Надпровідність: історія відкриття та перспективи застосування
У 1911 р. голландський фізик Гейке Камерлінг-Оннес (1853-1926 рр.), досліджуючи властивості чистої ртуті при температурах, близьких до абсолютного нуля, зустрівся з новим, невідомим в науці явищем: при температурі 4, 1 K питомий опір ртуті раптово зменшився до нуля. Таке ж явище він спостерігав у олова, свинцю, талію та ін. матеріалів. Тобто він досяг так званий стан надпровідності, при якому опір провідників раптово падає до нуля.
Головною причиною виникнення явища надпровідності є взаємодія пар електронів з йонами кристалічної решітки. Квантову теорію надпровідності розробили в 1957 р. американські вчені Джон Бардін, Леон Купер і Джон Роберт Шріффер, за що в 1972 р. отримали Нобелівську премію з фізики.
У наш час в техніці в якості надпровідника найчастіше застосовується сплав титану і ніобію, який переходить в стан надпровідності при 10 K. Але пошуки більш «високотемпературних» надпровідників відкривають нові перспективи. Японські вчені створили найбільш ефективний на сьогоднішній день надпровідник, який з часом може стати підставою глобальної науково-технічної революції. Вони отримали речовину – диборид магнію MgB2 (з`єднання магнію з бором), яка переходить в стан надпровідності при рекордно високій температурі для металів 43 K (-230° С).
Перспективи застосування надпровідних матеріалів можливі в таких напрямках:
передача електроенергії на великі відстані без помітних втрат;
створення високошвидкісного транспорту на магнітній подушці;
створення потужних магнітних систем;
розробка надчутливих діагностичних приладів та ін.
З прикладу дослідження надпровідності можна переконатися, що фізика ще далеко не вичерпала своїх можливостей в новітній техніці та технологіях.