Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
12.11.2013 12:31Оповідання
 
00000
З дозволу батьків
© Музичка Ольга-Леля

Про жінок та офіцерів, або

історії "із невигаданого"

Музичка Ольга-Леля
Опубліковано 12.11.2013 / 20311

З народження усі дівчатка мріють про одруження, сім’ю, дітей. І це все необхідно відбуватись як по-любові так і, безумовно, в любові. Майже закономірним вважається те, що жінки мріють про принців на білих конях, а ті самі принци мріють про війну чи космос. І якщо уявлення жінок з часом деформувались й прекрасна половина людства мріє не про мужика на білому коні, а про, хоча б, білу «бібку» в гаражі з коханням, затишком та сімейним комфортом в придачу, то уявлення чоловіків майже не змінились: вони і далі марять війною, боями, владою та командуванням. В зв’язку з тим, починають носити форму і право самоназиватись «мужчиною» як бонус, а а у жінок зостається два варіанти, перший – перетворитись на представниць руху «фемен», а другий – слідувати іншому руху, під гучною назвою «за ним хоч у воду, хоч в окоп».

За тим моїм вступом, якось випадає з поля зору один такий маленький момент, нюанс, я б сказала дуже такий гучний нюанс. Який до того всього є й плаксивий, багатокакаючий і спатизаважаючий. На фоні війни та бомбардувань цей «продукт кохання» для сильних таких мужчин, є майже криком серафимів ( не стільки «божественний» скільки  гучний).

Останнім часом помітила, що серед моїх знайомих, є ой скільки таких «продуктів». І усі вони, якось так склалось історично, про принців на біло-брудних танках не мріють.

Одна із таких знайомих, назвемо її Катериною, дев’ятнадцятирічна студентка із сірими-сірими очима та добрим поглядом, розповідала:

-        Про тата я чула мало, мама нічого майже не розповідала, а я й не запитувала. Було майже не цікаво та і не потрібно. Справа то делікатна, до мене батько не навідувався, навіть жодного разу з днем народження не привітав.

Моя мама – хороша людина, добра, завжди весела… Та іноді буває, що нажене на неї хтось смутку-журби, то вона собі з подружками може сьорбнути чогось: вина, глінтвейну, віскі… Тоді й розв’язується їй язик, тягне «пагаваріть». В один із таких вечорів до мене в кімнату зайшла мама. В її очах, трішки захмелілих, відображалось бажання «вилити» душу.

-        Ти в мене хороша така, добра, красива. Певне відбою від хлопців немає, - почала моя мама. – Я теж у твоєму віці такою була: хлопці були – відбою не було.

-        Мам, Ви певно спати йдіть – було почала я, та вона здається не слухала.

-        Твій тато був такий класний, сильний, мріяв про те, щоб захищати свою родину, Батьківщину, сім’ю. Складалось таке враження, що він хоче взяти під свою мужню руку увесь всесвіт, і то зостанеться ще місце для іншої галактики. – На матусині очі нахлинули сльози. Не ті, які ми звикли бачити у «вбитих горем» вдів чи самітниць, а ті, які можна помітити у юної дівчини після першого побачення, коли та розповідає про свою захоплення своїй найкращій подрузі.

