Щезни, маро!
замість ораторії
ми навчилися жити з цим...
щезни маро
будь як фата моргана
в полум’ї пекла
свій спокій знайди
тичуть скелети
пальцями сп’яну
рожа в фаворі
штовхай до мети
по трупам ближніх
притрушуй жваво
в криваві рани
пальці встромляй
і на кохання
роби облави
слабкому в спину
всує стріляй
антиестетика антикохання
антиприродність придуманих поз
чи в товаристві добитись визнання
чи по життю лиш прискорити крос
Совість – Христос – Мати – Марія –
Ангели – Скинья – Порожня – Чума
темна у темряві до Бога лине
душа зітліла в ній віри нема
сонце пустелі безстидно червоне
зійде всім місяцям наперекір
щезне мара крізь пекла шпарину
дико завиє загнаний звір
щезни маро
у пустинь вокзальну
наймані хати
клоаку канальну
липовий мед
і лой аналою
ладан брехливий
візьми із собою
в довгу дорогу
свого потроху
крокодилячі сльози смерть пташки
(її пожерло жадібне стерво
чудовисько з кривого космосу)
на твоїй загиженій совісті
і в останній день прощення
не знайти ані броду ні острову
Смерть – Лік – Зневіра – Чоловік –
День – Ніч – Мор – З пліч
хто поверне віру якої нема
закривши очі чекати дарма
платівка заїжджена
коло ширшає
вчорашній день
не читає вірші
щезнути легко
розчинитися тихо
сплативши рахунки
відповісти за все
Сказане – Скоєне – Спаплюжене –
Навіяне – Часом – Заслужене
вічність завжди повертає
плювки у твоє лице.
Київ, 23 грудня 2012
