23.03.2019 15:41
Без обмежень
35 views
Rating 5 | 5 users
 © Суворий

Чи потрібен Україні президент?

Якщо окинути оком політичну карту світу з різними формами правління, де переважають президентсько-парламентські (чи просто президентські) або парламентсько-президентські (чи просто парламентські), найбажаніші, в які чи не кожен за можливості "здриснув" і з задоволенням ностальгував би звідти за Батьківщиною з її "вишневим садком коло хати", точно НЕ президенські. Німеччина, Канада, Австралія, Великобританія, скандинавські країни та навіть така близька Прибалтика ваблять і ваблять своїми благами не лише мусульман з усього світу, але, чого гріха таїти, і нас щирих українців. Бо там затишно, гарна освіта, стабільність, закон та порядок, тихо, мирно і пенсії, як у обіцянках наших кандидатів в президенти. Кожні 5 років ми обираємо з них найспритнішого брехуна, бо факт в торбі не сховаєш: обіцяють, але не виконують. І складається враження, що до побрехеньок їх звикли і ми, і вони, уклаши тим самим мж собою суспільний договір: вони не говорять нам правду про безсенсність наших потуг та сподівань, а ми за це їм у формі вдячності надаємо мандат довіри, щоб принаймні не було гірше.

Є звичайно й країни-мрії, де президент їхнє все. До прикладу Франція чи Польща. Але чи там так само затишно, як у вище переліченому списку. Навіть США, наддержава з немислими впливом на все і всюди, теж ніби президенська. Втім не треба себе дурити: останні вибори ввели її в ступор, з якого вона повільно виходить завдяки потужній державній машині, в якій не останню роль грає парламентаризм. Я вже мовчу, що весь недорозвинений тоталітарний світ чомусь виключно спирається на одну персону, яка б з радістю керувала, як Володимир Ілліч, ще й після смерті, постфактум так би мовити з власного мавзолею через дірочку в саркофазі.

Мало хто толком розбирається, і я в тому числі до речі, чому ж країни, де управляє прем`єр-міністр, більше роблять для людей, і чому ті, де володарює президент, дбають більше про роль в історії, мертвої безглудої науки, яка нічому не вчить. Але можна зробити кілька припущень з власного досвіду.

ПостСРСР за виключенням Прибалтійських країн, що тепер далеко попереду в розвитку від своїх колишніх сестер по радянському нещастю, пішов шляхом возвеличування своїх "кормчих". Чи то кожна з республік взяла за мету стати, як США, чи просто "начальство" любить коли його люблять, але партверхівка в колишніх радянських республіках вирішила наділити надповноваженнями президента з чим народ і погодився. Радянські люди завжди підтримували інііативи влади на всі 100. До пракладу 17 березня 1991 р. 70, 2% українців на всесоюзному референдумі проголосували за збереження СРСР, а вже 1 грудня 1991 р. 90, 32% підтримали Незалежність. З таким оркестром можна зіграти все що завгодно аби був віртуозний диригент і файна партитура. У росіян, до прикладу, знайшлося й те і інше, щоб розвернути час назад під музику радянського гімну.

Які це мало наслідки? В більшості країни-вихідців з колишнього СРСР президенти окопалися всерйоз і надовго, а економіки або надто повільно зростали, або впадали в рецесію від наменшого чиху на іншій стороні півкулі. Довкола перших осіб формувалися клани, що нещадно витискали зі своїх вотчин конкурентів і активно блокували доступ зовнішніх інвестицій та технологій, що за ними слідують і лише в такій послідовності. Це наша земля, самі розберемось, наші вчені наймудріші і таке інше... Та не це найгірше. В Україні, де президенти не засиджувались, маємо практично ті ж наслідки. Партапаратник, директор заводу, бухгалтер, начальник автобази: президенти йдуть - проблеми залишаються.

