Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
16.01.2014 02:13Оповідання
Про Бога  Про сучасність  Про політику  Про життя і смерть  Про війну  
10000
Для дорослих (18+)
© Сорок Восьмий

Євангеліє від Пилипа

2

М`ЯЧ

Lacrimosa dies illa. Requiem. KV626/6
В.А.Моцарт
Сорок Восьмий
Опубліковано 16.01.2014 / 21219

Що не говоріть, а часи таки міняються: панта рей[1], як стверджували давні люди. І то стається настільки швидко, що ми навіть не помічаємо. Згадайте, хоча ви ще замолоді, як то колись платили цілого рубля, аби в темній смердючій кімнаті подивитися хоча би на телевізор. Або як з Югославії привозили колу в пластмасовій тарі, щоб цілою родиною розпити за святковим столом. А ще: ось в молоді роки для того, щоб побачити сраку достатньо було зняти труси, зате нині аби вздріти труси треба розсунути сідниці. Колись ми мали найщасливіше дитинство, за що не переставали дякувати партії, аж поки не зрозуміли, в якому лайні живемо. Просвітителі, пророки – чи не найзухваліші злочинці, гірші від останніх грабіжників і розбійників, бо вони бентежать думки мільйонів. Прозріння – річ страшна, не кожен готовий до прозріння і не кожен його бажає. Хтось, мов той равлик, затишно мешкає у кістяній труні, а якийсь безумець зазіхає на цей спокій. Кожному своє! Хтось будує, хтось мурує, конструює, творить, а хтось спрямовує викрадені літаки у хмарочоси. Manu facta, manu destructur[2]! Воістину так! Ага, а ви гадали, що я такий собі простий і необтесаний чолов’яга, який прагне лише одного - надудлитися микулинецького пива? Ні, я таки можу багато, коли не все...

Що, що?.. Бомбу зробити?.. Ось чого не можу, того не можу. Ну, не те, щоби я був таким уже тупим, бо рівняння Дотріша, Трауцля і Гесса[3] ще пригадаю, але робити не буду нічого і вам не раджу. Як любили казати мої покійні дідо, треба все знати, але не все робити. Ось ти, варгатий, ска’и: на якого дідька тобі та бомба здалася? Ти колись бачив порозкидані на всі боки тельбухи? Як ні, то вийди на вулицю і пройдися зо триста метрів – там навпроти рибного магазину хтось переїхав кота – і подивися, як то гидко виглядає, коли кишки повилазили через пащу і на них розкошують зелені мухи. А тепер уяви, що чоловік, як не крути, але таки трохи більший за коцура[4] і нутрощів також має більше; а коли це перемножиш на число небіжчиків, то зрозумієш, що досі до сказаного по телевізії ти ставився як до голої нічим не примітної цифри. Чистої води статистика – чи тисяча мішків з гівном, чи тисяча небіжчиків, головне – число, а не суть. Ти ще достоту дурний, коли гадаєш, що в тероризмі існує хоч якась романтика. Послухай, що я ска’у: слава Богу, що наші роботящі люди настільки ліниві, що не хочуть зробити навіть найпростішу пекельну машину. Уяви, що б то творилося: не зробив Штефцьо домашнього завдання – кричить про замінування школи; не дали людям получки чи пенсії – пруться до ґміни[5] з вибухівкою, кожен зі своєю, мовби по радіо оголошували конкурс на кращий бевх; посварився чоловік з жінкою – підкладають одне одному під подушку динаміт замість того, щоб миритися аж до синців на лобку. Мало що якому придуркові на думку спаде? Бути терористом, - то вам не кулі з гівна ліпити і не пуцьки горобцям крутити, то треба від усього людського відмовитися, відректися від батьків, родини й Бога, визнати себе нелюдом і нічого не любити, окрім свого чорного ремесла.

Яруську Верещачку ви, певне, мусите знати. То вона зараз поважна молодиця, а в школі то був, я вам ска’у, сущий бахур у спідниці. На перерві стільки верб за нею росло, аж дивуєшся, зате на уроці, коли тебе пожирають оті цікаві величезні очі, розумієш, що ради таких діток варто вчителювати. До чого було допитливе дівчисько, розумне, жваве, спритне. Але відразу по школі знайшла собі середущого з Верещаків, там і дітки з’явилися. Яруська ніби замоталася в домашніх турботах, але таки лишилася допитливою жінкою та ще й надавалася до бесіди: вміла і послухати, і розповісти годна докладно, а не так, як ти – все е-е-е! та бе-е-е!..

Я не здибáв її десь років зо п’ять, але минулої осені якраз після Покрови, Василь Угринюк, мій сусід через хату, віддавав єдину доньку. А він з Верещаком то собі фамілія[6], перві брати[7], як то в ваших краях говорять. Ото сталося так, що Яруська сиділа за столом якраз навпроти мене. Їдла-випивки було море: Угринюки - то не якісь там злидні, а правдиві господарі, - але моя Славця так шарпала мене за рукав, що сидів-єм голодний, як хорт, і тверезий, гейби торпеду мав зашиту. Не дивно, що потягло мене на балачки. Яруська нарозказувала такого, що аж мені – що таки бував у бувальцях – зле стало.

Один мудрий англійко[8] мовив, що раби будуть завше, тільки називатимуть їх по-різному. Це − правда, як не крути. Скільки нашого люду по закордонах сраки панські підтирає. Не від гараздів то, не від розкоші і не від добра, ясна річ. У кожній хаті – тільки пройдіться вулицею – хтось із родини наймитує, як не сват, то брат або кумнат[9], або невістка, або навіть цілими сім’ями їдуть люди. Одним словом, slavus sclavus[10]... Не знаєте латини, га? А мене пробило на неї. То була сильна мова, стільки крилатих виразів, наприклад... Що ка’еш?.. Ну, добре, нема чого римлян згадувати, хоч то були освічені люди і через одного філософи. Один Ціцерон[11] чого вартий. Зараз таких давно нема, тільки переказують один одного та книжки переписують, при нагоді прибріхуючи і перебріхуючи. Правда, був оден австріяка, що вчителював у тірольських гуцулів, але від гніву переполошених батьків перебрався аж до Англії, де він принципово харчувався у студентських тавернах і ніколи не носив краватки; але той пан філософ якось ніби заговорювався; ка¢е: значення слова – то його застосування[12]...

Ну, добре, буду про Верещачку...

Яруська повідала, що кілька років провела у наймах в Ізраїлю. Це, правда, могло трапитися і деінде або, як то заведено в класиків, десь у тридев’ятому царстві чи на острові пінгвінів... Що?.. Ви не читали про той пінгвінячий острів? І навіть про благородну шльондру Таїс[13]?.. Дожилися, вам подавай тільки натуралістичну еротику, а це, перепрошую, порнографія. Та бридота вам більше до вподоби, ніж душевні драми Гамсуна або пречисте кохання Хемінгуея[14]...

Що то значить „не п...и”. Отако сказати старшому сивому чоловікові? Та ти ще пішки попід стіл ходив, казав до кота: „Вуйку, посуньтеся”, а гівно називав „ґóґо”. Агій! Ліпше би ти пукнув дупою, а не поганим своїм писком. Я, трясця твоїй матері, не ска’у більше ні слова, поки не замовиш мені ґальбу пива... Чули-сте, воно мені ка’е „не п...и”. Добре тебе, байстрюка, тато людяності навчив. Якби я отак балакав, то мої неньо – вічна їм пам’ять, до чого добрим були чоловіком – так би батогом вилупили, що знав би-м на все життя: старшим людям казати треба „не п...іть”... Ото ж бо!.. О, тепер правильно...

Але, коли повертаємось до Верещачки, то вже, бо я ще довго можу теревенити про що завгодно, лиш би ви вуха порозвішували. Недарма я філософ, хоча Славця категорично називає мене занудою.

Верещачка докладно розповіла, якими правдами-неправдами вона вибралася за кордон, як там поневірялася поміж чужого люду, аж поки не натрапила на родину одеських переселенців. Олег Наумович Шапіро – колись поважний стоматолог – вже у солідному віці перебрався на землю благословенну, де його Римма породила на світ маленького Абрамчика. Ото Яруська і пазила денно і нічно за цим жвавим парубійком. Пізня дитина – дарунок долі і кара Господня. Абрамчик зростав у любові й достатку. Усе йому з рук сходило, тільки що маляті заманеться – ось тобі на тарілочці, а не приведи коли його пальчиком посварити – розреветься, відкопилить губу і гніватиметься зо три дні, майже як моя Славця. Та коли він у доброму гуморі, а переважно так і було, то щебече, шваркоче, повідає про все на світі. Це теж біда, бо має на хвилину по сто запитань.

Приросла Верещачка серцем до хлоп’яти. Усе згадувала про своїх діточок, які зростають на бабиних руках і дідових харчах, а про маму з татом знають тільки з розмитих уривчастих споминів та кількох фотографій. А може, я так міркую, надто Абрамчик нагадував її саму в дитячі роки. Якось на Миколая – Шапіри дарма що правовірні іудеї, але й наших звичаїв не цуралися – поклала Яруська дитині під подушку звичайного невеличкого яскраво-червоного м’ячика. Знайшовши зранку презент, малий зрадів і не розлучався з дарунком доброго чудотворця навіть під час вечірньої молитви чи п’ятничних солодощів, хоча й іграшок мав бачених і небачених.

А на якесь там єврейське свято – Яруська казала, але я не можу пригадати назви, точно не йом-кіпур, пурим або пейсах[15], - після відвідин синагоги подалися Шапіри усім сімейством до парку розваг. Малий, як усі дітлахи, був у захваті від неймовірних атракціонів. Це вам не дерев’яний коник чи поламана гойдалка, як у нашому парку, де злягаються закохані пари або ночують посоловілі від власного смороду бомжі, а найостанніші чудеса розважально-інженерної індустрії. Верещачка ка’е, що там такі всілякі речі є для виманювання грошей і задоволення дітлахів, що навіть нашому Ладзькові на думку не спаде, прости мене, Господи, бо зі слабого чоловіка насміхаюся.

Малий Абрамчик обійшов чи не весь парк, покатавшись чи не на всіх атракціонах, а на деяких – навіть по кілька разів, аж поки, захеканий, не попросився попити сочку. Але не встигла пані Римма з сином зайти в затишне велелюдне кафе, як трапилося щось незрозуміло-страшне. Земля побігла з-під ніг, почувся страшенний гул і пекельний скрегіт, аж заклало вуха. А потім запанувала тиша, буквально єдина мить незрозумілої тиші. Це вже потім хтось залементував, завили сирени; наче шуліки, налетіли звідусіль журналісти...

Маленький Абрамчик лежав горілиць, тримаючи в неслухняних рученятах отого яскраво-червоного м’ячика. З подертого тіла іграшки виходило повітря, з понівеченого хлопчикового тільця яскраво-червоною плямою виходило життя...

Ось такий він тероризм, коли говорити не цифрами, але образами. Бо за кожною фатальною цифрою стоїть чиєсь задурно перерване життя. То я вам ска’у, коли маєте цікавість до всіляких там бевхів, спрямуйте ліпше свою кебету на добру річ, збудуйте щось, напишіть вірша чи полагодьте старого годинника, а світ за вас хтось таки неодмінно зруйнує...

Що ти таке ка’еш, ніби Яруська ніколи не була в Ізраїлю?.. Де-де? В Португалії?! Може, й так. Втім, хлопчика могли звати Хуаном, Жаном, Джоном, Мустафою чи Іванком, він міг бути маленькою дівчинкою, вусатим чолов’ягою чи старезною бабою, але це суті не міняє, як не міняє і те, що я був добряче п’яненьким і Верещачка всього цього могла не говорити. Може, то мені привиділось серед гулянки і забави. Хто його знає?..

Чернівці 2005
___________
[1] Все тече (грец.)
[2] Manu facta, manu destructur – руками збудоване, руками руйнується (лат.)
[3] Формули Дотріша, Трауцля і Гесса служать для розрахунку основних характеристик вибухових речовин
[4] Коцур – кіт (діал..)
[5] Ґміна – міська рада, мерія (діал.)
[6] Фамілія – родина (діал.)
[7] Первий брат – кузен, двоєрідний брат (діал.)
[8] Мається на увазі Вільям Ґолдінг (1911-1993) – англійський письменник, Нобелівський лауреат (1983). Фразу взято з його роману-притчі „Надзвичайний посол”
[9] Кумнат – чоловік сестри (діал.)
[10] Slavus sclavus – слов’янин – раб (лат.)
[11] Ціцерон Марк Туллій (106-43 до н.е.) – римський державний діяч, оратор, мислитель і письменник
[12] Згадується Людвіг Вітгенштейн (1889-1951) – філософ і логік, професор Кембріджського університету, один з основоположників аналітичної філософії
[13] Пилип має на увазі твори Анатоля Франса „Острів пінгвінів” і „Таїс”
[14] Гамсун Кнут (1859-1952) – норвезький письменник, майстер психологічних романів “Голод”, “Пан”, “Вікторія”; Нобелівський лауреат (1920). Хемінгуей Ернест Міллер (1899-1961) – американський письменник, автор романів “Фієста”, “По кому подзвін”, “Прощавай, зброє”
[15] Йом-кіпур – день Всепрощення. Пурим – свято на честь спасіння єврейїв від повного знищення за часів перського царя Ахашвероша. Пейсах – свято єврейської Пасхи.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
16.01.2014 Проза / Оповідання
Євангеліє від Пилипа (1)
16.01.2014 Проза / Оповідання
Євангеліє від Пилипа (3)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
Сан Санич
30.11.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
За ялинкою
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
Альцгеймерова соната
10.01.2014
Альцгеймерова соната (І)
15.01.2014
Альцгеймерова соната (ХV)
16.01.2014
Євангеліє від Пилипа (2)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 75  Коментарів: 1
Тематика: Проза, оповідання, молоді роки, дитинство, пророки, прозріння, хмарочоси, чоловік з жінкою, терористом, пекельний скрегіт
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 16.01.2014 18:24  оксамит для © ... 

Я перечитую Ваше оповідання вже декілька разів. І напевне перечитаю ще раз. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +36
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +85
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
24.04.2013 © Тетяна Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
09.12.2010 © Тундра
23.02.2013 © Тетяна Белімова
20.01.2011 © Михайло Трайста
06.01.2012 © Т. Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди