Репринти незакінчених чернеток
Усім доброго дня! Мене звуть Олександр Меньшов. Живу я у місті Херсон. Хто не дуже орієнтується, повідомлю, що це місто на півдні України, яке можна вважати свого роду столицею Таврії – цариці степового краю. Ось, мабуть і все, що стосується моєї особистості.
Отже, друзі, я хочу презентувати вам свою другу вже друковану книгу, яка має назву «Репринти незакінчених чернеток», надруковану видавництвом Діпа» (посилання на книгу я розміщу наприкінці своєї презентації). До речі, вперше цей твір я розміщував на цьому сайті, і саме тут отримав перші ж відгуки на нього.
Перш ніж почати, хотів би висловити цьому видавництву слова подяки, що взялися за мій твір. Персонально хотів би подякувати пані Інгерт, моєму редактору, з яким ми провели чимало місяців в гарячих дискусіях. Спасибі вам за підказки, за терпіння. Для мене це був неоціненний опит. Також, хотів би подякувати художнику Михайлу Гутману. Ви справжній профі. Обкладинка, оформлення тексту… супер! Відчуття, наче прочитали мої думки, працюючи над книгою.
І звичайно, слова подяки Дмитру Вохмяніну – співзасновнику та директору видавництва «Діпа» за те що повірив і надав змогу цій книжці побачити світ.
Отже, «Репринти незакінчених чернеток». Я би міг сказати, що ця книга особлива, але впевнений, це прозвучить занадто пафосно і дещо нескромно з мого боку. І для того, щоб уникнути подібного, скажу просто: ця повість сподобається і тим, хто цікавиться історією нашої країни, а також і тим людям, хто любить заплутані романи про шпигунів. Що стосується жанру, то з одного боку цей твір можна було б віднести до альтернативної історії, точніше до фольк-альтернативної історії, а з іншого – до шпигунського детективу. Обіцяю, що в книзі не буде занадто багато лекцій у стилі а ля занудний професор, який викладає в студентській аудиторії лекцію сухою мовою, перераховуючи дати і події, або розповідаючи про історичні постаті так, що аж оченята злипаються…
Проте, хочу попередити, що тут не буде також і типових голівудських блокбастерів з Джеймсами Бондами, які одними лише своїми поглядами валять на підлогу натовпи ворогів.
Це чтиво для думаючих людей.
Отже, Друга світова війна, 1941 рік, осінь, Херсон… Місто окуповане гітлерівськими військами. Ось головна сцена, на якій відбуваються основні події повісті. Сюжет же будується на протистояння сил між Головним управлінням імперської безпеки Третього рейху та місцевими підпільниками однієї з похідних груп ОУН, яка починає розвертати в Херсоні свою діяльність…
Так-так, ОУН! Це не жарт, і навіть, як то кажуть – не видумка автора. Зазвичай, всі звикли до думки, що ОУН це Західна Україна, але одна з груп цього руху дійсно працювала в Херсоні, і доволі вдало… Між іншим, оунівці були не тільки в Херсоні, а й в Одесі, Дніпрі, Миколаєві, та навіть Бердянську і в Криму. У книзі ви знайдете чимало посилань на реальні документи, які покажуть вам доволі цікаву історію нашого південного краю під час Другої світової війни. Сподіваюсь, це переверне ваш погляд… Чи точніше сказати, не «ваш погляд», а той «спотворений химерний образ», нав’язаний нам чужою пропагандою.
До речі, що стосується отієї моєї заяви про «альтернативну історію». По-перше, за моїм задумом, ОУН на той момент і досі кероване Євгеном Коновальцем, який залишився живим після невдалого замаху з боку Радянського Союзу. Ось тут хтось відразу скаже, мовляв, ось те на! Теж мені серйозний твір! Виходить, автор просто займається якбитологією… Якби та якби… Маячня якась!
Ні, друзі, все було насправді куди більш прозаїчніше. Почнемо з того, що я доволі часто стикаюсь з тим, що чимала кількість українців… Ні, певно перебільшив! Уточню: чимала кількість моїх знайомих живе… Як би це сказати? Живе чужими міфами. Так! Чужими міфами, які вони сприймають за правду… за істину. І, бува, розказуєш цим людям певні факти, які руйнують чужі міфи, і одночасно розумієш, що цього замало. Слухачі не можуть ніяк інтерпретувати сказане у власну картину світу. Отак я, міркуючи над цим, якось при ознайомленні з певними документами, які стосується історичних подій південного краю, раптом побачив доволі цікаву перспективу написання книги, котра б розповіла б нам, українцям, інтерпретацію власної історії, тільки з одним «але» – якби деякі історичні події склалися на нашу користь. Тобто, що б сталося, якби дійсно той же Євген Коновалець не загинув і його наполегливість дала свої плоди?
