Ефект смереки
на конкурс до 1 квітня
Казали колись в давнину: «Гріх сміятися над убогими». Воно й правда, гріх. Хоч і убозтво різне буває. От як немає в людини ума – то що їй, бідній, робити? Наче ж і відхилень по медичній частині ніяких, і «мама-тато-дай» навчилося казати в відведений для цього педіатрами термін, і школу разом з іншими закінчило… Та що там – школу! – ВУЗ… Грамотне, що аж-аж, з диплому й посади судячи… Та ще й ціну ж собі знає! Ого-го! Вам і не снилося! А ума то – однак нема! Не розуму книжного, що півенциклопедії процитувати може, а саме ума – отого невловимого, невиміряного ніякими IQ-тестами чуття, що дозволяє більш-менш адекватно реагувати на дійсність, і на себе, коханого, в тій дійсності.
Пам’ятаєте, у відомому талант-шоу був такий собі хлопчина, якому не те, що ведмідь – стадо мамонтів по вухах потопталося. Та йому про це чомусь ніхто не сказав. Чи посоромилися, чи пожаліли, чи «не для того мама квіточку ростила», щоб потім сказати вголос «Ну не вмієш ти, синку, співати. Нічого, не переживай так, не всім артистами бути, дебет з кредитом зводитимеш» . Не сказали дитятку вчасно суворої правди. От і випхалося воно на сцену. І як затягне ту милу кожному українському серцю «Смереку»!..... Йой…. Ну, як в тому анекдоті: «Кажуть, що моя жінка схожа на божу матір. Ось фотка, глянь…. – О МАТІР БОЖА!!!» Так оце й тут. І сміх, і гріх! Бо ж - убогий… Сама по собі відсутність слуху – то не вада, звісно. Більшість людей співати гарно не вміють, знають це й не переймаються ані крапельки. А от якщо при цьому лізти на сцену, бити себе кулаком в груди і кричати: «Я – співак, а ви, іроди такі-сякі – не тямите» - то вже убозтво… Можна за шкірку взяти і геть зі сцени викинути… Та ми ж гуманні! Краще посміємося, порадіємо, що ми не такі… І от сміємося ми, аплодуємо… бо ж справді – смішно то як корячиться, викаблучується, завиває не туди… А людина ж на сцені наші оплески за чисту монету сприймає. І старається ще дужче. Бо ж – успіх то який! Купається в променях слави!
І не біда, що судді діагноз відразу поставили, - значить, судді дурні. Бо ж хлопчина той твердо в таланті своєму переконаний. То нащо ж крила йому ламати? А з іншого боку: от скільки коштує на корпоратив чи весілля Сердючку запросити? І я кажу – ого… хоч і не знаю… Та нащо так тратитися, якщо за помірну плату можна цього клоуна найняти? Це ж як насміятися можна майже даром! От раніше по містах уродців, калік нещасних возили, людям за гроші показували. І любили люди такі вистави, бо ж завжди раді пальцями потицяти в диковинку, а надто порадіти з чужого горя: «ну це ж треба, що в світі буває!» То чому й цього «смереку» тамадою не взяти? І йому заробіток, і гості веселі, і економія ж пряма. Як у нас кажуть: «Всі довольні, всі сміються»
Тож пхатиметься цей смерека на сцену ще не раз. І не тільки він, а й натхненні його популярністю й славою послідовники, під дуже логічним аргументом, що «ми ж не гірші!» І аплодуватиме, і прискатиме в кулак, і реготатиме відверто ласий до таких видовищ глядач… І, хоч і знайдуться люди, які з жалості чи то до убогого, чи то до пісні, яку ж вони так люблять, таки скажуть: «та не позорься , злізь із сцени!», то ніхто ж їм не повірить… Може, то вони із заздрощів? Конкуренції бояться? А що як натягти нову маску, пошити інший костюм, і заспівати не «смереку», а «Червону руту»? Визнають тоді талант? Мусять визнати! Чого це всі інші аплодують, а вони ні? От хами! Воно то наче й дрібничка, але ж непорядок! Хочеться ж тотального визнання!
І б’ється той смерека лобом об стінку, і шкода його наче, і смішно, і сміятися гріх… Чи не гріх? Бо ж ті, що сміються і аплодують на інших сценах – любимі і хороші… Але ж знайшлася така сцена, де не аплодують… от осли вперті…
Мені, як глядачу, завжди було шкода того «смереку»… Але я люблю наші пісні у хорошому виконанні. І ще дуже не люблю, коли мене надурити намагаються, та й ще й невміючи. Бо це вже є оцінка отим «смерекою» моїх розумових здібностей і мого смаку. Тому іноді хочеться таки забути всю толерантність, і виписати великими буквами довідку: «Психічних відхилень немає. Просто дурак.» А що? Я ж не перша почала…
Лубни, 22.03.12
22.03.2013 14:28 
