Якщо Україна - моя мати, то Сирія - моя няня...
На світлині - автор, в дитячі роки. Сирія. м. Хомс.
Якщо Україна - моя мати, то Сирія - моя няня... Добра, лагідна, єдина... Іноді мені здається, що третя світова війна вже йде... Україна і Сирія, дві мої улюблені країни... дві мої особисті трагедії... І тоді, я себе запитую чому саме вони, і в один і той же час?.. А потім, сама собі відповідаю на ці питання... У всьому світі відбуваються такі трагедії... І тоді я відчуваю, ніби стою між двох, палаючих руїн... і плачу, нескінченним потоком сліз... беззвучно... безмовно... І дивлячись у низку прожитих років, подібну, довгому тунелю, де найбільш яскраві спалахи - це і є головне в нашій Долі... Розумію, що в Сирії я була абсолютно щаслива... Тут я зростала, тут кожен день моє серце сповнювала Благодать і якесь сонячне світло, якого більше не було ніде у Світі. А ще, я посміхалася без приводу... Просто, тому що раділа життю. І найдоброзичливіші, і гостинні люди посміхалися мені у відповідь. Моя мила няня, віддано берегла радість мого дитячого серця... Сирія... моя багатостраждальна Сирія... Така квітуча... красива... і дуже-дуже добра... І ці сльози капають на папір, розливаючи чорнило, у безглузде пляма... Тут я цвіла разом з маками, і пурхала з теплим вітром, як метелик... Знову співзвуччя, моє особисте співзвуччя... Маки, завжди були поруч зі мною, найдавніша рослина Землі... Символ вічної любові на сході, і жертовної крові в українській культурі. А той чудовий вітер підхоплював на своїх крилах сотні ароматів східних солодощів, делікатеси місцевої кухні, п`янкий аромат запаху кави, масляних пряних духів, і кружляв в цьому незабутньому вальсі... даруючи дивовижну, легку і ласкаву прохолоду, вечорами, бо як вдень, жагуча спека обпікала міста, гори і серця, але це була добра спека... І тоді, на кілька годин, завмирали торгові площі, лавки, жваві, красиві, яскраві, світні вулиці, і знову пробуджувалися, коли спекотне сонце, покидало невблаганний зеніт, і повільно спливало до свого обрію. А вечірній Хомс і Дамаск, і їх чудові пальмові алеї, висвітлювали сотні вогнів-самоцвітів. Які перетворюються в незабутнє дорогоцінне намисто, якщо споглядати місто з висоти пташиного польоту. І звичайно, колони патріотів, які простували по центральних вулицях і площах з портретами Хафеза Асада, я ніколи не забуду його обличчя, такий усміхнений, упевнений, спокійний і одночасно палаючий погляд. Жива легенда, незаперечний авторитет, одноосібний правитель і вождь, люди його любили, піддані і іноземці, йому вірили. Він посміхався з портретів, плакатів і пам`ятників, які зводились ще в період його правління, а ми посміхалися йому... Моя рідна Сирія... одна з найдавніших країн нашого Світу, Святая Земля... ти птах-фелікс, ти повставатимеш!..
