07.12.2019 15:10
for all
48 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Суворий

Фатальне прокляття України або діаманти мадам Пєтухової

Завхоз 2-го дома Старсобеса был застенчивый ворюга. Все существо его протестовало против краж, но не красть он не мог. Он крал, и ему было стыдно. Крал он постоянно, постоянно стыдился, и поэтому его хорошо бритые щечки всегда горели румянцем смущения, стыдливости, застенчивости и конфуза.
«Двенадцать стульев» Илья Ильф и Евгений Петров

Для будь-якої держави найбільша невдача, яку її може спіткати – це бідність народів чи народу, що її населяє. На відміну від людини, державі не загрожує миттєва смерть в результаті нещасного випадку (державу Динозаврію згадувати не будемо) чи втрата працездатності в результаті перелому кістки бедра. Держава – це дещо абсолютне і від першого дня існування їй може загрожувати лише тупість її керманичів, бо такого поняття, як нездалий та лінивий народ в природі насправді не існує. Існують окремі персонажі з яскраво вираженими перерахованими рисами, але колективно завжди перемагає оте дарвінівське бажання вижити. І вмотивовані цим громадяни завжди дадуть собі раду навіть якщо невігласи в її керівництві будуть докладати максимуму зусиль, щоб в країні був відсутній закон та панувало право сильного (читай багатого). Держава буде худо-бідно продовжувати плисти за течією перекочуючись з однієї фінансової ями в іншу, бо сила народу, на плечах якого вона тримається, здолає усе. І навіть коли з усіх дірок полізуть озброєні найманці з сусідніх держав, люди зроблять те, що можуть лише вони – встануть горою за свою країну.

Втім тупість керманичів – це теж в певній мірі міф, що теж варто розвіяти. Як не буває безталанного народу, так і державні мужі у всі часи будь-яких держав були геть не дурними людьми. А, якщо такі й траплялися, на це й існує колективний інститут, як держава, щоб швидко все переграти і випустити на арену нових персонажів. Кращих з кращих. Тому, якщо якийсь люд десь бідує, варто прискіпливо подивитися, що ж саме змушує цих геть не дурних людей тримати народ у скруті. Власна скнарість чи якесь прокляття, що тяжіє над ними і не дає розгорнутися по справжньому чисельним чеснотам у всій красі.

Візьмемо до прикладу хоча б Росію. Російський багатонаціональний народ, що володіє чи не найбільшими ресурсами на планеті (а може й на усьому Молочному шляху з його кисільними берегами), живе під тиском ресурсного прокляття. Їх керманичі, люди точно не найдурніші, полюбляють захоплено рахувати гроші від перекачки нафти та газу. І підхоплені чисто людськими пороком, що легкі трубопровідні гроші тектимуть вічно, уже не вперше в своїй історії будують власне світле майбутнє фінансуючи його з поточних надходжень, а народу – з майбутніх. Але часи захмарних цін на енергоресурси мають здатність завершуватись. І ось уже, стиснуті в лещатах економічних негараздів та в передчутті лиха, російських керманичів починає лихоманити. Вони уже не обіцяють світлого майбутнього, вони відверто лякають по телебаченню власний народ похмурим майбутнім, витягують з-під поли найбезумніші ідеологічні моделі і знаходять приводи для війн. Але і це не все. Територія – це теж ресурс, а велика територія – це привід небувалої гордості та пихи. Особливо для тих, хто позбавлений відчуття своєї повноцінності від можливості щодня сідати до броньованого мерседесу чи дорогого шкіряного крісла. І от уже не лише російські керманичі, але й увесь російський народ захоплено вимагає поваги від сусідів та всього світу, приховуючи за цим лементом від самих себе власний комплекс неповноцінності.

А яке ж прокляття нависає над українськими елітами, що так і не змогли вибудувати ані добробуту, ані чітких орієнтирів, де його віднайти? Країна у нас величенька, сяке така деревце спиляти чи з землі щось видлубати ми теж можемо, але того об’єму ресурсів, щоб обіцяти народу колись безбідне майбутнє, ясна річ, немає. Проте відсутність одного прокляття не означає відсутність іншого. Прокляття наші керманичі отримали в спадок від Радянського Союзу. Це радянська власність.

Усі роки Незалежності ця де-факто нічия власність забирала увесь вільний час, усі думки, прагнення та помисли наших еліт на всіх рівнях: від гіганських промислових мегаполісів до найзадрипаніших сіл на околицях. Кому дістанеться колосальний спадок «дєдушкі Лєніна»? Саме в пору згадати Кісу Вороб`янінова та турецько підданого Остапа Сулеймана Берта Марію Бендера. Людина істота дуже проста і зрозуміла, якщо звичайно не намагатися все ускладнювати в стилі "привіт, я Лев Толстой, а це мої його чотири томи «Війни та миру»". Засліплені можливістю величезного спекулятивного прибутку отак запросто заволодівши діамантами мадам Пєтухової, два великі комбінатори повністю випали з реального життя. Та що там вони. Отець Фьодор, вихований виключно в ідеалах і помислах про вічне, з котушок злетів, піддавшись спокусам сьогодення.

Наші українські еліти теж не з каленого заліза роблені. Засліплені колосальними перспективами забезпечити дітей та внуків усіх своїх родичів та тимчасово повірених у свої інтимні справи, усі, хто мав вибудувати для народу правила гри та миттєво запровадити ринковий капіталізм, пустились в мандри кожен за своїм стільчиком. Величезна кількість приміщень, споруд, свічних заводиків та пароплавів, турбаз, готелів, шахт, будинків відпочинку, колишніх обкомів та парткомів, усе рухоме та нерухоме майно. Кожен на своєму місці кинувся робити «бізнес». Одні обтяпували великі справи, інші обмежувалися малим. Хтось відшматував клапоть старенького гуртожитку, виселивши геть беззахисних поселенців, а хтось наклав волохату лапу на актив металургійного заводу. Але ж скільки його всього є, матінко рідна. Уже 30 років пройшло практично, а все якась десь триває приватизація. Земля, земелька ж ще підвішена. До прикладу, поляки свою сільськогосподарську землю швидко передали в приватні руки з правом продажу. Не знаю, чи це лихо чи ні, але це в Польщі укранці збирають полуниці, а поляки в Україні ні. Та не лише одні поляки розібрались, скрізь, де має місце успіх та поступ, проблеми цієї не існує.

Цей процес повільного дерибану нічиєї власності триває досі. Велику кількість активів, яку держава Україна щедро роздала вишам на початку Незалежності, до прикладу, все ще знаходиться в стані «розпатрошування». Смакуючи, розтягували задоволення на роки: шматок за шматком відпилювали приміщення, корпуси, бази відпочинку, гуртожитки, земельні ділянки. Хіба ж їм до якості освіти, коли уся животворяща енергія зосереджена на схемах та розпилах, що усе по закону та щоб комар носа не підточив. А від усього цього моральна деградація поширювалася і по горизонталі, і по вертикалі. І ось уже в кріслах ректорів повсідалися якісь бевзі з підробленими дипломами. Та й не лише бевзі. Відомі вчені, талановиті хірурги, очільники інститутів та конструкторських бюро не могли встояти перед спокусою відрізати шматочок майна (читай лайна), яке так чи інакше мало розтіктись по чиїхось кишенях. І згідно принципу справедливості вони мали на це право, але це ж саме право, дане від природи, невблаганно їх розкладало, ставлячи в один ряд з людьми бездарними та лихими.

І кінців уже не віднайти коли усе почалося.

Присутність чи наближення до влади давало доступ до печатки чи телефонного права. І кращі з кращих, що могли б будувати добробут цієї держави шляхом побудови власного ефективного бізнесу, раптом виявляли, що добробут можна побудувати відчуживши в держави за безцінь ділянку землі чи якесь приміщення в центрі міста, яке потім буде приносити стабільний тіньовий дохід його власнику та ще й дітям вистачить. Дєдушка Лєнін залишив у спадщину величезний Клондайк, на якому обрані могли десятиліттями продовжувати поповнювати власні ресурси не інноваціями чи надзусиллями, а лише привласнивши право власності.

Суспільна деградація неперервно поширювалась від вище згаданих улюбленців долі та спадкоємців майна СРСР далі до суддів та правоохоронних органів. Пильно придивляючись через широкі дошки столів, яким кретинам дістається блага цивілізації чи засоби відтворення добробуту, ці люди почали вимагати своє не безпідставно вважаючи, що те, що вони опинилися не в той час і не в тому місці, не привід, щоб зустрічати старість з порожнім шлунком в облупленій кімнаті в гуртожитку. Перед Богом усі рівні, навіть ті, хто думають, що вхопили його за бороду. По суспільній ієрархії поширювалося не зло. Ні. Поширювалась хвороба, що живилася благими намірами та почуттям справедливості, бо ж саме цими чеснотами, як відомо, встелена дорога до пекла.

Чи була можливість розірвати це порочне коло? Звичайно була. Комуністичний Китай, не ратуючи на весь світ про свою прихильність демократії та вільним виборам, замість того, щоб понуро спостерігати, як залишки майна повільно розтікаються по кишеням чиновників та з часом невідворотно деградують, просто прочинив двері для інвесторів з усього світу. Зранку гроші – ввечері стільці… І умовний General Motors уже на другий день зміг зібрати свій перший китайський автомобіль. Народ, який десятиліттями борсався в лайні, пережив свій комуністичний 40 мільйонний Голодомор та за часів Мао деградував на порядки глибше ніж увесь СРСР разом узятий, з початку 80-х щороку приростав в ВВП на 8-10%. І продовжує приростати до сьогодні, разом з таким же неперервним приростом доходу на душу населення.

Вміло диригуючи людськими страхами про іноземців, що захоплять нашу землю, заводи і флот з передових радянських пароплавів, політики усіх мастей вели майстерне гру, щоб недопустити в Україну міжнародний капітал. В результаті нам знову необхідна нова поглиблена індустріалізація, бо увесь іноваційни потенціал, що дістався у спадок, катастрофічно застарів. І ми знову змушені для цього відшуковувати способи фінансування: видоїти їх з сільського господарства (вогняний привіт Йосипу Віссаріоновичу) або далі скніти в очікуванні дива. Бо інвестиції до нас в китайських об`ємах так і не йдуть досі, а це означає, що нам світить лише рівень бананової республіки та економічного придатку Європи чи, не дай Боже, статус форпосту Росії.

Кожен може собі пригадати історії, як розпродавали з-під поли військові частини, і як потім гордо політики розказували, що скоро буде скасовано військовий призов та відбудеться перехід до невеличкої професійної армії, а це в свою чергу має стати наріжним каменем нашої безпеки в умовах повної позаблоковості. Вся справа в тому, що під будь-яку, навіть саму глуху ідею, можна привести найблагородніше обгрунтування. І думка розпустити армію та підтримувати безпеку державу з допомогою одних лише усмішок чудово лягає в канву подальшої «прихватизації» гігантського пострадянського майна міністерства оборони. А ще це до біса подобається виборцям, дозволяє стиснути витрати бюджету, які завжди не відповідають доходам, та зробити уже надцятий за ліком жест доброї волі, щоб сподобатися великим державам: «Український Іван, карашо… Бьютіфул.»

Дарвінівські закони в однаковій мірі стосуються і тих видів, що перемогли, і тих, що в цій боротьбі програли або програють. Тому несправедливо казати, що українці не борються. Борються всі, бо така суть природи і її не змінити. І якщо ми зараз і тимчасово програємо, то лише тому, що не зрозуміли суть капіталізму та ринку, як його, до прикладу, осмислили китайці. Населення скорочується, вид фактично вимирає, бо основа всього – колективний добробут, який українці за стільки років не змогли вибудувати спіткнувшись об добре замасковану міну сповільненої дії – нічийне радянське майно.

Оце підвішене нічийне майно і є основною проблемою українців. Прокляттям... Доки не дограбують поступу не буде, бо вся політика і політики зосереджені на цих нічиїх ресурсах. Одні тихо грабують, інші голосно волають "караул, тримайте злодія". Потім після виборів міняються місцями...

На відміну від людини, державі не загрожує миттєва смерть в результаті нещасного випадку чи втрата працездатності в результаті перелому кістки бедра. Але, якщо все-таки трапляється найгірше, то причина цього може бути лише одна: бажання отримати багато всього без зусиль. Коли ця хвороба охоплює критичну масу найкращих синів та дочок нації, а світ довкола наповнюється безліччю нічийних стільців з діамантами мадам Пєтухових, щось обов’язково піде не так. Що зрештою й трапилось з нами.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 08.12.2019 18:12  © ... => Борис Костинський 

Я не писав, що Ви ностальгуєте за СРСР. Я писав про молодість взагалі і з тим, з чим вона у Вас асоційована. У кожного це особисте і так склалося, що для багатьох вона асоціюється з совком, осликом Іа та поштарем на прізвисько Пєчкін.

На рахунок МВФ. Ці кредити в такому вигляді таке ж саме прокляття, як і радянське майно, бо видається людям у яких і так все добре. Це просто ще кілька додаткових стільчиків з діамантами мадам Пєтухової.

Під інвестиціями я розумію реальні компанії, що прийдуть сюди зі своїми менеджерами, технологіями та потужностями та наймуть наших українських робітників, щоб вони могли заробляти та водночас навчатися, як правильно має функціонувати капіталізм. Класичний і єдино правильний шлях для відсталих країн третього світу, щоб швидко видряпатися з лайна.

Все дуже просто... Інвестиції - це капітал, якого не повинні торкатися чиновники.

 08.12.2019 17:55  Борис Костинський => © 

Ні, я за СРСР не ностальгую. Мій випадок дуже відрізняється від моїх земляків з Остра. Все моє життя, котре я БУВ ЗМУШЕНИЙ знаходитись в остерському болоті, я був у ВНУТРІШНІЙ ЕМІГРАЦІЇ. З 23 лютого 1994-го року ВНУТРІШНЯ еміграція чітко та гладенько перейшла у ПОВНОЦІННУ - ми виїхали до США. God bless America! :-) Єдине, за чим моя душа в УРСР ЩОДЕННО плаче, то те моя бабуся по маминій лінії - Іда Григорівна Вітебська-Лібанова. Ба була для мене УСІМ! Час, коли вона була поряд зі мною і тішила мене, був бре...

 08.12.2019 16:58  © ... => Борис Костинський 

Дякую, що звертаєте увагу на мою аматорську писанину. Це лише думки вголос для власного розвитку. Тепер по суті.

Прибалти відкрили свої ринки інвесторам. Це відразу міняє все... І на цьому можна далі не продовжувати.

Про нас усе дуже просто. Капіталізм мав забезпечити державі Україна поступ та відчутне людям покращення життя. Тим часом номенклатура та політики взяли паузу на 30-40 років, ізолювали майно від зовнішніх інвесторів, щоб усе залишене від СРСР розібрати виключно собі. Його виявилося просто до хрєна того добра, яке неможливо, щоб не викликати підозр та заткнути рота опонентам, розтягти швидко.

Як наслідок народу нічого не лишилося, як скиглити за радянською стабільністю. Йому ж в загальні масі нічого не дісталося і не дістанеться ніколи.

Все, що він міг би отримати, це гідні зарплати та пенсії за власну працю. Та й він більше нічого і не просить.

Люди просто чекають з моря погоди... І ностальгують за молодістю. І Ви теж ностальгуєте, бо така природа людини.

 08.12.2019 16:37  Борис Костинський => © 

1. Маю засвідчити Вам, пане Суворий, мій респект, бо, аби не Ваші статті, то на цьому сайті майже не було б ніякої поживи для розуму.

2. Версія про всі негаразди українців через недорозподілене майно УРСР, є доволі цікавою. Хоча і вельми спірною, бо про причини скніння України можна писати томи та заробляти на цьому гроші та звання.

3. Користуючись нагодою(ЯК ЗАВЖДИ!) дозволю собі викласти моє бачення причин економічного провалу України в період 1992 - 2019 років.

Отже! Ми маємо наявний приклад Литви, Лат...

 07.12.2019 16:57  Каранда Галина => КАЛЛИСТРАТ 
 07.12.2019 16:52  КАЛЛИСТРАТ => Каранда Галина 

"Мамонты" нам сейчас помогают смонтировать Шулявский путепровод, так что я это дело отслеживаю.


Ленина лично не видел, но в соседках была старушка Платоновна, которая начинала свою трудовую жизнь машинистки-стенографистки в Смольном в секретариате Ленина, пока он там был и видела всех этих ребят онлайн ))))) Но рассказывала о них только то, что отвечало линии партии, без всяких там троцких и зиновьевых)))

 07.12.2019 16:18  Каранда Галина => КАЛЛИСТРАТ 

А мамонтів і леніна бачили?)) 

 07.12.2019 16:11  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

Спасибо, что прочли. Понемногу разбираемся со всей сложностью хитросплетения бытия окружающего нас мира... 

 07.12.2019 16:08  КАЛЛИСТРАТ => © 

Хорошая статья. Спасибо! 

 07.12.2019 16:08  КАЛЛИСТРАТ => Каранда Галина 

М-дя... А я ещё хунвэйбинов помню! Во жизнь, а ))))) 

 07.12.2019 16:04  Каранда Галина => © 

Я й не вважаю. Я добре знаю, що введи смертну кару в нас - і постріляють точно не тих, кого б було треба... (от така я "добра християнка":)))))))
Але іноді по руках таки когось бити не помішало б... умовні рефлекси - вони ж теж не проти теорії Дарвіна) 

 07.12.2019 15:58  © ... => Каранда Галина 

Не варто вважати, що китайці мудрі в своїй жорстокості.
Це був єдиний спосіб, щоб захистити інвесторів від місцевих любителів діамантів мадам Пєтухової. Себто це був наслідок рішення "відкрити ворота інвесторам", оптимізація... 

 07.12.2019 15:54  Каранда Галина => © 

Якщо мені не зраджує пам`ять, в Китаї не тільки відкрили ворота інвесторам, а ще й трохи своїх з липкими руками показово розстріляли...