Олексій Бобринський – граф трудівник
з рубрики / циклу «БІОГРАФІЇ»
Не може не привернути уваги історія роду Бобринських - це історія царських інтриг. Перший з роду - граф Бобринський Олексій Григорович - позашлюбний син імператриці Катерини ІІ Олексій Олексійович і офіцера Григорія Орлова.
Олексій Олексійович Бобринський - державний діяч, генерал-лейтенант, член Державної ради, правнук Катерини II.
Графа Бобринського по праву можна вважати головним розбудовником смілянщини. Він побудував масу суспільно-адміністративних споруд, які ще й досі служать вірою й правдою. Бобринський заснував перший в імперії цукровий завод в Смілі і у 1879 році 9 підприємств Сміли виробили продукції на 4 мільйони 70 тисяч карбованців, тоді як 79 підприємств Києва виробили її на 3 мільйони 279 тисяч карбованців. Досяг колосальнихрезультатів на виробництві.
У 1911—1912 роках на цукрових заводах Сміли виробили 1422504 пудів цукру. А у 1913 році лише рафінадний завод переробив 1 мільйон 500 тисяч пудів цукру. (Порівняймо, 1999 року Смілянський цукрокомбінат виробив 8 тисяч 52 тонни цукру, або 503250 пудів...).
1821 року граф одружився з фрейліною імператриці Софією Олександрівною Самойловою. Після смерті князя Потьомкіна, Софія Олександрівна, як його племінниця, успадкувала його українські маєтки.
У чині ротмістра Олексій Бобринський йде у відставку й 1828 року перебирається до родового маєтку Михайлівське під Тулою. Графа турбує, що цукор до Росії везуть із Європи. 1820 року за кілограм дають 4 крб. — скільки тоді коштує корова. І він починає займатися цукроварінням. Самотужки опановує технологію виготовлення цукру з буряків й у Михайлівському будує цукровий завод. За кордоном купує новітнє обладнання. Та російські ранні морози не дають бурякам визріти. Граф перевозить завод на південь. Волами й кіньми обладнання доставляють до Сміли Київської губернії. 1838 року граф Бобринський будує у Смілі цукровий і пивоварний заводи, зводить механічні майстерні. Іноді не соромиться стояти біля станка як працівник.
1845 року населення Сміли збільшується вдвічі. За наступне десятиріччя Бобринський будує цукроварні в Капітанівці, Балаклії, Яблунівці та Грушківці. Запускає механічний завод та головний завод із переробки цукру-піску на рафінад.
На його підприємствах працює 2500 робітників. Щорічно там виготовляють продукції на мільйон карбованців. Із заводів Бобринського на споживчий ринок щороку йде 250 тис. пудів цукру. Ціни на нього по всій Росії падають. Граф Олексій Бобринський стає першим підприємцем-цукрозаводчиком в імперії. Його заводи за потужністю встановлених там парових машин перевершують підприємства Москви.
Як неординарна особистість, Бобринській загорівся ідеєю більш зручного транспортування товарів та людей. Залізничний транспорт, на його думку, був якраз тим самим найзручнішим засобом транспортування.
Ще коли 1835 року австрійський інженер Франц Герстнер запропонував побудувати залізницю між Петербургом, Царським Селом і Павловськом, то саме граф Бобринський очолив цю справу, створив акціонерну компанію з будівництва дороги. Двадцятип`ятиверстову трасу було споруджено в найкоротші терміни. Бобринський став керівником першої у Наддніпрянській Україні залізниці Одеса – Балта. Постав залізничний вузол, який до 1940 року носив ім`я Бобринського. Для будівництва першої залізниці Бобринський у 1835 році створив акціонерне товариство, зміг зацікавити імператора і отримати дозвіл для будівництва. Пізніше, на його честь була названа збудована ним у Смілі залізнична станція (нині: станція ім. Шевченка).
1842 року граф Бобринський будує найбільшу лікарню в повіті — на 100 ліжок. Щороку на її утримання виділяє 10 тис. крб. сріблом. За свої гроші садить у Смілі дерева, встановлює вуличні гасові ліхтарі, прокладає на дорогах міста бруківку. 1859-го зводить Покровську церкву, що стоїть донині. А через п’ять років відкриває парафіяльну школу при рафінадному заводі. Усіх громадські установи утримує за свій кошт. Графиня Бобринська засновує театр. Графська родина утримувала багато християнських церков. За їх сприяння будувалася Свято-Покровська церква (перший у місті кам`яний храм), Успенська церква була їх сімейною (поряд був родинний цвинтар). На здійснення живописних робіт художником Васнецовим у Володимирівському соборі Києва граф пожертвував 11 тис. крб.
При Капітанівському заводі була заснована селекційна станція, що займалася виведенням нових сортів цукрового буряка. Завод у Смілі став першим де готували цукор як у вигляді рафінаду, так і цукру-піску. При смілянському заводі була відкрита школа кадрів вищої кваліфікації. З 40 технологів що пройшли тут підготовку і працювали у графа, пізніше 24 стали директорами та самостійними підприємцями. Класи, організовані у Смілі для підготовки фахівців, пізніше переросли в училище, а згодом і в інститут цукрової промисловості (нині: Національний університет харчових технологій у Києві, та Смілянський технікум харчової промисловості у Смілі).
З 1856 року Олексій Бобринський переселився до Сміли на постійне місце проживання.
Капітали графа Бобринського, його далекоглядність та підприємливість відчутно змінили життя Сміли. Граф сприяє відкриттю у Смілі складів обладнання для цукрової промисловості французької фірми «Де–рон і Кайль». Це допомагає розбудові цукрових заводів не тільки на Смілянщині, а й по всій Київській губернії. І коли його запитують, для чого все це йому треба, граф Бобринський відповідає: «Не забувайте про те, що я працюю не для себе, а для Вітчизни».
Після реформи 1861 року граф допоміг своїм кріпосним викупити у нього землю.
На Смілянщині граф Бобринський захоплюється й лісівництвом. Вкладає кошти в охорону та відновлення Черкаського бору. Організовує штучні посадки дуба та хвойних порід дерев. Ліси на його землях нагадують парки.
1866 року помирає графиня Софія Бобринська. Через два роки — 4 жовтня 1868 року — не стає і графа.
Тіло Бобринського ще 12 днів знаходилося в Смілі – уклонитися йому люди йшли цілими волостями. А потім везли труну з тілом по його ж творінню – Південно-Західній залізниці.
Смілянським маєтком далі керують його сини — спочатку Володимир, згодом Лев. У місті брати відкривають бібліотеку, технічні класи для технологів-цукроварів. Будують квартири для службовців. На заводах установлюють восьмигодинний робочий день.
Лев Бобринський 1908 року будує чоловічу гімназію, наступного — жіночу. Усі заводи, головну контору, лікарні телефонізують. У маєтках графа його коштом діє 37 навчальних закладів. У Смілі працюють 23 фабрики й заводи.
1912 року здоров’я Льва Олексійовича погіршилося. Маєтком керує його племінник — Георгій Олександрович — останній власник Сміли. 1913-го він добудовує лікарню. У ній — 22 корпуси, електричне освітлення, водонапірна башта, каналізація.
— В особі Олексія Олексійовича поєднується блискуча освіченість, висока культура, уроджене вільнодумство, неприхований патріотизм, талант і невичерпний дух дослідника, — відгукується про графа російський поет князь Петро В’яземський.
Бобринський захоплювався фізичними і хімічними дослідами, механікою. Був членом 11 наукових товариств. Його нову конструкцію плуга на Всесвітній виставці в Парижі відзначають медаллю. Захоплюється фотографією та квітами. За свої знімки одержує дипломи на виставках у Європі. Заради своєї дружини, яку кохав усе життя, починає займатися квітникарством. Пише книгу про вирощування квітів і виводить власний сорт троянд.
Похований граф Олексій Олексійович Бобринський в Олександро–Невській лаврі м. Санкт–Петербурга.
У 1878 році у Києві, на громадські кошти, був споруджений пам`ятник (скульптор Іван Шредер, архітектор Іполит Монігетті) відомому політику, підприємцю, економісту, меценату, засновнику цукрової промисловості України, будівничому першої залізниці у Російській імперії та Наддніпрянській Україні - графу Олексію Олексійовичу Бобринському, що знаходився на Бібіковському бульварі, на місці нинішнього пам’ятника Миколі Щорсу. Але до пролетарського свята 1 травня 1919 року бронзовий монумент демонтували й переплавили на снаряди для Червоної Армії.
1917 рік розвіяв представників роду Бобринських по світу. А збудовані ними цукровий та машинобудівний заводи, лікарня, технікум харчової промисловості, залізнична станція стоять у Смілі й досі. Збереглася й горіхова алея, посаджена старим графом.
Зараз в пам’ять про графа у м. Смілі Черкаської області вулицю Тельмана перейменували на бульвар Бобринського.
