Тарас Шевченко і кохання

В переддень жіночого свята 8 Березня і Дня народження Тараса Шевченка 9 березня, пропоную поглянути на великого поета з особистого боку, а саме: які жінки ввійшли в історію завдяки тому, що стали його Музами, полонили його душу, надихнули на створення шедеврів… Їх було вісім – знакових жіночих постатей у бентежному і сповненому драматизму житті Тараса. Імена більшості з них ми б не знали, аби не любов до них великого поета.

1. Першим захопленням Тараса Шевченка була дівчина, про яку поет згадав у вірші «Мені тринадцятий минало…». Вона була на три роки молодшою і мешкала по сусідству. Матері їхні, дивлячись на дитячі забавки, планували, що діти колись одружаться. Шевченко згадував про це в своїх листах. Проте Тарас поїхав супроводжувати Павла Енгельгардта до Вільно, де отримав початкову художню освіту, потім був Петербург та Академія мистецтв, перші публікації, перше визнання, викуп із кріпацтва… Коли через чотирнадцять років Тарас повернувся до рідної Кирилівки вільною людиною і столичним художником, його кохана була давно заміжня за кріпосним із сусіднього села і виховувала двох доньок.
2. Із княжною Варварою Репніною Шевченко познайомився саме в свій перший приїзд в Україну, після навчання в Академії. Подорожуючи Київщиною, влітку 1843 року він завітав до Яготина, аби зробити замальовки. Йому настільки сподобалося в родині Миколи Григоровича Репніна-Волконського, що він повернувся на триваліший час, залишившись на рік у його маєтку. Хазяїн був людиною більш ніж неординарною – князь, генерал, високоосвічений чоловік із філософським складом розуму, старший брат декабриста Сергія Волконського. Донька князя, Варвара Репніна, була захоплена талантом Шевченка і закохалася в нього на все життя. На жаль, ця любов не мала майбутнього, і княжна вирішила, що їй Богом дано бути янголом-охоронцем поета. Тарас Григорович із величезною повагою ставився до цих стосунків, але не наважився розвинути їх у більш, ніж дружні. Вони підтримували зв’язок усе життя: і в горі заслання, і в радості повернення на Батьківщину.
3. На початку 1840-х років, Шевченко гостював у родині поміщика Платона Закревського. Між 29-річним поетом і красунею-дружиною господаря, 21-річною Ганною спалахнуло кохання. Але невдовзі Тарас змушений був залишити гостинну садибу через справи, і зв’язок увірвався. Ганні Закревській поет присвятив не один вірш, зокрема: «Якби зустрілися ми знову, Чи ти злякалася б, чи ні? Якеє тихеє ти слово тоді б промовила мені? Ніякого. І не впізнала б. А може б, потім нагадала, Сказавши: «снилося дурній». А я зрадів би, моє диво!». На жаль, зустрітися більше їм не довелося – пані Закревська померла у 35 років, саме тоді, коли Шевченко звільнився від десятилітньої солдатчини.
4. Існують свідчення про те, що в рідній Кирилівці поет уподобав доньку місцевого священика Григорія Кошиці – Феодосію. Отримавши посаду в Київському університеті та розпочавши роботу в Археологічній комісії, Шевченко поїхав свататися на одне з храмових свят. Але отримав категоричну відмову батьків попівни. Дівчина не змогла піти всупереч волі старших…
5. У засланні Шевченко закохався в дружину коменданта Новопетровської фортеці Ганну Омелянівну Ускову. На жаль, плітки і осуд перервали їхні приятельські розмови, але Ускова протягом довгих років залишалася щирим другом поета.
6. Коли імператор, не без посиленого втручання та заступництва Варвари Репніної, підписав указ про помилування, Тарасові Григоровичу йшов 44-ий рік. Він був пригнічений засланням і солдатчиною, і відчував себе старим не по роках… Проте мріяв про молоденьку дружину «з простих», поруч з якою хотів повернути втрачені на каторзі роки молодості. Оскільки у Петербурзі він перебував під постійним наглядом поліції, Шевченко деякий час проживає в Нижньому Новгороді. І тут він уповні відчув свою популярність. Жінки з місцевого бомонду наввипередки замовляли йому свої портрети. Саме серед них він зустрів своє наступне кохання – молоду актрису Катю Піунову, яка видалась йому ідеалом жіночої вроди. Заради її подальшої театральної кар’єри він викликав до провінції свого знайомого, великого актора Імператорського театру, і той протягом трьох днів грав у виставах разом з нею. А ще поет умовив директора Харківського театру зарахувати молоду актрису до своєї трупи. Проте актриса зрештою втекла до Казані з 25-річним актором, за якого згодом вийшла заміж.
7. Потім були приятельські стосунки з дружиною Михайла Максимовича, давнього друга поета, українського вченого, історика і фольклориста, які дуже скидалися на чергове поетове кохання, проте його біографи не припускають, що Шевченко дав волю своїм почуттям. Тому що поважав Михайла Максимовича і на схилі свого життя дуже високо цінував тих, хто залишався з ним поруч попри всі негаразди…
8. Останнім коханням великого поета стала служниця його петербурзьких друзів, українка Лукерія Полусмак. На прохання Шевченка, її, кріпачку, відпустили на волю. Це підштовхнуло дівчину, вже заручену з Тарасом Григоровичем, до сміливого флірту з його друзями та знайомими, що прикро і боляче вдарило по поетових почуттях. І цього разу його мрії про спокійну старість у родинному колі, у вишневому саду, були понівечені й знищені чужою байдужістю… Поет розриває стосунки. За три місяці він помирає. Вона пережила його на більш, ніж півстоліття. Кажуть, останні роки свого життя, поховавши чоловіка-перукаря і залишивши дітей на Московщині, Лукерія провела на могилі Тараса в Каневі. Приносила гостинці й роздавала дітям, годинами сиділа на могилі й одного разу написала в книзі відвідувачів: «Сподіваюсь, ти бачиш, як я каюсь…»

Тарас Шевченко, як ми бачимо, був емоційним і чутливим, тому закохувався часто. Проте доля щоразу позбавляла його родинного щастя, кохання, про яке мріяв, надто в останні роки свого буремного життя. Найчастіше його обраниці не могли оцінити ані поетичного, ані художнього дару великого митця... Дуже прикро, але справжня народна слава і жіноча любов прийшли до Тараса Шевченка тільки після його смерті.

м. Київ, 6.03.2016