Надвечір’я з блакитного неба
Провокує нахмарені миті,
Та журитися марно не треба –
Вже в сузір’їв нічнім оксамиті
Час наповнює келих вина.
Денна спека багрянцем заходу
Тане бризками в хвилях Дніпрових.
Ще ковток – і в хмільну насолоду
Десь із марев тремких вечорових
Хлине спалаху мить запашна.
Стиглі зорі, мов зерна граната,
Манять дивними передчуттями
Вглиб, де мліє напою принада,
Й поміж пульсу лункоъ нестями
П’янко час розчинився до дна.
