Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
18.09.2013 00:00Літератори
Про літературу  Про життя і смерть  
МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ. ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
21000
Без обмежень
© Тетяна Белімова

МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ. ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

ОСНОВОПОЛОЖНИК НОВОГО ТИПУ ПРОЗОПИСЬМА

Істинно: Хвильовий. Сам хвилю_
ється і нас усіх хвилює, п’янить
і непокоїть, дратує, знесилює
і полонить. Аскет і фанатик,
жорстокий до себе і до інших,
хворобливо дражливий і гордий,
недоторканний і суворий, а ча_
сом — ніжний і сором’язливий,
химерний характерник, залюб_
лений у слово, у форму мрійник.
Володимир Коряк
Тетяна Белімова
Опубліковано 18.09.2013 / 19100

Саме цими словами В. Коряка завжди хочеться розпочати розмову про Миколу Хвильового (1893–1933) — митця, художника слова і водночас громадянина, невтомного борця з епігонством, халтурою, примітивною вульгаризацією та іншими виразками, що роз’їдали нову українську літературу першої половини минулого століття. Цей талановитий письменник, який, безумовно, визначив шляхи розвитку прози Розстріляного Відродження, намагався стати ідеологом нового мистецтва загалом, живим дороговказом поколінню молодих письменників, покликаних у літературу задля здійснення комуністичних гасел (пролетарський поет — це поет, покликаний у літературу «від рала та верстата»). Його участь у літературній дискусії 1925–1928 рр., праця в організованих ним мистецьких угрупованнях — ВАПЛІТЕ, «Літературний ярмарок», Пролітфронт — здебільшого і були продиктовані саме бажанням зорієнтувати творчу молодь у напрямі високої художньої якості твору, вирвати її з лабетів «червоної просвіти», повернути лицем до європейського культурного досвіду.

Творчий шлях Микола Хвильовий починає як поет, заявивши про себе двома збірками віршів — «Молодість» (1921) і «Досвітні симфонії» (1922). Коротка характеристика поетичного доробку письменника є зумовлена тим фактом, що, власне, вся його подальша прозова діяльність виростає з тем і прийомів, заявлених у поезії. Зміст поетичних збірок Миколи Хвильового передавав захоплення, окрилення молодого митця гаслами й закликами революції, пробудженням української нації — усе те, що пізніше становитиме тематику першої прозової збірки «Сині етюди» (1923). На рівні форми критики небезпідставно вказували на відчутні наслідувальні тенденції поетичних збірок Миколи Хвильового. На думку С. Єфремова, молодий поет переймав творчу манеру П. Тичини, подеколи полемізуючи з ним (поезія «Псалом залізу»),російських футуристів, зокрема В. Маяковського, російських імажиністів. Загалом критик стверджує: «Дуже нерівний ще з Хвильового поет, — може тому, що пробує змішати оливу з водою й роздвоюється між романтикою й занадто тверезими вимогами життя, між глибоким розумінням справжньої краси та навіяними впливами, що тягнуть до нудного виписування шабльонових фраз, до наївних витівок і одбивають млявою риторикою». Значно схвальніше до спроб «пролетарського» поета поставилися представники так званої пролетарської критики. В. Сонцвіт так пише про поезію Миколи Хвильового: «Це поезія металообробчої індустрії, де показано красу фабрики і праці в заводському оточенні».

Більшість поетичних творів письменника — вільні, нестрофічні вірші на «нову фабричну тематику». Автор неначе намагається синтезувати доробок усіх популярних у 20-х рр. в українській літературі стильових напрямів: тут і символістська втаємниченість, і футуристські деструкція та нігілізм, і бажання передати зміст епохи засобами словотвору, типове для творчості імажиністів. «У всьому відчувається намагання обминути будь-яку поетичну школу і створити щось власне» — писав про поетичний доробок митця один із найвідоміших діаспорних критиків С. Гординський.

Хоча Микола Хвильовий у подальшій своїй творчості вже ніколи більше не повертався до написання поезій, роль його поетичного доробку в ракурсі подальших його творчих пошуків важко переоцінити. За своїм світовідчуттям митець до певної міри залишився поетом — звідси превалювання ліричного над епічним у його ранній прозі, введення до прозового твору поетичних новаторських елементів (рефренів, слів-сходинок). Здається, що Микола Хвильовий, максимально «розмагнітивши» прозовий твір, інтуїтивно намагаючись окреслити новий жанр прозо-поезії, твір-симбіоз, що балансував би на межі верлібра й поезії у прозі, найбільш адекватно передав романтику революційного перетворення та пореволюційних буднів.

