Чому ми стільки часу в житті присвячуємо всілякому лайну?

Окрім хороших речей, позитивних емоцій, родичів, друзів, гарних дівчат і класних пацанів, дощу, снігу, чистого повітря, креативних ідей, героїчних вчинків, кохання, теплої ковдри, смачної здоби, приємних літніх вечорів Вас оточує ще й всіляке лайно. Його настільки буває багато і воно на стільки щільне, що Ви перестаємо помічати всі принади довколишнього світу. Лайно може Вас зустріти на сходинках власного будинку, в високих владних кабінетах, в маршрутці, тролейбусі, в кабінет лікаря, магазині. Лайно не цурається ні релігійного свята, ні дня Вашого народження, ні віддаленої від нього за сотні кілометрів Вашої особистої шпарини в віртуальному світі. Лайном може виявитись зрадлива дружина чи чоловік, друг, в якому Ви розчарувались, керівник. Лайно може хтось написати в чаті чи воно саме впаде на пошту, навіть написати не Вам, але Ви про це обов`язково дізнаєтесь. Світ не без добрих людей. Найгірше, що може зробити лайно - це Вас страшенно образити, бо лайно немає на це ніякого права. Воно здатне дістати Вас з-під землі і тоді у Вас не буде жодного вибору, як розпочати витрачати своє дорогоцінне життя на нього.

А скільки у Вас того життя? Ну ясна річ ще принаймні стільки скільки Ви вже прожили, прошкандибали білим світом раз по раз втрапляючи в лайно то лівою, то правою ногою. Ви так завжди думаєте. Ви впевнені, що того життя ще оберемок точно. Що Ваш біологічний годинник цокає і цокає, а помирають лише невдахи. Ну і Ви, але не скоро...

І от сповнені праведним гнівом, Ви починаєте марити помстою лайну, що Вас образило. Ви лелієте ненависть до лайна, ділитеся нею з друзями між фразами привіт/бувай. Фантазуєте, як лайно буде страждати і чекаєте свого шансу. Ви забуваєте про родичів, друзів, добрі справи. У Вас же ще попереду ще стільки ж життя відміряно, все встигнете. Ви починаєте покрикувати на близьких Вам людей, що вони заважають Вам думати про лайно. Ні, Ви не ледар. Ви тяжко працюєте, але відпочинок - це час для роздумів про лайно. Біологічний годинник розмірено відбиває бам-бам... З родичами ще встигнеться. Щодня бачитесь - вони теж ще протягнуть ого-го. Головне не випустити з фокусу лайно.

А що Вами рухає? Правильно. Благородне відчуття, що справедливість має торжествувати. І ось Ви вже стоїте в колоні мільйонів борців за справедливість. Колись в ній стояв Адольф, Йосип Вісаріонович теж там стояв, стояв Пол Пот, Ленін. Всі прагнули, щоб восторжествували їхня унікальна справедливість. Але Вам ніколи обертатись і думати. Лайну треба помститись, довести ще і ще, що воно лайно. Розчавити і роздерти. Ще з малечку Вам втовкмачували, що дракону слід відрубати голову. І Ви не заспокоїтесь поки не відрубаєте. Ви так запрограмовані і у Вас немає ні сил ні розуму розірвати це замкнене коло.

А між тим Ваш біологічний годинник десь відстукує у спальні, на кухні чи за робочим столом. Цок-цок. Відстукує він "цок-цок" десь і у лайна. І ось трапляється диво. Лайно відкинуло копита. Несподівано. У Вас немає жодної радості. Ви ж не соціопат, щоб радіти. Ви вражені. Ви розумієте, що померла ЛЮДИНА, а Ви присвятили жирний шматок свого життя справді на якесь лайно. Просрали. Ви сором`язливо пригадуєте, що лайно зробило дещо й хороше, не так багато, як Ви, але все ж. Навіть, якщо лайно тяжко захворіло, Ви відчуєте теж саме. Ви ж не соціопат. Вас так виховали. Вчили співпереживати на автоматі. У Вас вже не перехоплює дух. І Ви відправляєтесь в пошук нового лайна. Але ні, нащо шукати. У Вас завжди під рукою треться свіже і не одне. Достатньо трошки натиснути, щось запідозрити і все. Земля закрутилась, як і раніше.

Але в той день, коли Ваш власний біологічний годинник зупиниться або його змусять зупинитись обставини, Ви навряд чи будете благати Бога подарувати ще хвилин 10, щоб добороти останнє лайно. Ви жалкуватимете за просраними безглуздо хвилинами, яких Вам уже ніхто ніколи не поверне, і своєю безмежно мізерною одержимістю. Ну і, ясна справа, думка лайна про Вас зміниться на краще. Воно ж теж не соціопат. Воно ж копія Вас. Співпереживає.