Сватання до Емер
частина Iз рубрики / циклу «Саги Ірландії»
Жив колись великий і славний король в Емайн – Масі, Конхобар, син Фахтни Фатаха. (1) Благ і багатств було вдосталь в уладів, поки він правив. Тоді був мир, спокій, і всім людям – добрий привіт. Вдосталь було плодів і всілякого урожаю, а також і морських жнив. Були задоволеність, справедливість і добре панування над людьми Ірландії протягом усього цього часу. В королівському домі в Емайн були пишнота і всіляка розмаїтість.
Ось як був влаштований цей дім, Червона Гілка (2) Конхобара, - зовсім на кшталт Медового Спокою в Темрі. Дев’ять лож було від вогнища до стіни. Стіни цього дому були висотою в тридцять п’ядей. Різьблення по червоному тису прикрашало їх. Знизу була дерев’яна підлога, зверху – черепичний дах. В передній частині покою було ложе Конхобара, зі срібною основою і бронзовими стовпами. Верхівки стовпів виблискували золотом і були усипані самоцвітним камінням, так що і вдень і вночі було однаково світло навколо ложа. Зверху ж над королем, з кроков даху, спускалася срібна дошка, що видавала дзвін. Коли Конхобар ударяв в неї своїм королівським жезлом, всі улади змовкали. Дванадцять відділень для дванадцяти повелителів колісниць були розташовані навколо ложа короля.
Воістину, всі доблесні воїни з числа мужів Уладу знаходили собі місце в королівському домі під час пиятик, і при цьому нікому не було тісно. Блискучі, статні, прекрасні було доблесні воїни Уладу, що збиралися у цьому домі. В ньому відбувалося багато великих зібрань різного роду і дивних веселощів. Були там ігри, музика і співи, герої показували приклади спритності, поети співали свої пісні, арфісти і музиканти грали на своїх інструментах.
Одного разу зібралися мужі Ірландії в домі Конхобара, в Емайн – Масі, щоб розпити шарнгуал. (3) По сто разів наповнювалися чаші в такі вечори. Пиятика навколо шарнгуала була такою, що всі мужі Уладу зразу ж відчували своє повне задоволення. Уладські повелителі колісниць показували подвиги своєї спритності за допомогою вірьовок, протягнутих від одних дверей цього дому до других. Дев’ять по двадцять та ще п’ятнадцять п’ядей були розміри цього дому. Три прийоми спритності здійснювали повелителі колісниць: прийом зі списом, прийом з яблуком і прийом з вістрям меча. Ось імена вождів колісниць, які все це здійснювали: Конал Переможний, син Амаргена; Фергус Найхоробріший, син Ройга; Лойгайре Нищівник, син Коннада; Кельтхайр, син Утехайра; Дубтах, син Лугайда; Кухулін, син Суалтама; Скел, син Барнене, страж Емайн – Махи.
Усіх перевершував Кухулін у своїх подвигах швидкістю і спритністю. Жінки Уладу дуже любили Кухуліна за сміливість в подвигах, за спритність у стрибках, за перевагу його розуму, за солодку красномовність, за красу обличчя, за лагідну виразність його погляду. Сім зіниць було в королівських очах його, чотири в одному оці і три в другому. По сім пальців було на кожній його руці, по сім на кожній нозі. Багато дарів мав він: перш за все даром мудрості (поки не заволодівав ним бойовий дух), далі – даром подвигів, даром гри в різні ігри на дошці, даром рахунку, даром пророцтва, даром проникливості. Три недоліки було у Кухуліна: те, що він був занадто молодий, те, що він був занадто сміливий, і те, що він був надто прекрасним.
Почали думати мужі Ірландії, як їм бути з Кухуліном, якого, так надмірно любили їхні жінки і дочки. Бо Кухулін в цей час ще не був одружений. І було загальне рішення: віднайти дівчину, яку Кухулін згодився би вибрати собі в наречені. Бо вони були впевнені, що чоловік, у якого буде дружина для любові і догляду за ним, почне менше зваблювати їхніх дочок і викликати любов у їхніх дружин. А окрім того їх бентежило і лякало, як би Кухулін не загинув у юності. Тому-то і хотіли вони дати йому дружину, щоб він залишив після себе спадкоємця; бо вони знали, що відродитися знову він міг тільки через себе самого.