Шлях від «Кота у чоботях» до «Івана Івановича»:

від романтики революції до соціальної сатири

Після виходу в 1923 р. першої прозової збірки Миколи Хвильового «Сині етюди» усі, хто цікавився українською літературою, відзначили, що відбувся не просто успішний дебют молодого письменника, а, власне, українська проза нарешті отримала із творчістю цього автора-початківця бажаний оновлюючий струмінь. Тут було сконцентровано те, чого так бракувало творчості перших українських письменників-модерністів М. Коцюбинському, В. Винниченку, О. Кобилянській, а саме цікавий творчий експеримент на всіх рівнях художнього твору: формальний, тематичний, стильовий — до винаходу нового стилю — романтики вітаїзму або активної романтики.

Водночас усім стало зрозуміло, що про революцію, якщо й писати, то тільки так: для передання революційної романтики, загалом її духу нова форма «розмагніченого» прозового твору виявилася найоптимальнішою.

О. Білецький із властивою йому прозорливістю слушно вказав на відкриття нової ери української прози з виходом «Синіх етюдів» Миколи Хвильового: «Сині етюди» Хвильового — перший етап розвитку нової української прози». Вчений мав рацію, поетика цих ранніх творів першого романтика революції вплинула майже на всіх його сучасників — А. Любченка, Петра Панча, О. Копиленка, І. Сенченка, Ю. Яновського, Г. Епіка та ін.

Уся прозова творчість Миколи Хвильового умовно поділяється на три етапи.

Перший період творчості з 1922 по 1924 рр. — безпосередньо пов’язаний із новелами й оповіданнями збірки «Сині етюди», почасти із творами наступної збірки «Осінь» (1924).

Такі зразки малої прози письменника, як «Редактор Карк», «Кіт у чоботях», «Синій листопад», «Солонський яр», «Силуети», «Легенда» окреслили новий прозовий масив української літератури, який пізніше отримав назву орнаментальної прози, в основному через те, що в цих творах ліризм, суб’єктивізм переважав над власне епічним началом, на передній план виносилися рефрени, поетичні повтори, загалом тропи, більш притаманні поетичному, ніж прозовому ґатунку.

Серед інших рис формального новаторства ранньої прози Миколи Хвильового можна назвати:

— знаковість назв;

— умовний хронотоп, часопростір новел, який можна визначити досить умовно: це може бути глухе повітове містечко, або «велике, але не величне слобожанське місто», або й навіть Північний Кавказ, час творів від 1917 року і до середини 20-х років;

— безсюжетність, хаотичне подання художнього матеріалу, фрагментарність, епізодичність оповіді: поява «розмагніченого» прозового твору («Колонії, вілли», «Редактор Карк», «Кіт у чоботях»);

— свідоме опускання логічних зв’язків між подіями, підміна їх вільними асоціаціями — творення особливого виду оповіді, не монологічного, а поліфонічного наративу, який будується на вільному перебігу авторських вражень, шляхом вільного відштовхування від певного знака (слова, фрази, спогаду), що породжує в ньому певне почування («Кіт у чоботях», «Силуети»);

— оголення прийому текстотворення: письменник постійно демонструє, як він моделює свій твір — за допомогою таких фраз, як наприклад, «моїм Арабескам — finis» або «справа посувається до розв’язки»;

— психологізація пейзажу, портретної характеристики (психологічно вмотивований опис товаришки Жучка в новелі «Кіт у чоботтях»);

— суб’єктивізм оповіді: всі події, описи, герої подаються автором крізь призму особистого — через низку асоціацій, думок, почувань, які начебто реально переживаються не лише героями, але й самим автором;

— ліризм, особлива задушевність і водночас піднесена пафосність оповіді;

— послідовне вплетення авторського слова, коментаря, поява автора-героя;

— калейдоскопічна зміна ракурсів, кінематографічність: кожна змальована письменником картина постає як фрагмент дійсності, як простір, вирваний із контексту;

— інтерекстуальність як формотворчий компонент усіх рівнів художньої прози Миколи Хвильового: наприклад, дискурс творів М. Гоголя («Старосвітські поміщики») та І. Нечуя-Левицького («Старосвітські батюшки та матушки») є досить виразним в оповіданні «Шляхетне гніздо», творча манера першої сторінки поеми «Мертві души» М. Гоголя формує внутрішню структуру оповідання «Свиня», а поетика й образна система роману «Брати Карамазови» Ф. Достоєвського виразно проступають на відповідних рівнях роману «Вальдшнепи».

Тематично рання проза Миколи Хвильового змальовувала героїчні події недавньої революції та громадянської війни, а також пореволюційні будні. Проблематика цих творів була гостро актуальною, репрезентуючи найболючіші аспекти тогочасного життя свідомої української інтелігенції. Одна з таких

проблем — питання націонал-комунізму, трагедія неминучої дихотомії в житті людини, яка внаслідок політичних переконань є комуністом, але не може на вимогу своєї партії зректися любові до батьківщини, погодитися з новою колонізацією рідного краю. Редактор Карк — головний герой однойменного оповідання звертається до сучасників із болючим риторичним запитанням: «Невже я зайвий чоловік тому, що люблю безумно Україну?».

Не менш актуальною є й проблема пристосуванства, заявлена вже в ранній прозі Миколи Хвильового. Справжні творці революції відтіснені на маргінес життя, тим часом найкращі місця під сонцем вже розподілили спритні обивателі — «харі непереможених хамів». Розкриттю явища пристосуванства присвячені такі твори, як «Колонії, вілли», «Силуети», «Заулок», «Свиня», «Кімната ч. 2». Таке «всесоюзне міщанство», змінивши зовнішні атрибути, у суті своїй залишилося тим самим безкультурним і байдужим обивателем, який тільки й вишукує вигідний і тепленький завулок: «...На Глухайській вулиці кричить сирена — довго, різко, зарізано: мчить автомобіль... А в кімнаті, де висів раніше Олександр ІІ, Ніколай ІІ, а також білий генерал на білому коні, — висять:

Ленін,

Троцький,

Раковський.

І манесенький портрет Карла Маркса».

Так само актуальною є проблема протиставлення героїчних днів революції обивательським будням пореволюційної дійсності і пов’язана з нею неспроможність учорашніх оспіваних Миколою Хвильовим революціонерів, романтиків революції вписатись у нове міщанське болото. Час, що в ньому довелося жити героям письменника, самі ж вони називають «часом героїчного терпіння» на шляху до «загірної комуни». Нудьга, що спостичає героїв при думці про дедалі більше зміцнення «всефедеративного міщанства», легко переборюється у простий спосіб. Вадим, герой оповідання «Синій листопад», стверджує, що він для цього дивиться «на нашу сучасність з ХХV віку, коли наша сучасність сива», коли поборено вже всі соціальні антагонізми, і всі рефлексії комунарів здаються наївними й неважливими.

Одною із центральних для прози Миколи Хвильового є й проблема творчості, заявлена вже в першій прозовій збірці. Письменник, користуючись новим прийомом уведення в текст автора-героя, звер тається до читача з коментуваннями власних художніх творів, в яких пояснює засади нового культивованого ним ґатунку. «Я хочу», — окреслює Микола Хвильовий творче завдання новели «Кіт у чоботях», — «проспівати степову бур’янову пісню цим сіреньким муралям...». І далі у цьому ж самому творі він продовжує інформувати читача про композиційний устрій новели, свої творчі наміри: «А зав’язки — розв’язки так від мене й не дочекаєтесь. Бо зав’язка — Жовтень, а розв’язка — соняшний вік, і до нього йдемо»; або «В цьому розділі я оповідаю про невеличкий подвиг... (курсив письменника — Т. Б.)». Тобто не лише формальними й змістовими категоріями художніх творів, а й безпосередніми коментарями автор постійно підкреслює, що його прозовий доробок докорінно різниться від попереднього, що він є творцем нової прозової традиції, яка є опозиційною щодо реалістичного канону в українській прозі.

Другий період творчості Миколи Хвильового — з 1925 по 1930 р. — відзначився переходом від орнаментальної прози, романтики вітаїзму до сатиричних сюжетних оповідань. У таких творах, як «Іван Іванович», «Ревізор», дедалі відчутнішими є настанова на сюжетність, пошук нового жанру соціально-проблемного оповідання, суспільної сатири. Водночас письменник пробує сили і в новому для себе епічному жанрі сатирично-психологічної повісті («Повість про санаторійну зону», «Сентиментальна історія»), соціального роману («Вальдшнепи»).

На рівні змістових інтенцій прози цього періоду письменник розвиває і поглиблює всі ті аспекти, про які він заявив у своїх ранніх оповіданнях. Водночас автор дає глибоко сатиричне зображення радянської дійсності як такої, що фактично несильно й різниться від старої дореволюційної (змінилися лише вивіски, назви органів правління, суспільних установ, але людина як представник соціуму не змінилася). Письменник констатує безвихідь для людини мислячої, ідеалістичної віри в революційні постулати. Героїні творів «Кімната ч. 2» та «Сентиментальна історія» — Вівдя, Б’янка, зрозумівши, що партія обросла пристосуванцями, а революційні зрушення відкинуті більшістю як анахронізми, знаходять порятунок у химерному коханні, релігії. Та передусім Микола Хвильовий основним завданням своєї суспільної сатири бачить викриття пристосуванства, особливо партійного. Автор геніально конструює тип Івана Івановича — людини без прізвища, N-го члена комуністичної партії, смисл існування якого зводиться до виборювання чергових привілеїв, пайків, путівок, послуг прислуги.

Потужний сатиричний струмінь творчості Миколи Хвильового зовсім не означає, що автор зрікся віри у «загірну комуну», у «прекрасну голубу Савою». У цей же період написані такі твори, як «Із Вариної біографії», «Арабески» — високо поетичні зразки орнаментальної прози, сповнені щирої оптимістичної віри у світле майбутнє, духом романтики вітаїзму.

Справжньою подією зрілої творчості Миколи Хвильового став роман «Вальдшнепи». Г. Костюк зазначав: «Справа в тому, що «Вальдшнепи» не був собі звичайний, соціально-конфліктний, психологічно-любовний роман … це була чи не перша спроба в 20-ті роки дати новий жанр так званого «заангажованого роману», роману політичних ідей, роману соціальної тези чи, може, ще ясніше, «роману-памфлету». І треба сказати, що саме ця новація надала йому найбільшого чару й почитаності».

Поява роману стала подією гостро драматичною. Офіційна партійна критика відразу охрестила цей твір антипартійним, націоналістичним і ворожим радянській системі. Причина такої вкрай негативної реакції полягала в тематично-ідейній спрямованості «Вальдшнепів»: автор сміливо порушував проблему незалежності України, замислювався над причинами її втрати, можливістю повернення. Зрозуміло, що такі ідеї наприкінці 20-х рр. ХХ ст. вже сприймались як замах на «єдиний та неподільний» СРСР. Водночас у цьому творі Микола Хвильовий заявив про себе як про довершеного майстра прозописьма: живі діалоги, виразні образи-символи — роздвоєний інтелігент Дмитро Карамазов і сильна жіноча особистість Аглаї, яка намагається подолати цю його роздвоєність вольовим імперативом. Збурена радянська цензура відреагувала на «Вальдшнепи» негайними репресіями. Перша, вже опублікована, частина роману була заборонена, а весь наклад часопису «ВАПЛІТЕ», де було надруковано другу частину твору, було конфісковано та цілковито знищено.

Третій період — з 1931–1933 рр. — був періодом так званого останнього старту творчості Миколи Хвильового. Після багатьох самопринижень, каяття, виступу з публічними «покаянними» листами на засіданнях ВУСПП, закриття останнього мистецького проекту Пролітфронт письменник фактично був

змушений зректися власної художньої манери, проголошених засад романтики вітаїзму, або революційної романтики. Гостросатиричні твори йому тепер писати також заборонено, оскільки за вказівкою згори всім письменникам, рівно як і художникам, скульпторам, музикантам, чітко роз’яснено, що в найкращому з будь-коли наявних суспільств немає тем для сатиричного викриття.

