Світанкові терези
віршування в окупації
...що мовити мені
ти можеш наостанок,
допоки я ще тут,
на терезах буття
і поки ще мій час
стрічає цей світанок,
де лотосом цвіте
манливе майбуття
і доля цуценям,
допитлевим і смілим,
попереду біжить
між квітів у степах,
лякаючи мурах,
метеликів і бджілок
і сині небеса
освячують мій шлях
де змори ще нема,
розчарувань і болю
і де крилатий кінь
п"є воду з джерела
натхнення і кохань
і вітер - пісня волі!
і відгуком радінь
у хвилях ковила
і жайворовий спів
між обріями лине,
кульбабових зонтів
веселий переліт,
де баби кам"ні
тримають небо синє,
несхитні, мовчазні
у крихкості століть...
...щось мовиш ти мені,
розхитуєш неспокій -
неначе другий я
у озовах завис
і з посміхом кривим
рахуєш тихі кроки
і сходами ведеш,
спускаєся униз
у темінь, в холод зим,
в густі тумани сиві,
в нікуди, у ніщо,
у безмір, в небуття,
де чути лише сміх
і крики зла у зливі,
яка зливає бруд,
іржу в моє буття
і загадкою ти
зачинений в мовчанні
у обрисах руїн
розхитаних світів,
у розсвіт наче тінь
спадаєш на заклання
і сипле прахом час
з розбитих терезів...