Отже, Конхобар послав дев’ять мужів по всіх областях Ірландії шукати дружину для Кухуліна: чи не знайдуть вони бува в якомусь із замків чи поселенні Ірландії дочки короля, князя чи якогось володаря, до якого Кухулін захотів би посвататись. Але всі посланці повернулися рівно через рік, в той же самий день, оголосивши, що не знайшли дівчини, яку Кухулін захотів би вибрати собі в наречені. Тоді Кухулін сам відправився свататися до дівчини, яка, знав він, жила в Садах Лугу – до Емер, дочки Форгала Хитрого.
Зійшов Кухулін разом із Лойгом, сином Ріангабара, на колісницю. Це була та колісниця, за якою зграя коней інших колісниць Уладу не могла поспіти, через швидкість і стрімкість самою колісниці і героя, що сидів у ній.
Кухулін застав дівчину на лузі для ігор, оточену її молочними сестрами, дочками володаря земель, розташованих навколо замку Форгала. (4) Всі вони навчалися у Емер шиттю і тонкій ручній роботі. З усіх дівчат Ірландії вона була єдиною гідною того, щоб Кухулін до неї посватався. Бо вона мала шість дарів: дар краси, дар співу, дар солодких розмов, дар шиття, дар мудрості, дар чистоти. Кухулін сказав, що не візьме собі іншу дівчину, ніж рівну йому за віком, за виглядом, за походженням, за розумом і за спритністю, і щоб вона була при цьому кращою майстринею у шитті серед усіх дівчат в Ірландії, бо ніяка інша не годиться йому в дружини. І так як Емер була єдиною дівчиною, що задовольняла всі ці умови, то Кухулін і вибрав її з усіх, щоби посвататися до неї.
У святковому вбранні з’явився Кухулін у цей день до Емер для розмови з нею, щоб показатися їй у всій своїй красі. Дівчата, що сиділи на лаві перед замком, почули як до них наближається стук кінських копит, шум колісниці, тріск ременів, скрип коліс, грім героя, дзвін його зброї.
- Нехай одна з вас подивиться, - сказала Емер, - що це до нас наближається.
- Воістину, - сказала Фіал, дочка Форгала, - бачу я двох коней, рівних між собою по величині, красі, люті, швидкості, що скачуть пліч-о-пліч. Полум’я і міць в них. Прядуть вони вухами. Довга і кучерява у них грива, довгі їхні хвости. Справа від дишла – сірий кінь, з широкими стегнами, затятий, швидкий, дикий; з громом мчить він дрібними стрибками, піднявши голову, розширивши груди свої. Тверда, міцна земля під його чотирма важкими копитами здається охопленою полум’ям. Зграя швидких птахів летить за ним, і, коли він скаче по дорозі, бризки піни розлітаються навколо, і спалахи червоного полум’я виблискують і летять з його розкритої пащі. Другий кінь – чорний як смола; голова його має прекрасний вигляд. Його ноги тонкі з широкими підковами. Довгі і кучеряві його грива і хвіст. Багато важких пасм волосся звисає з його широкого лоба. Жвавий і полум’яний, дико прагне він уперед, міцно б’ючи копитами об землю. Прекрасний, скаче він, переможець земних коней. Він скаче м’якою сухою травою, по широкій долині, де немає перепони його бігу. Ще я бачу колісницю з найкращого дерева, з кручених вербових лозин, що котиться на колесах з білої бронзи. Її високі борти із дзвінкої міді, закруглені, міцні. Міцна крива дуга, вся із золота. Двоє міцних плетених віжок. Стовпи на колісниці – міцні і прямі як леза мечів. На колісниці я бачу темного, похмурого чоловічка, (8) найкрасивішого з усіх мужів Ірландії. На ньому прекрасна червона сорочка з п’ятьма складками, скріплена біля шиї, на його білих грудях, пряжкою з накладним золотом; груди його, здіймаючись, б’ються ударами об пряжку. Зверху – плащ, білий з вплетеними нитками, червоними і вогняно-золотими. Сім каменів дракона в глибині його очей. Дві блакитно-білі, як кров червоні щоки, надуваючись кидають іскри та язики полум’я. Промінь любові палає в його погляді. Наче хвиля з перлин – у його роті. Чорні, як вугілля, його брови. На його стегні – меч з золотою рукояткою. До мідного борту колісниці прикріплений червоний, як кров, спис з гострим, лютим наконечником на дерев’яному, добре зробленому древку. На його плечах червоний щит зі срібними бортами, прикрашений золотими зображеннями тварин. Він робить геройський стрибок лосося в повітрі і багато інших, настільки ж ловких прийомів. Такий ось вождь цієї колісниці. Попереду нього на колісниці сидить візник, (5) стрункий, високий, з безліччю ластовиння на обличчі. У нього кучеряве, яскраво-руде волосся, яке утримує бронзова сітка, що заважає падати волоссю на лице. З двох сторін його голови випуклі золоті бляхи. Плащ на його плечах – з розрізами на ліктях, а в його руках – жезл з червоного золота, яким він направляє коней.
Незабаром Кухулін примчав до місця, де сиділи дівчата. Він привітав їх. Емер підняла своє миле лице, впізнала Кухуліна і сказала йому:
- Нехай бог стелить м’яку дорогу перед тобою!
- А вам, - відповідав він, - я бажаю бути неушкодженою від усякого зла.
- Звідкіля ти прибув?- спитала вона. (6)
- З Інтиде Емна.
- Де ночував ти?
- Ми ночували, - була відповідь, - в домі у чоловіка, що випасає стада на рівнині Тетраха.
- Що ви там їли? – спитала вона.
- Нам зварили уламки колісниці, - відповідав він.
- Якою дорогою приїхав ти?
- Ми проїхали між двома лісистими горами.
- А далі як?
- Не важко відповісти, - сказав він. – Від покрову моря по великій таємниці племені Данан і по піні двох коней Емайн; через сад Морріган, по хребту великої свині; по долині великої лані, між богом і пророком; по спинному мозку дружини Федельма, між кабаном і кабанихою; по берегу коней Деа, між королем Анада і його слугою, до Монкуйле, що біля чотирьох кутів світу; по великому злочину і залишкам великого банкету; між великим і малим котлом до садів Лугу і, нарешті, до дочок племінника Тетраха, короля поморів. А тепер, дівчино, що скажеш ти про себе?
ПРИМІТКИ:
1)…Фахтна Фатах…- згідно з хроніками, був верховним королем Ірландії в II ст. до н. е. Згідно з другою версією, батьком Конхобара був друїд Катбад.
2)…Червона Гілка Конхобара... - Цей будинок було побудовано з червоного тису. За його іменем весь уланський цикл називають інколи циклом «Червоної Гілки». Темра…- у Макферсона – Темора, в новій вимові «Тара» - древня столиця верховних королів Ірландії, розташована на північний захід від Дубліна і на південний схід від Невен - Форту, старої Емайн – Махи. Збережені до цього часу залишки королівського дому дозволяють скласти деяке уявлення про його внутрішній вигляд. Згідно з описами в сагах, він був продовгуватої форми, 300 футів довжини, мав 14 дверей, вогнище шириною у 7 ліктів і 7 світильників; в ньому було 350 «лож», на кожній з яких могло вміститися до 12 чоловік.
3)… шарнгуал…- ім’я чаші, що означає: «залізно – вугільна». За поясненням одного древнього коментатора, вона називалася так тому, що, коли її розпивали, в домі Конхобара розводили великий вогонь, застосовуючи вугілля. Чаша, можливо була не залізною, а мідною.
4)… розташованих навколо замку Форгала…- замок Форгала знаходився в Луску, нині – Lusk, на північ від Дубліна.
5)… на колісниці сидить візник…- Лойг, син Ріангабара, друг і візник Кухуліна.
6)… Звідкіля ти прибув?...- спитала вона…- вся наступна розмова між Кухуліном і Емер, дещо скорочена в цьому перекладі, ведеться у темному хитромудрому стилі і пересипана метафорами, загадками і алегоріями частково для того щоб показати один одного свою ученість, частково – приховати смисл своїх розмов від оточення. Цей стиль, досить розповсюджений в ліричній поезії ірландських бардів, був також використаний у скандинавських поетів – скальдів («кеннінги»); можливо, що тут відбулося запозичення, але з чийого боку – сказати важко. Ось пояснення деяких темних виразів, що зустрічаються нижче: Тетрах – ірландський бог смерті «я прийшов з того світу»; «як Темра вище всіх пагорбів, так я перевершую всіх жінок»; «всі дивляться на мою красу, я ж не дивлюсь ні на кого»; «коли на черв’яка дивляться, він ховається під воду», і т. д. Плем’я Де Данан – світлі боги, Морріган – богиня війни, фомори – темні божества.
***
- Воістину, не важко відповісти, - сказала дівчина. – Я – Темра жінок, найбільш біла з жінок, зразок чистоти, непорушна заборона, незримий вартовий. Скромна жінка подібна до черв’яка, подібна до тростини, до якої ніхто не сміє наблизитися. Королівська дочка, це – полум’я гостинності, заборонений шлях. Є бійці, що ходять слідом за мною і які стережуть, як би хто не побачив мене без їхньої згоди, без їхнього відома і Форгала.
