За столом з дияволом
William C. Rempel Історія про картель Калі
Колумбія – одна з найстаріших демократій на своєму континенті. Не дивлячись на близькість до США та тривалість своїх демократичних традицій, ця країна чудовий приклад того, що вибори далеко не все, а наслідки затятих політичних конфронтацій можуть увігнати цілі покоління в корупцію, злочинність та насильство, що нерідко межує з громадянською війною.
В 1946 році внутрішня боротьба за владу між елітами та колумбійськими партіями спричинила збройний конфлікт La Violencia. Непоступливість політиків, що вперто не бажали сідати за стіл переговорів, вартували життя 300 000 колумбійців, мільйони втратили віру в майбутнє, десятки тисяч взяли участь у міжусобних вбивствах, насиллю та інших неприємних супутніх явищах, набивши в цьому руку.
Усе закінчилось в 1957 році. Після нетривалої влади військових в країну повернулася двопартійна демократія, опорою якої стали ліберали та консерватори, що й конкурували надалі між собою за президентську посаду.
Цей конфлікт, а також активно набираючи силу революційна риторика, що охопила тоді всю Латинську Америку, породила партизанський рух FARC, який сформувався в частині непрохідних колумбійських джунглів і щоразу, в часи державних або економічних криз, приростав усе новими і новими бійцями, які мало чим відрізнялися від звичайних бандитів. Сенсом їх існування була дестабілізація ситуації. Засоби для цього вони здобували шляхом грабування сільського населення, пізніше наркоторговців та викраданням людей з метою отримання викупу. Ідеологічно їм близькими були комуністи, від того ходили поголоски про активну їх підтримку з боку режиму Фіделя Кастро.
Після La Violencia справи в Колумбії продовжували йти не дуже. Розкіш межувала з неймовірною бідність, хоча рівень освіченості населення був чи не найвищим серед країн Латинської Америки.
В 1970 році трапились чергові вибори і в суспільстві спалахнула криза довіри до результатів голосування. Звинувачуючи консерваторів у підтасовці голосів, частина невдоволених зібралася в джунглях і заснували рух 19 квітня більш відомий як M-19. Рух своїми методами мало чим відрізнявся від FARC, але з більш націоналістичним підходом. Втім марксизм їм був близький не менше. В 1980 році M-19 захопило в полон 14 дипломатів Домініканської Республіки. Проблему, яка вийшла уже на міжнародний рівень, допомогли розрулити кубинці. Зрозуміло, що не безкоштовно.
Рух 19 квітня на довгі роки увійшов в історію, як здатний до неймовірних терористичних акцій про які дещо нижче.
Доки Колумбія порпалася в болоті демократії, в якому розмножувалися все нові й нові хижі звірятка, економіка пробуксовувала. Країною ширився побутовий бандитизм, вбивства, криваві розправи та численні викрадення з метою викупу. Кожен заробляв, як міг. Але з початку 70-х відбулася радикальна зміна парадигми, яку спочатку не помітили ані самі колумбійські політики, ані американський істеблішмент. З загрозами так завжди - помічаєш коли вже все запущено.
США економічно процвітало в 70-х. Ріст добробуту населення підняв попит на один дуже специфічний товар: кокаїн. Доки поліція ганяли торговців маріхуаною, непомітно ринок заполонив новий «пробіотик», який викликав швидке і тривале звикання, був цілком по кишені навіть простим американцям. Але враховуючи різницю в доходах в порівнянні з бідними країнами Латинської Америки, торгівля кокаїном виявилась просто «ельдорадом» для тих, хто займався виготовленням та його дистрибуцією. Уявіть собі: жодних податків і маржа в 1000%.
Доки політики билися за владу, меткі підприємливі колумбійці почали заробляти фантастичні гроші на експорті кокаїну до США. В терміни, про які Google та Walmart міг лише мріями, нарко-стартапи заробили десятки, сотні мільйонів доларів. А найпотужніші серед них, що вміло оперували грошима, швидко перейшли на мільярдні обороти та утворили монополії, так звані картелі. Ці картелі в Колумбії сформувалися географічно довкола міст Медельїн та Калі. Першу особу Медельїнського картелю знають усі – Пабло Ескобар. Очільники з Калі управляли колективно і були практично нікому невідомі. Через свою відносну миролюбність їх називали "джентельмени з Калі".
Далі розпочалось найцікавіше. Виявилося, що країною, яка страждає від бідності та політичної нестабільності, управляє не стільки народ, як гроші. І несподівано стало фактом, що окрім еліт та місцевих олігархів, що фактично одноосібно сиділи на національних багатствах, з`явилися нові центри впливу здатні кермувати Колумбією за посередника-долара, найбільш ефективної валюти в світі, потоки готівки якої лише збільшувались, осідаючи в кишенях наркобаронів та тих, кому вони щедро платили за послуги.
Коли американці зрозуміли суть і міць проблеми наркотрафіку і почали самі активно протидіяти проблемі, змушуючи до цього й своїх партнерів з Колумбії, було вже запізно. Багато сумнівних особистостей уже міцно стояли на ногах, обросли легальним бізнесом та зв’язками в поліції, армії та політичних колах. Нову проблему можна було вирішити лише одним способом: оголосити війну наркокартелям. І війна розпочалася.
30 квітня 1984 року на ходу у своєму автомобілі на задньому сидінні було вбито з проїжджаючого поруч мотоцикла чергою з автоматичної зброї міністра юстиції Родріго Лара Боніта. Це було перше вбивство міністра, яке започаткувало жорстоку масакру, що втілював в життя Пабло Ескобар. Улюбленець простого народу, не так давно депутат колумбійського парламенту і мільярдер. Терор розпочався у відповідь на наполегливе бажання Лара Боніта застосувати процедуру екстрадиції відповідальних за наркотрафік до США, де їх очікувала справжня в’язниця і чесний суд. Жертвами ставали судді, поліцейські, відомі журналісти-розслідувачі.
В листопаді 1985 року партизани з M-19 вдерися серед білого дня до Палацу Справедливості в Боготі. Було вбито більше сотні людей, в тому числі 11 суддів Верховного Суду. Знищено вогнем картотеку з судовими справами і серед них, зрозуміло, згоріли синім полум`ям й ті, що стосувалися найвідоміших наркоділків. Причетність Ескобара доведена не була, але почерк був на диво схожий.
Відразу після цього залякані судді Верховного Суду, зрозумівши, кому насправді належить влада в державі, призупинили угоду про екстрадицію злочинців між США та Колумбією. Пабло Ескобар міг святкувати перемогу, бо колумбійських в`язниць і поліцеських він не боявся.
Проте справжні війна була ще попереду. І засоби террору та залякування, перевірені один раз, будуть застосовані ще неодноразово.
В кінці 1987 року Пабло Ескобар відкрив новий фронт. Цього разу за ринки збуту в США, вплив та, як йому задавалося, власну гідність з картелем з Калі. І ця історія війни гідна книжки.
Журналіст Los Angeles Times Вільям Ремпел (William C. Rempel) дізнався про неймовірну сторію падіння картелю Калі в другій половині 90-х років, коли познайомився під час судових слухань з одним з керівників охорони босів картелю Хорхе Сальседо. Той брав безпосередню участь як в охороні, так і послідуючому викритті їх злочинів. Пізніше на основі більш ніж десятирічних контактів (в основному по телефону) з Сальседо, він опублікував документальну книжку «At the Devil’s Table – The Untold Story of the Insider Who Brought Down the Cali Cartel.», де детально виклав увесь перебіг подій.
Книга «За столом з дияволом» неймовірно цікава. Вражаюча корупція у всіх ешелонах влади та правоохоронних органах, апогеєм якої став підкуп кандидата в президенти, що виграв перегони. Внітрішні бізнес процеси, системи бонусів та покарань, методи роботи секаріо (платних вбивць). Особисті переживання головного персонажа оповіді, який повільно дрейфує від мирної охоронної роботи до участі в кривавих розбірках на вулицях Калі. І долари… Бурхливі потоки наркодоларів, що нищать усе на своєму шляху: демократію, виборче право, людські життя.
«At the Devil’s Table – The Untold Story of the Insider Who Brought Down the Cali Cartel.» була покладена в основу 3 сезону відомого серіалу від компанії Netflix Narcos (season 3). Після прочитання можу підтвердити, що хоча окремі події та персонажі дещо перетасовані, та загальна картина передана досить точно.
[
Погана новина полягає в тому, що ні на російську, ні на українську мову книга не перекладена. Тому доведеться читати або по англійськи в оригіналі, або по польськи, як це зробив я. Книгу можна відшукати за назвою «Uwikłany. Prawdziwa historia człowieka, który pogrążył największy kartel narkotykowy świata» William C. Rempel. Цікава книжка – накращий спосіб підтягнути своє вміння читати та розуміти ще якусь іноземну мову, що ніколи не зайве.
Книга рекомендується до прочитання усім дорослим (18+), хто хоче розібратися з терміном «корупція», дізнатися, як "брудні" долари керують цим світом і чи можна з цими явищами боротися. Бо ж саме падінню картелю Калі, а не його успіху, присвячена ця книжку.
Оцінка 10 з 10.