До речі, оті згадані чужі міфи теж спираються на певні документи. Вони оперують ними та інтерпретують події на чужу користь. Звідси і ота розгубленість моїх слухачів, та їхні труднощі з тим, як вписати реальні факти у свій затьмарений світогляд.
Ось і все пояснення. Ніякої іншої складової в написанні твору немає. Лише спирання на факти, спогади, документи… І трохи везіння для нас, українців, щоб врешті –решт перемогти!
А з іншого боку, погодьтесь, що все-таки було б цікаво вияснити "Що було б, якщо б...?" Хіба ні?
До речі, упевнений що у вас, читачів, виникне ще одне закономірне питання, мовляв, чому місцем дії я обрав саме Херсон. Інші скажуть, що відповідь начебто очевидна – це рідне місце автора. Але справа не тільки в тому, ні! Для все тієї ж більшості моїх знайомих – не херсонців… Хоча і серед херсонців - є певний відсоток людей, які також живуть під впливом певних чужинських міфів, на кшталт – «ето всєгда бил руський город»… Так от, наш край для українців все ще залишається своєрідним терра інкогніто. І справа не тільки у подіях сивої давнини – часів скіфів, сарматів. Навіть відносно нещодавні події тієї ж Другої світової війни, періоду окупації, виявляються такою собі білою плямою. В радянські часи про цей період або взагалі не розповідали, або казали тільки про партизанів. А це, між іншим, прямий шлях до все тих же спотворених міфів. До чого потім вони приводять, думаю, ми всі мали змогу дізнатися в чотирнадцятому році…
Зроблю невеличку ремарку, щоб дещо уточнити, пояснити. От наприклад, зараз тут, на півдні, Інститут археології проводить так звану Південну Середньовічну експедицію, інакше кажучи розкопки. Вони тривають вже п’ятий чи шостий рік під керівництвом професора Світлани Біляєвої… До речі, ця смілива жінка стала у моїй книзі свого роду збірним образом тих вчених, які не дивлячись на перешкоди, в різні періоди відкопували із забуття істину, руйнуючи чужинську міфологію та демонструючи істину. Так от, переінакшуючи її слова в одному з інтерв’ю, хочу сказати, що завойовники, котрі приходили в ці краї, на нашу землю – будь це війська перського царя Дарія, армія Катерини Другої чи гітлерівська навала – завжди виправдовували свої дії заявами про те, що вони, бачте, несуть сюди цивілізацію, свій «перський мір, або мір Третього рейху, чи руський». Але правда така, що вони приходили сюди заради власної наживи, руйнуючи вже набудоване, стаючи такими собі конкістадорами.
Але повернемось до самої книги, її сюжету.
Головними героями книги є два молодих чоловіка: Берндт Ланге — співробітник СД та Леонід Глотов — оунівець-підпільник. Обидва через певні причини опинилися у Херсоні. Кожен з них долучається до боротьби, підтримуючи власну сторону в протистоянні двох антагоністичних світів, двох таборів – поневолювачів та борців за свободу. Обидва герої стараються вписатися у реалії вируючих подій, намагаючись допомогти знешкодити ворожих агентів супротивника. Чим далі Ланге і Глотов просуваються в своїх розслідуваннях, тим яснішим їм стає факт надзвичайної поінформованості як оунівців про плани німців, так і навпаки. І отже, стає зрозумілим, що в станах цих протиборчих сторін є «кроти», які ведуть приховану шпигунську гру, видаючи себе за інших осіб. І наразі найважливішим питанням є, хто з двох героїв встигне першим розкрити свого ворога.
А далі… далі, вже були б спойлери. Тому раджу далі вже читати та розгадувати загадку самім.
Закінчити свою презентацію хочу словами Мікалоюса Алекайтиса – литовського просвітителя: «Національна історія має бути на вустах у кожного громадянина, і тоді нація буде невмируща».
Дякую вам всім за увагу. Приємного читання…
Слава Україні!
Посилання:
Херсон, 2021
