Як сонне сонце скотиться за хмари,
Багрянці застеляючи до сну,
З імли троянди кавової чари
Стечуть потайно в ночі глибину.
Вмить роз’ятривши тьму передчуттями.
Ще трохи – й поміж хвилями розквіту
Дискретний вимір свій загубить час,
І запашне поняття дивосвіту
У серця пульсі вибухне щораз
Всього на мить, безмежну до нестями.
Згустивши теплі хвилі насолоди,
Торкає сутінь ніжні пелюстки.
О, мить розквіту! Чари не збороти,
Вже в вись небес на віддалі руки
Троянди мріє кавова принада.
А ніч леліє таїнство глибоке.
Відпий же чар, бездумно дна сягни,
Смакуй нектар трояндовий, допоки
З небесної стрімкої вишини
Світання бризне зернами граната.