-        Ми тоді побрались. Скільки ж то було військової романтики, - продовжувала мама, - Сергій (назвем цього офіцера так), повертався пізно ввечері, готував мені сніданок, будив зранку і я була щасливою від того. З часом кар’єра почала іти вверх, а сімейне життя – потихеньку спускалось донизу.  Все частіше його не бувало вдома, все рідше він не повертався наніч, я знаю, що в нього не було коханки. Знаєш, доню, жінки таке відчувають. Чоловік, коли зраджує, дивиться на свою нову кохану так пристрасно, що її погляд зостається в його очах, дружини бачать такі образи. В Сергія ж в очах відображалась казарма, солдати, автомати, загалом усе окрім мене. За два роки життя все кардинально помінялось. Померла Сергієва мати, згодом батько, кар’єра стрімко піднімалась вверх (отримав майора), виписали квартиру, грошей було достатньо.  Навіть на похорон батьків він не приїхав, зі служби не відпустили, якісь стрільбища, чи ще щось в тому роді. До спільних друзів я вже звикла сама ходити, в чоловіка часу не було. З часом, наша однокімнатна квартира стала надто великою для мене. Чесно, за ці роки я собі придумала, що єдине. Що може хоть трішки прив’язати його до дому – дитина. Я – завагітніла, він – частіше додому не приїжджав. Останньою краплею стали мої роди. Тоді в Сергія на роботі сталась НС: поранили солдата. Він навіть зранку не приїхав, і наступного дня теж, і через два – ні… Тебе він побачив тільки коли нас виписали з роддому. Я більше не могла так жити, а тому вирішила порвати з ним. Наступного після розмови дня він прийшов, подарував квіти, обіцяв, що все буде по іншому. Вперше стояв на колінах, плакав. Я відповіла, що не вірю, і тоді сталось непередбачуване: він піднявся, стріпав свій мундир, одів фуражку, віддав честь і зник. Ну як зник, з того часу я його не бачила. Документи на розлучення прийшли поштою через місяць, в них все було зоставлено на тебе: квартира, непогана сума грошей, наша з ним машина. Він ж не приходив більше ніколи, не цікавився як ми живемо – мама затихла і почала засинати.

-        Ось і все. Що я знаю про батька. По суті – майже нічого. Та і більше знати не хочу. До батька в мене ставлення не помінялось, воно просто нейтральне, єдине, я зробила висновок, що чоловіка-військового я не хочу. Вони для мене назавжди залишаться на рівні з драконами та феями з дитячих казочок.

Іншу історію про життя-буття з воєнним мені розповіла, нехай буде, Софійка. Дивна така дівчИна: генеральські замашки, різка поведінка і сумні-сумні очі, хоч на устах завжди, завжди сяяла усмішка.

-        Мої батьки – нещасливі. Я з народження знала, що була єдиною надією для мами на те, що тато буде «мудрим». Історія моїх батьків почалась коли мамі було вісімнадцять. Вона була студенткою медичного технікуму, а він – молодим лейтенантиком. Вона – красива, він – готовий на все, щоб цією красою володіти. Квіти, подарунки, нічні походеньки в казарму до коханого, романтика, щоб їй… На момент весілля мамі було 19, батькові 24. Згодом, він влаштував її медсестрою до себе в відділення. З часом мама почала замічати, що чоловік часто пізно повертається додому, відповідно – почала підозрювати в зраді. Але до кого? Вони часто разом переїжджали з міста в місто, з казарми в казарму. І ніби поруч – а водночас так далеко одне від одного. Мене мама народила аж у 28, завжди не було часу, можливості  та і просто бажання. Тепер вона стала від тата ще дальшою, пішла в декрет, він ходив на службу, та тепер без неї. Одного разу мама таки застукала їх «на гарячому». Закрила очі, та і досі закриває, а тато злиться, часто випиває, руку піднімає, а вона заплющує очі на все. – Софійка поникла.

З усього в цьому світі можна зробити висновки, з цих розповідей, напрошуються вони самі: В кожної людини є вибір. Ми можемо вибрати щастя, ми можемо обрати віру в щастя. Можемо порвати, не давши другого шансу, а можна давати їх десятками. Вибір за нами: казарма чи хата, плац чи подвір’я, любов чи надія та очікування любові.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
23.09.2013 Поезії / Драматичний вірш
Солоний чай
12.11.2013 Проза / Оповідання
Про чай, відьом, бабайка та щастя
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
Оповідання
23.11.2013 © Андрей Осацкий
70 копеек за килограмм
12.11.2013
Про жінок та офіцерів, або
31.10.2013 © Адель Станіславська
Болить
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 170  Коментарів:
Тематика: Проза, оповідання, одруження, кохання, мама, матусині очі, офіцер, честь, життя-буття, казарми
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
23.02.2013 © Тетяна Белімова
03.12.2011 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
26.03.2012 © Піщук Катерина
27.03.2012 © Микола Щасливий
23.12.2015 © Суворий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди