ПАХЛАВА по-БАКИНСЬКИ
Привітання для Галини Каранди
Схід – суцільні тонкощі в усіх без винятку справах! Так повчав колись товариш Сухов Петька-невдаху. І це сприймалося із гумором, із таким собі вибачливим реверансом – мовляв, що з них візьмеш – Азія. Але не все так просто!
Схід – це загадка, одвічна таїна. Схід – це ритуальність і обрядовість, коли дотримання або недотримання певних канонів може стати вирішальним фактором у розв’язанні будь-якого питання. Схід – це суворість і догматизм, засвоєний змалечку, коли «повинен» завжди й без жодного сумніву переважає «хочу» (що нам, які вже привласнили цінності постіндустріального західного суспільства, особливо тяжко збагнути). Але насамперед Схід для нас, пересічних українців, - це казка! Це свято, якого прагне душа! Це ласкаво усміхнені очі східної красуні! Це безкінечна оповідь Шехірізади, яка досить часто розпочиналася словами: «Хтось був, а хтось не був у ті часи, про які мова», або ж «Жив колись один Падишах», або ж «У одного вельможного й шляхетного володаря підростала красуня-дочка, слава про яку розходилася швидше за проміння ясного сонця».
І так хочеться бодай одним оком зазирнути у шпарину, за якою – життя дивовижного Сходу, хоча б на міліметр не баченим і не упізнаним (укривши себе якоюсь там шапкою-невидимкою з нашої ріднесенької української казки!) наблизитися до чарівного арабського – китайського – індійського – таїландського палацу і своїми власним очима (не з чужих вуст почути, а таки самому!) побачити це рукотворне й природне диво!
А може, Схід – це лише метафора іншого кращого й довершенішого життя (а для інших такою метафорою цілком може й бути Америка, для кого - Латинська, а для кого й Північна?), такого перманентного празника, в який входиш, у якому починаєш існувати? Але так хочеться, щоб коли ця метафора нарешті втілилася, перелившись із поетичної сфери у реальну, ми б не зашторювали вікна, не викрикували похапцем щастю, яке насувається, що ми не готові-не причесані, такі не причепурені, бо наша хата зовсім крайня від дороги життя. Я бажаю всім, і нашій винуватиці сьогоднішнього свята, щоб наші серця завжди були відкритими для щастя, для мрії, для кохання! Запрошую всіх почастуватися східними ласощами!
Пахлава по-Бакинськи
Склад:
Борошно – 240 г, масло вершкове – 60 г, молоко – 80 г, яйця – 1 шт, дріжджі – 15-20 г, мигдаль очищений або ядра волоських горіхів – 200 г, цукор – 200 г, ванілін – 0,2 г, шафран – 0,4 г, мед – 20 г .
Приготування:
У приготуванні пахлави все починається з тіста. Спершу молоко нагрівають до температури 30º-35º, додають яйця, розтоплене масло, просіяне борошно, змішане із дріжджами (краще сухими, бо так надійніше, хоча можна додавати й живі, уважно відслідковуючи дату виготовлення, щоб бува не були «старі»), і замішують круте тісто. Тісто переносять у тепле місце без протягів (можна навіть його розмістити на грілці із тепленькою водичкою), накривають рушничком і залишають, аби «росло», або «грало».
Для приготування начинки очищений солодкий мигдаль або підсмажений волоський горіх подрібнюють, пропускаючи, скажімо, через м’ясорубку, комбайн, одним словом, будь-який механічний пристрій, який знайдеться у господарці. Подрібнюючи, до горіхів додають цукор в пропорції 1:1, аби вийшла така собі солодка маса, що за консистенцією нагадує густу кашу.
Коли тісто за годину-півтори підходить, з нього формують кульки масою приблизно у 30-грамів (усього повинно бути 10 кульок) і розкочують їх за допомогою скалки на тоненькі шари – до товщини 0,5 мм. Далі на деко, змащене маслом (а краще попередньо вистелити це деко кулінарним папером), кладуть шар тіста, зверху змащують начинкою – шаром 3-4 мм і закривають іншим наступним шаром тесту, змащують маслом і знову перемащують начинкою. Так складають усі десять шарів. Після цього пахлаву ріжуть ромбами розміром 10×4 см, змащують жовтком яйця, змішаним із шафраном. У середину кожного ромба вдавлюють половину ядра волоського горіху або фісташку. Деко із сформованою таким чином пахлавою знову переносять у тепле місце і залишають для «росту» десь на годину.
Випікають пахлаву при температурі 180º-200º протягом 35-40 хвилин. За 20 хвилин, коли вже видно, що пахлава набула характерного кольору, її обережно виймають, згори глазурують сиропом або медом, і повертають назад випікати.
8 серпня 2012
