Снігур
Одного разу, коли я виконував домашнє завдання, на відлив мого вікна прилетіла маленька пташка. Зовні вона дуже нагадувала горобчика, тільки природа нагородила її яскраво-червоною грудкою. Вона привернула мою увагу тим, що стала жваво скакати по відливу і заглядати у вікно. А коли побачила мене за склом, здавалося, навіть зраділа, тут же почала постукувати дзьобом, наче розказувати свої наміри. Так, я здогадався, вона просила їсти, але повірити не міг, що пташка може бути такою кмітливою. Я ще не зустрічав таких сміливих птахів, які можуть випрошувати собі корм.
На кухні у мене виявився лиш окраєць хліба. Я взяв його та вирішив пошукати що-небудь з круп. Хоч я і поспішав, але мені здавалося, що я дуже довго все роблю. А раптом, коли я повернуся, гості не буде, вона полетить до когось іншого, більш розторопному та здогадливого. І буде всю зиму до нього прилітати?
Мої страхи виправдалися. Коли я зайшов до кімнати, я відразу помітив, що на моєму відпливі нікого немає. Стало так прикро, що не встиг погодувати маленького чорноголового птаха з красивою помітною грудкою, який прилетів саме до мене за допомогою.
І тут я помітив, що снігур заглядає в кімнату, зачепившись за правий верхній кут вікна, спостерігаючи за мною. Я швидко відчинив склопакет, насипав на відлив гречку, пошматував хліб.
З тих пір пташка прилітає до мене щодень, та не одна, а з товаришами. А ми з татом спорудили їм годівницю.