Відбувається процес поступового перетворення митця на ремісника з наперед заданим завданням і матеріалом для художнього твору — те, проти чого найбільше виступав Микола Хвильовий, чого найбільше він побоювався. Настав у творчій біографії письменника той момент, коли йому теж довелося дати добірку творів на «соціальну вимогу» — цикл оповідань на «виробничу тематику» («Майбутні шахтарі», «Про любов», «Останній день»). На жаль, будь-який колабораціонізм, пристосуванство були речами несумісними з життєвою та творчою позицією митця. Останнє «ні», останній протест проти свавільного беззаконня радянського тоталітаризму найбільший життєлюб і оптиміст літературних двадцятих висловив у смертельному пострілі, націленому в себе 13 травня

1933 року.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.09.2013 Події / Культурна подія
Моя перша автограф-сесія
21.09.2013 Публіцистика / Мова та література
Геніальне передання сутності епохи у творчості «чарівника слова»
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.03.2016 © Ольга Шнуренко / Літератори
Тарас Шевченко і кохання
09.04.2012 © Тетяна Чорновіл / Підприємці
Олексій Бобринський – граф трудівник
03.04.2012 © Тетяна Чорновіл / Літератори
Іван Нечуй-Левицький
01.04.2012 © Каранда Галина / Літератори
Остап Вишня
Літератори
30.09.2013
Аркадій Любченко. Життєвий шлях автора «Вертепу»
18.09.2013
МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ. ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
23.04.2013
Постать Гната Михайличенка в контексті літератури українського модернізму
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.67 (МАКС. 5) Голосів: 3 (2+1+0+0+0)
Переглядів: 5453  Коментарів: 5
Тематика: Біографії, літератори, Микола Хвильовий, Хвильовий, письменник, Досвітні симфонії, Сині етюди, комуніст, колабораціонізм
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.12.2015 10:26  © ... для КАЛЛИСТРАТ 

Дякую Вам! Ви знаєте, я ще в шкільному віці почала читати Хвильового. Саме тоді вийшли антології М.Жулинського "Із забуття - в безсмертя" і І.Коваліва "Атом серце" (пізніше обоє викладали у мене, чим я дуже і дуже пишаюся). Я твори Хвильового прийняла відразу. Мені все подобалося в його прозі. Зачитувалася тоді, перечитую зараз.
Але чого довго не могла прийняти - це оцього означення "розстріляне" перед "відродженням". Ну як дитині зрозуміти "велику ціль", яка рухала радянським керівництвом, коли те заганяло інтелігенцію у ГУЛАГ, розстрілювало, морило голодом? Голодомору взагалі не могла довго осягнути. Мені спершу здавалося, що це відбулося спонтанно. "Великий план" Сталіна змогла осягнути лише у зрілому віці.
Мені здається, не було в Радянському Союзі іншого такого народу, який би так постраждав від його "політики", як український...  

 18.09.2013 17:54  © ... для Володимир Пірнач 

Цілком згодна. Тоталітаризм - одне з найогидніших породжень.
Важко собі навіть уявити, яких моральних цькувань зазнав Хвильовий. Кожна шавка від літератури (ім`я якій легіон, і жодну з них зараз ніхто й не пригадає) вважала своїм обов`язком облаяти його - на всіх рівнях: від районної газетьонки до ВУСПП. Окрім того вимагали ще й каяття! Привселюдного! На зборах! Потім друкували "покаянні листи" відступника Хвильового, який "навернувся" в пресі... Саджати у даному випадку - це було б, як в санаторій відправити. 

 18.09.2013 17:50  © ... для Суворий 

Так. Хвильовий знав правду. Прийняти таку "правду"? Це не просто. Особливо, коли ти комуніст не за партбілетом, а за внутрішніми переконаннями. Складна була доба. Але, напевно, в іншу не було б і такого генія, як Микола Хвильовий. 

 18.09.2013 12:09  Володимир Пірнач 

У ті часи задушили дуже багато представників срібної епохи..
Єсєніна загнали в петлю в 25-у, Маяк пішов у 30-у і це тільки гранди..
Паскудний період був всім вказували що робити і як писати/малювати/ліпити/грати і теде..
Тут здорова людина не витримає, не те що поет.. 

 17.09.2013 23:50  Суворий 

Він теж не зміг пережити голодомор... Моральна правда...

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +44
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
24.04.2013 © Тетяна Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
03.12.2011 © Т.Белімова
29.08.2010 © Віта Демянюк
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди