05.12.2014 13:35
для всіх
426
    
  6 | 6  
 © Ганна Коназюк

Зимонька

Зимонька

з рубрики / циклу «Зимові історії зі смаком гарячого шоколаду і свіжого цитрусу»

Скучаю за снігуром. Можливо, варто вибратися кудись до лісу, щоб упіймати поглядом цю чепурну пташку мого дитинства. Чому “дитинства”? - Бо дитиною любила милуватися снігурами, що взимку прилітали поживитися до годівнички, яку змайстрував тато. Давно то було...

Зима... Зачарована, спокійна, холодна красуня... Сніг падає рисовими пластівцями, поспішаючи, ніби боїться, що хтось перекриє доступ з неба на землю. У душі (в тому місці, де знаходиться душа) починає лоскотати клубочок радості — такої простої, дитячої, невибагливої. Оце б навчитися знову радіти так як у дитинстві!.. А що? Зліпимо сніговика? Чи може пограємо в сніжки? А можливо зробимо янгола, впавши у найбільшу кучугуру?.. Завтра хлопці в школі вітатимуть з першим снігом — вмиватимуть холодним сніжком, що за ніч вже й візьметься корою... І дарма, що обличчя буде червоне в маленьких подряпинках, зате так можна дізнатися якому хлопчику ти подобаєшся. Він неодмінно “вмиватиме” з якимось запалом бісеняти, що снігу нападає навіть за комір, ще й наб`ється під шапку...

А які ж дерева?.. Мало того, що здоровенні (вони ж в дитинстві завжди великі), так ще й обліплені бавовною, чи вершковим кремом, яким мама змащує медові коржики... Ось ти і в казці — у справжнісінькій, чарівній... Краса, що визирає звідусіль, починає з тобою розмовляти. Навіть річка, що міцно зціпила кришталеві вуста кригою, поглядаючи оком-ополонкою, починає щось скреготати по-своєму, по-річковому...

Сніжить...

Чому скрипиш, вербо?..

Вода біжить.

Глибоко, вперто...

Холодно.

А коли сутеніє, сніг все одно білий-білюсінький — не вимикається (дивне відкриття тридцятирічної давнини...). Мало того, він перетворюється на гігантського нічного ліхтаря, що освітлює землю з середини — а це вже точно якесь чаклунство...

- Донечко! Не облизуй льодяну бурульку! - Звертаюсь вже до своєї дитини. - Я коли була маленькою, такого не... (робила точнісінько так само, та тобі не зізнаюсь...).

Київські вулички заметені снігом, дітвора вже встигла зробити ковзанки прямо на стежках, на тротуарах, і тому хоч-не-хоч, а мусиш ковзатися, щоб не впасти (Еге-ге! Юху-ху-у! - але це так, подумки... Зовні бажано, для годиться, насупитись ще й щось буркнути...). Перехожий чоловік слухає уважно віршик, що розказує йому син: “...Галю, Петрику, Кіндрате! Годі, ледарі, вам спати...”. - Знайомий віршик... Десь я його вже чула... Але ж де? Можливо там, де засніжене довкілля починає розмовляти?..

- Рип-рип! - Мовив погоджуючись свіжий сніг, визираючи з-під чобітка.

Зима. Зимонька... Ти, як завжди, красива, молода, чарівна... Дякую за спогади, дякую за казку...



Київ, 04.12.2014

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 05.12.2014 22:11  Тетяна Белімова => © 

.Аню! не повіриш - теж сумую за снігурами(( і повчально, і весело!

 05.12.2014 20:54  Люлька Ніна => © 

Пані Ганно, гарний опис зими. Сподобалось.

 05.12.2014 20:12  Світлана Рачинська => © 

Аню, дякую тобі за цю казку! Надзвичайно... Торкнуло і зворушило до глибини душі, правда! Дуже гарно!!!

 05.12.2014 13:25  Микола Васильович СН... => © 

Чудова тепла замальовка широкої художньої образності.