Чому на Землі стільки горя?
Якось недільного теплого дня
Ангел присів на хмаринці.
Аж раптом побачив, як жінка одна,
Молилась тихенько в хатинці.
І Бога тоді він несміло спитав,
Чому на молитви Він просто мовчав,
Невже це Його така воля?
За руку Господь тоді ангела взяв,
І з неба спустились обоє…
А дзвін біля храму людей закликав,
І служба почалась поволі.
Священик з кадилом стоїть у руках,
На хорах псалми заспівали,
Молитви читають у своїх книжках,
Людей тут зібралось чимало…
Та знітився ангел, і подив в очах
До Бога він знову озвався:
- Чому я не чую? Де їхні слова? -
У відчаї, наче злякався…
Та раптом людей відчинились серця,
Думки їхні зміг прочитати.
Скотилася в ангела в храмі сльоза:
- Коли ж вони будуть Тебе прославляти?
Он той чоловік, що на хорах стоїть,
Автівку комусь ремонтує,
А жіночка та, що в куточку сидить,
На завтра вже плани будує…
- Тому, милий ангеле, плаче Земля
І горе довкола між ними панує,
Хоч їхня молитва крилата й палка,
Та Я її просто, мій друже, не чую.
Отож підводись, розправляй два крила,
До неба вже час повертатись,
Та раптом ангелик сказав: «Зачекай!
Я чую, як хтось щиро плаче».
І майже при дверях, навколішках, тихо
Молилось маленьке за маму дитя,
Бо горе спіткало, навідалось лихо -
Матусю забрала під ранок швидка.
І ангел дитя пригорнув ніжно-ніжно,
Сльозинки гарячі усі позбирав.
- Молитва почута твоя, доню, слізна, -
На вушко тихенько він їй прошептав.
Дрогобич, 2018
