Якось мені
Явилась казка в дивовижному сні,
Манила квіткою п’янкою в літах,
Росила щастя зір на склі.
Та як з-під вій
Світанок сон згорнув у ночі сувій,
Злетіла казка, мов сполоханий птах,
В багряній станула імлі.
Знову я йду
Шукати казку в снів лункому саду,
Хай коси ллються в ніч потоками згуб,
Дзвенять шалено в часу вир.
Мить дивини…
Її, тендітну, в краплях сліз не зрони,
Бо казка сон ятрить пелюстками з губ
І в серці б’ється щастям зір.
