11.12.2012 20:02

-

285

6 | 6

 © Тетяна Белімова

Глінтвейн по-українськи або частую всіх!!!

Біда, як хто народився у п’яну дату! Хоч не хоч, а випити маєш! Окрім того, всім відомо, що «Веселиє Русі – есть пить!», не якесь там «есть-пить», а «є пити», говорячи сучасною українською. Та й на вулиці «білі мухи налетіли – все подвір’я стало біле!», морозу, щоправда, сильного нема, та все одно зігрітися не завадило б... Що з того, що ти – «непьющая», яка ота строга мимра зі «Службового роману»?.. Навіть у дитячі ліки від кашлю «Пертусин» і то входить етанол! Діти і то споживають!

Хоча з іншого боку, є ж вино? «На вино молоде міхи старі де?»… А ще всім відомо, що «істина у вині!», і хоч сказано, «пийте, та не упивайтесь!», усе ж першим інвективом йде «пийте»! Тож пиймо! До зимових днів – прозорих, ясних й іскристих від білого снігу – найліпше смакує глінтвейн. Хай дурні плещуть, що то німці вигадали, і навіть перекладають це нібито двоскладне (з двох основ) слово якимись там словами… Ми з вами на такі речі не ведемося, бо твердо переконані, що глінтвейн – він і в Африці глінтвейн, а значить, нормальне українське пійло, вигідніше у сто разів від інших тим, що яка-не-яка закусь плаває у каструльці й за потреби може бути звідти виловлена! Хай навіть це і буде шмат лимону-апельсину! Чим не їжа? Низькокалорійна й вітаміномістка?

Тож ні хвилини не витрачаючи на зайві роздуми й теревені, сміливо витягаємо з-за печі (у кого немає печі, той сміливо тягне із тумби чи шухляди!) каструлю, як пишуть розумники в Інтернеті (знаємо ми таких – понаписують, а нам мучитися!), з вогнетривкого металу. А я скажу вам так! Не важливо з якого металу буде та каструля! Головне, щоб то не була якась зачухана посудина, яка дісталася вам від вашої бабці, а вашій бабці... (втім, це не дуже цікава історія), і в якій ви зазвичай варите борщик, або тушкуєте котлетки (теж смачні страви, та зараз не про них!). По-перше, це не естетично, по-друге, нечемно стосовно того ж таки глінтвейну, по-третє, як кажуть у народі (не нашому), це таки не кошерно… Тож з не меншим кулінарним (і не тільки! не тільки, скажу я вам!) запалом витягаємо з-за тої самої печі пляшечку сухого червоного винця. Це може бути Хванчкара, Кіндзмарауллі, Кагор, Каберне (відчуваєте? як у горлі вже приємно залоскотало, а не задеренчало, як стверджують злі язики, натякаючи, що «без бокалу немає жодного вокалу»). Виливаємо вміст пляшки у ту саму вище вже нами згадану ємкість. І уважним оком роззираємося по кухні (можна за тією ж пічкою пошаритися) у пошуках спецій. Тут головний секрет – не переборщити (хоч це і не борщ!), бо як відомо, недосол на столі, а пересол… самі знаєте де… Отож, щоб хтось бува не пожбурив у розпалі емоцій у вас щойно зготованим глінтвейном, додайте всього потроху і лише того, що гарантовано подобається і вам, і вашим гостям-коханим-рідним-близьким-сусідам – одним словом, тим, хто буде вкушати напій разом із вами. Серед доданого може бути гвоздика, мускатний горіх, кориця (не та, яка продається у пакетику, а у вигляді палички – настружити трохи), долька лимона чи апельсина (можна й того, й іншого, якщо ви любите цитрусові), не завадить трохи цукорку-медку(щоб життя здалося солодко-солоденьким). Ярим противникам алкоголю скажу навіть таке – розбавте все теплою водою у якій завгодно пропорції (можете розвести до блідо-рожевого!).

А зараз головний секрет – глінтвейн не можна кип’ятити, як і каву! Лише підігріти до температури 70° С! Бо як ви його закип’ятите, то вже буде інший напій, який спеціалісти в галузі глінтвейну звикли називати простим і зрозумілим кожному словом "бурда"…

І ще одне! Пити глінтвейн із домашніх чашок-кружок-філіжанок? Будь-хто, більш-менш обізнаний із правилами етикету, вам скаже «фе!» і матиме цілковиту рацію!!! Тож у заздалегідь приготовані кришталеві бокали розливаємо гаряченький глінтвейн і за нехитрою звичкою прадідів вигукуємо «будьмо!» (і так тричі, додаючи кожного разу обов’язкове у таких випадках «гей!»)!!!