...коли чорти водять...
...і росхитує хода танжір села.
і темніє небо димне від заплат.
шарпанина, тріпанина стовбурів -
між дерев білиця в пошуку скарбів.
вибухає сонце в захід, гасне в схід.
і джгутами огорожу в"яже лід -
мов стрілою вказівною куди йти,
мандрувати, не блудити через тин.
вже розбило сонце зимне глек вина,
жовто квітне і мигтить свіча вікна -
лише руку протягни, зніми її,
коли хмари в небі палять палії.
але швидко так стемніло, крутивій
засвистів, скрутив усе у білий звій -
аж не в змозі свого шляху відзнайти,
бо мов скочили із пекла всі чорти.
себе хрестиш і у сніг кладеш хрести... -
ну от як ото до хати підійти!
випадково раптом впрешся лобом в тин
і зрадієш - втрапив в хату від гостин.
увійдеш у теплий затишок під дах
у хмелю і трохи змерзлий у снігах
і гіркої вип"єш склянку самоти
...тільки й чуєш як біснуються чорти...
