Чому в СРСР помирали генсеки?
Усі знають і всі в курсі, але... 10 листопада 1982 року помер Леонід Брєжнєв. 9 лютого 1984 така ж доля спіткала Юрія Андропова, а 10 березня 1985 року ключовий партійний пост покинув Костянтин Черненко. Радянським Союзом поширилися чорні анекдоти в стилі "Товарищи, вы будете смеяться, но Черненко тоже умер". Проте смішного насправді мало, а історія повчальніша ніж багато хто думає.
Перелічені генсеки були хоч престарілі, але залізні хлопці. Брєжнєв бойовий генерал, що вміло торпедував Хрущова, втихомирював Чехословаччина в 1968 і вторгся в Афганістан 1979-го. Юрій Андропов був ключовим радянським дипломатом в Угорщині 1956 року, коли там піднялось повстання. Ініціатор вторгнення радянської армії з метою придушення заколоту. Черненко хоч був всього лише протеже Брежнєва, але без сумніву тертий калач, хоч і серйозно хворий на момент призначення генсеком, що певним чином характеризує тих, хто його призначив, і їх мотиви (про це нижче).
До деяких міркувань підштовхує інше. Серед близько двадцяти членів Політбюро ЦК КПРС та кандидатів в члени, що теж мали поважний вік, за цей "чорний" період в історії партії та уряду померло четверо: Кісельов, Пельше, Рашидов і Устінов. В той час, як смертність генсеків була стопроцентною. І, як каже лукаво відомий пропагандист Кисельов, навряд чи простий збіг обставин.
Восьмидесяті для СРСР це в першу чергу санкційний колапс економіки за вторгненя в Афганістан і гонку озброєнь. На додачу до цього Білий дім у Вашингтоні зайняв Рональд Рейган, голівудський актор, що знав толк в телебаченні і умів нагнути страху з екрану коли треба, а коли треба умів й влучно пожартувати. "Імперія зла" - це його перл запозичений з "Зоряних війн" чи чогось подібного. І хоча радянська преса потужно зомбувала населення, що у нас "все харашо", а у них "все плохо", генсеки, як ніхто інший, володіли інформацією про реальний стан речей.
Отримавши ключову посаду в партії, ці залізні хлопці раптом опинялися самотні на вершині піраміди відповідальності. А бути провідником ідей Леніна і не виправдати наданої довіри в той час? Напевно, як багаторічні радянські поводирі, вони свято увірували в ключову комуністичну ідею і постійно, отимуючи погані новини та приймаючи купу важливих рішень, втрапляли в "стресову трубу", по якій з величезним прискоренням котилися до свого життєвого фінішу. А тут ще й кляте телебачення, через яке доводилося ледь не щодня виглядати "свіжачком" і випромінювати "впевненість в собі". Лише Йосип Віссаріонович міг собі дозволити місяцями не вилазити з підмосковної дачі чи всесоюзних "здравниць" без шкідливих інфомаційних наслідків чи чуток. Прогрес знищив приватність для радянських вождів. Що теж неабияк вдари по їх тривалості життя.
Отже, ключовий висновок з історії наступний: не будьте, як генсеки, будьте, як члени політбюро - віддайте відповідальність молодим та раннім. Не обмінюйте кілька зайвих років життя на місце біля кремлівської стіни. Воно того варте... Збирайтесь на посиденьки-пленуми, як полюбляли в СРСР. Не виключено правда, що ті молоді все розхєрачать к хєрам, але це вже інша історія...
Резюмуєм для тих, хто так нічого не зрозумів: забирайтеся під три чорти, доки чорти не прийшли по вас, та звільніть місце молодим.