Найгірше, що трапилось за цих обставин, це відсутність партійної системи. Парламентські демократії тримаються на партіях, а не на персоналіях. У нас від початку політики вправно кинулись мавпувати цивілізований світ створюючи різного роду іделогічні платформи, але дуже швидко все зійшло нанівець. Лібералізм, соціал-демократія, консерватизм, лібертаріанство, праві, ліві, центристи, просто соціалісти, бісові комуністи... Дуже швидко усім це набридло. Ні виборці, ні кандидати не хотіли в цьому розбиратись. Замість побудови фундаментальних платформ цінностей українці зосередились на лідерах. Блок Литвина, Тигрюля, Наша Україна Віктора Ющенка, Радикальна партія Олега Ляшка. Парламентські вибори втратили сенс і стали або прелюдією або другим таймом президенських виборів. Коли увесь колишній совок повально переобирав вп`яте улюблених кормчих, Україна впала в протилежну крайність - вона їх розмножила, що вилилось в усе важчі протистояння за булаву кожні наступні вибори президента. Наразі цей підхід дійшов до апофеозу абсурду: виборці готові голосувати за вигадану партію Голобородька, що сам є вигаданим персонажем по типу Гарі Поттера. І нікого це уже не дивує, бо він, як і всі вище перераховані політику, є таким самим персонажем з екрана телевізора з тим же набором персональних цінностей, що й вони.

А що ж наразі маємо? Зараз маємо новий етап світової холодної війни. І якщо ті, хто знаходяться далеко від місць, де вибухають бомби і свистять кулі, твердять, що це ще не вона, бо їм не холодно, то Україна уже живе в іншій реальності. В тій, у якій свого часу існував В`єтнам, Афганістан, Нікарагуа, де теж було не холодно, але було пекельно гаряче. Ця ж реальність уже стоїть на порозі сусідньої Білорусії. І президент наразі нам потрібен чи не вперше за роки Незалежності. І цього разу не для того, щоб вішати на нього усіх собак за обрану нами політичну систему, яка не працює, як нам хочеться. Бо хоч парламентська форма ефективніша й стабільніша в рази, але ми поставили все на іншу конячку, що вперто плететься в хвості прогресу...

В стародавньому Римі, який власне й вигадав для нас парламентаризм, в часи великої небезпеки сенат передавав всю повноту влади тимчасово в руки диктатора-воєнначальника. В країні, яку атакує агресор, так має бути. В країні, де панує мир, за добробут має відповідати парламент. Зрештою хоч за щось він же ж має відповідати?


Учітеся, брати мої!

Думайте, читайте,

І чужому научайтесь, −

Свого не цурайтесь...


Тарас Шевченко


Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 30.03.2019 22:33  Тетяна Чорновіл => Борис Костинський 

Отож то! У мене, до речі, є віршик з такою назвою. Не про вибори, а про "канкрєтного пацана", любителя шастати по чужих коморах))))

 28.03.2019 02:55  Борис Костинський => Тетяна Чорновіл 

Таня, в принципі, Ющенко зробив страшну річ - за 5 років збирання глечиків та меду, він показав, і без того деморалізованим українцям, що вірити "дєрьмократам" не варто! Саме після отих 5-ти, повністю змарнованих років, Україна зганьбилася на віки голосуванням за кримінального авторитета, бо він виглядав не гречкосієм, а "чіста канкрєтним пацаном". Мені пишуть з Харківщини, де панує мафія Гєпи-Кернеса, що їм дуже до вподоби його володарювання - Харківщина під ним цвіте та пахне! Ото так! Виходить, що братки для українства - саме ТЕ, що треба! Га-га-га!

 27.03.2019 18:10  © ... => Тетяна Чорновіл 

Зараз справді багато що вже або ще не на часі.... 

 27.03.2019 18:10  © ... => Тетяна Чорновіл 

У нас на виборах завжди 2-3 реальні кандидати і 40 прохвостів, які намагаються щось собі виторгувати перед другим туром у тих двох, що залишаться... Вони ж бо, як Мойсей, водять своїх прихильників від моря до моря, кучним стадом і можуть їх примкнути до будь-якої отари.

Плюс виборці, які гордо голосують в першому турі за кого їм хочеться, бо буде ж другий і там, кожен думає, що проголосує, як треба...

Проблема знімається виборами в ОДИН тур. Один тур - один голос... Але це не вигідно кандидатам-прохвостам... Плюс руйнує ілюзію у виборців, що другий тур - це шанс виправити якісь помилки першого. А ілюзії - це наше все.

Так і живем...

 27.03.2019 15:46  Тетяна Чорновіл => © 

Чи потрібен Україні президент (про форму правління) будемо думати в мирний час. Зараз нам потрібен мужній Президент-Головнокомандуючий! У нас війна, до тієї справжньої - ще й інформаційна. І хтозна, яка страшніша і підступніша.
А стаття Ваша цікава і повчальна. 