- Хто ж ці бійці, що ходять за тобою слідом, дівчино? – спитав Кухулін.
- Воістину, не важко відповісти, - сказала дівчина. – Двоє на ймення Луї, двоє – Луат; Луат і Лайт Гобле. Сини Тетраха; Тріат і Трескат; Бріон і Болор; Бас, син монаха; вісім на ймення Кондла; і ще Конд, син Форгала. (7) Кожен з них має силу ста воїнів і подвиги десяти героїв. Але важко описати силу самого Форгала. Він сильніший за будь-якого робітника, розумніший друїда, думкою тонше за співака. Більшим ділом, чим ваші ігри, було би вступити в поєдинок з Форгалом. Багато ходить розповідей про його могутність і доблесть подвигів.
- Чому б тобі, дівчино, не включити і мене в число цих сильних людей? – спитав Кухулін.
- Якщо йдуть чутки про твої подвиги, у мене немає причини не включати тебе в їхнє число.
- Воістину, клянусь тобі, дівчино, - сказав Кухулін, - я звершу такі подвиги, що про них підуть чутки, як про найславніші подвиги інших героїв.
- Яка ж твоя сила? – спитала Емер.
- На це мені легко відповісти, - сказав він. – Коли моя сила в бою буває найслабшою, я можу битися з двадцятьма. Однієї третини моєї сили вистачило б на тридцять мужів. Один я можу битися проти сорока. Від страху переді мною воїни втікають від броду і з поля бою. Війська, полчища, натовпи воїнів втікають від жаху перед лицем моїм.
- Все це – славна бійка для ніжного хлопчика, - відповідала дівчина. – Але ти ще не досяг сили повелителя колісниці.
- Воістину, дівчино, - сказав він, - я був гарно вихований моїм милим прийомним батьком Конхобаром. – Не як скнара, що очікує прибутку від дітей, між плитою і квашнею, між вогнищем і стіною, не біля притолоки комірчини виховав мене Конхобар, але серед повелителів колісниць і бійців, серед музикантів і друїдів, серед співаків і вчених людей, серед хазяїв і володарів земель Уладу був я вигодуваний, так що я засвоїв звичаї та можливості всіх цих людей.
- Хто ж були ті, хто навчив тебе всім цим ділам, якими похваляєшся ти? – спитала Емер.
- Воістину, легко відповісти на це. Прекрасномовний Сенха навчив мене так, що я став сильним, мудрим, спритним. Я розумний у судженнях, і пам’ять у мене гарна. Перед лицем мудреців я багатьом можу відповісти; я розбираюся у словах мудрості. Я направляю уми людей Уладу, і, дякуючи навчанню у Сенхи, всі мої рішення тверді. Блаї, (13) володар земель, - бо він з королівського роду, - взяв мене у свій дім, і я багато чого засвоїв у нього. Я призиваю людей королівства Конхобара до їхнього короля. Я проводжу з ними бесіду цілий тиждень, визначаю їхні здатності і роздаю їм добро; я допомагаю їм у справах честі і призначаю викупи честі. Фергус виховав мене так, що я знищую могутніх воїнів силою моєї мужності. Гордий я в силі і доблесті моїй і здатний охороняти кордони країни від зовнішніх ворогів. Я – захист кожного бідняка, я – бойовий вал всякого міцного бійця. Я надаю захист скривдженому і караю провини сильного. Все це я маю через виховання у Фергуса. Біля колін співака Амаргена (8) проводив я дні свої. Тому я здатен прославити короля, вихваляючи його велич. Тому я можу змагатися з будь-ким у мужності, доблесті, мудрості, блиску, розумі, справедливості, сміливості. Я можу позмагатися з будь-яким повелителем колісниці. Мою вдячність я віддаю лише Конхобару, Переможцю-в-Битвах. Фіндхойм вигодував мене, і Конал Переможний – молочний мій брат. Заради Дехтіре, моєї матері, Катбад Милоликий навчав мене так, що я став вправним у служінні друїдичному і вчений у найкращих науках. Всі люди Уладу взяли участь у моєму вихованні, як візники, так і повелителі колісниць, як королі, так і співаки верховні; я – улюбленець військ і зібрань, і однаково борюсь за честь усіх. Славу і честь мені передали Луг, син Конда, сина Етлена, і Дехтіре в домі Бругському. (9) А тепер дівчино, - додав Кухулін, - розкажи мені, як ти виховувалась в Садах Лугу?
- Не важко сказати тобі, воістину – відповідала дівчина. – Я виховувалась у стародавніх чеснотах, в законній поведінці, у дотриманні чистоти, в королівській гідності, у всякому добродійстві, так що за мною визнана всіляка гідність і доброзичливість серед зграї жінок Ірландії.
- Прекрасні ці чесноти, - сказав Кухулін. – А якщо так, то чому б нам не поєднатися? Бо до цього часу я не міг знайти дівчини, здатної стати на один рівень зі мною.
- Одне питання я задам тобі, - сказала дівчина. - Чи не було бува у тебе дружини до цього?
- Не було, - відповідав Кухулін.
Тоді дівчина сказала:
- Не можу я вийти заміж раніше, ніж вийде заміж моя сестра, котра старша за мене, - Фіал, дочка Форгала, яку ти бачиш тут разом зі мною. Вона довершено володіє майстерністю в ручній роботі.
- Воістину, не її я полюбив, - сказав Кухулін. – А, окрім того, ніколи б я не згодився взяти в дружини ту, що знала чоловіка до мене; я чув, що ця дівчина була колись коханкою Кайрпре Ніафета.
В той час як вони розмовляли, таким чином, Кухулін побачив груди дівчини, що випиналися під вирізом її сорочки. І він сказав:
- Прекрасна ця рівнина, рівнина для благородної гри.
Дівчина ж відповіла такими словами:
- Немає доступу до цієї рівнини тому, хто не вб’є сто воїнів біля броду, що між Бродом Скенмен біля Ольбіна і Банхуйнг Аркайтом, де швидкий Бреа розсікає брову Федельма. (10)
- Прекрасна ця рівнина, рівнина для благородної гри. – сказав знову Кухулін.
- Немає доступу до цієї рівнини, - відповідала вона, - тому, хто не здійснить подвигу вбиття тричі дев’яти мужів одним ударом, і при цьому так, щоби лишити живими по одному мужу в середині кожної дев’ятки.
- Прекрасна ця рівнина, рівнина для благородної гри, - сказав ще раз Кухулін.
- Немає доступу до цієї рівнини, - відповідала вона, - тому, хто не б’ється в поєдинку з Бенд Суайном, сином Роскмелька, (11) з кінця літа до початку весни, з початку весни до травневих свят і з кінця травневих днів знову до початку зими.
- Так як ти сказала, - мовив Кухулін, - і буде зроблено мною.
- В такому випадку я приймаю твою пропозицію, згоджуюсь на неї і виконаю її, - сказала Емер. – Але ще одне питання: з якого ти роду?
- Я племінник мужа, що зникає в лісі Бодб, - відповідав він.
- А як твоє ім’я? – спитала вона.
- Я – герой чуми, що вражає псів, - сказав Кухулін. (12)
Після цих значущих слів Кухулін пішов, і того дня вони більше не розмовляли.
Коли Кухулін їхав назад через Брег, Лойг, його візник, спитав у нього:
- Скажи мені тепер, що ти мав на увазі під словами, якими обмінявся з Емер?
- Хіба ти не знаєш, - Відповідав Кухулін, - що я сватаюсь до Емер? З цієї причини і говорили ми алегоріями, - щоб інші дівчата не зрозуміли, що я сватаюсь. Бо, якби Форгал узнав про таке діло, ми б не отримали його згоди.
І Кухулін повторив своєму візнику всю бесіду від початку до кінця, пояснюючи кожне слово, щоб заповнити вільний час в дорозі. Так продовжував він прямо свій путь і до ночі прибув у Емайн – Маху.
ПРИМІТКИ:
7)… Двоє на ймення Луї, двоє – Луат і т. д….- міфічні істоти; багато з них носять алегоричні імена, що означають: «сила, «швидкість» і тому подібне.
8)…Амарген або Амергин – ім’я доісторичного поета і першого судді в Ірландії; тут мається на увазі інший Амергин, придворний поет Конхобара.
9)… Славу і честь мені передали Луг, син Конда, сина Етлена, і Дехтіре в домі Бругському…- див. сагу «Народження Кухуліна».
10)… біля броду, що між Бродом Скенмен біля Ольбіна…- назви казкових місцевостей.
11)… з Бенд Суайном, сином Роскмелька…- міфічний образ, не зовсім зрозумілий.
12)… Я – герой чуми, що вражає псів…- алегорично натякаючи на своє ім’я: «Ку – Хулайнд» - «Пес Кулана».
Ірландія, VIII ст. н. е.