 27.03.2019 15:40  Тетяна Чорновіл => Борис Костинський 

Людей, які правильно говорять розумні речі, багато. Один з них Гриценко. Навіть, якщо закрити очі на те, що він соціаліст, варто згадати вибори, коли ми знехтували Ющенком. Я тоді голосувала за Костенка. Вони з Гриценком схоже розумно говорили. Результат - в другому турі Юля і Яник! Зараз Ви можете накликати схожі "вибори без вибору". 

 24.03.2019 15:53  Борис Костинський => © 

Ніякого перевороту! Треба обрати на президента полковника Анатолія Гриценка! Я його слухаю вже кілька років в Мережі і переконався, що він - щирий УКРАЇНЕЦЬ, людина з реальним болем за Батьківщину і той, в кого вистачить духу приборкати антиукраїнський олігархат. Його команда, котру він вже виголосив, справляє вельми позитивне враження. Ще мене приваблює в ньому те, що він палкий прихильник жорстких засобів керівництва. Україна зараз потребує саме на таке керівництво. РЕАЛЬНО МІЦНЕ, а не УДАВАНО МІЦНЕ! П...

 24.03.2019 14:57  © ... => Лана 

Чудо і побрехенька - це синоніми... 

 24.03.2019 14:51  © ... => Борис Костинський 

Військовий переворот під час війни?... Думаю це далеко не найкраще, що мало б статися з нами. Та й з Піночетами не все так просто... 

 24.03.2019 14:50  Каранда Галина => © 

))) та благодійників ще і не було)) чи то ви популістів так називаєте?) 

 24.03.2019 14:48  © ... => Каранда Галина 

Треба припинити обирати благодійника... Надьожу-царя...
Країна, де немає класичних партій та, як наслідок, відсутні справжні дієві профспілки, не може стати такою ж благодатною, як ті, де вони є... Крапка. Варто визнати що до 2014 року посада президента більше шкодила ніж вела в світле майбутнє. Але наразі часи змінилися. 

 23.03.2019 23:46  Лана => Каранда Галина 

Алла Борисівна точно співає що королям у всі часи бракувало любові, і це наша найбільша проблема, ммм..да.



Жил да был жил да был жил да был один король
Правил он как мог страною и людьми
Звался он Луи Второй звался он Луи Второй
Но впрочем песня не о нем а о любви



Все могут короли все могут короли
И судьбы всей земли вершат они порой
Но что ни говори жениться по любви
Не может ни один ни один король
Не может ни один ни один король
Но что ни говори жениться по любви
Не может ни один ни один король
Не может ни один ни один король"

 23.03.2019 23:41  Каранда Галина => Лана 

)) про що думаємо, те скрізь і бачимо. Пугачова б здивувалася такій асоціації))) 

 23.03.2019 22:35  Лана => © 

Останнім часом, що не слухаю, все нагадує про майбутні Вибори:
"В ожиданьи чудес невозможных
Постучится хоть кто-нибудь к ней,
И раскинет она и разложит
Благородных своих королей.
Сердце млеет, гадалке внимая,
И на всех перекрестках земли
Выражения лиц не меняя
Благородные лгут короли.

Припев:
Ну что сказать, ну что сказать,
Устроены так люди,
Желают знать, желают знать,
Желают знать, что будет."

Теж вважаю, що на даному етапі історії нам потрібен президент. Більше того, навіть визначилась. 

 23.03.2019 21:11  Борис Костинський => © 

Згоден з Вами! На етапі, коли Україна реально балансує на грані втрати своєї державності, країну повинен вести не прем`єр-міністр, а президент-ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧ! Краще, аби це був професійний військовий, для котрого, як для генерала Аугусто Піночета, його батьківщина реально була би ПОНАД УСЕ. Україні потрібен Провідник нації, а не те, що було в минулому та є зараз!

https://probapera.org/publication/13/47706/do-peresichnyh.html

 23.03.2019 18:12  Каранда Галина => © 

Роздуми, звісно, логічні й правильні.

Але кожний умовний гітлер починається саме з міркувань необхідності твердої руки.

В нас взагалі не/пойми/що. Коли президент слабкий, як Ющенко, то в парламенті казна-що твориться. Партій у нас дійсно немає, як ви й сказали. Є - це коли дві або три. Ліві, праві і центристи, з чітко окресленими напрямами, які не міняються десятиліттями. Коли партія одна, або коли їх десятки - це означає, що їх насправді немає жодної. Комуністи до комунізму мають таке ж ...

Публікації автора Суворий

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо