15.01.2020 14:28
Без обмежень
27 views
Rating 5 | 2 users
 © Меньшов Олександр

Нотатки Луї-Філіппа де Сеґюра

Граф Луї-Філіпп де Сеґюр (1753 — 1830) — французький державний діяч, дипломат, надзвичайний і повноважний посол Франції при дворі російської імператриці Катерини II. Його син - французький генерал Філіп-Поль де Сеґюр, учасник наполеонівського походу на Росію 1812 року. Сам же граф брав участь у Війні за незалежність США, за що отримав нагороду - орден Цинцинната. 

Де Сеґюр - автор нотатків, які стосувалися політичного життя Європи кінця 18- поч. 19 ст.. Вони були надруковані в 1824 році, та налічували 33 томи. Серед них є «Нотатки про перебування в Росії за царювання Катерини II», в яких між іншим є описання подорожі Катерини в Крим. 

Перш ніж викласти уривки з мемуарів де Сеґюра (тих, які стосуються Херсона та його околиць під час згаданої подорожі), хотів би дещо прояснити щодо політичної ситуації, яка склалась між державами-імперіями Європи, а саме мова йде про Францію, Австрію, Туречиину та Росію. 

По-перше, слід відзначити, що Франція була союзником Османської імперії, але намагалася не брати «явну участь» у війні між Петербургом та Блискучою Портою. Щодо імператора австрійського Йосипа ІІ, то він, так би мовити, виступав союзником Катерини ІІ, але як і Франція, не намагався давати явних козирів для того, аби Російська імперія одержала явну перевагу над турецьким султаном. 

Де Сеґюр, окрім того, що був повноважним послом в Петербурзі, займався і свого роду збором інформації на користь французького двору (що цілком зрозуміло). Згідно його «Нотатків», він не раз сповіщав Лувр про наміри Росії на Чорне море та прилеглі території. Наприклад, у своїх повідомленнях до Франсуа де Шуазеля, голови французької дипломатії, де Сеґюр відмічав: «Не дивлячись на схильність до миру, в чому мене запевняють [мова про Росію], небезпеки, які загрожують Оттоманській імперії, збільшуються. Здається, не можна їй передвіщати спокою більше року. Діючи політично і справедливо, ми повинні розсіяти недовірливість, викликану туркам нашими ворогами. Нам не слід заспокоювати їх в той час, коли росіяни так грізно зміцнюються в їх сусідстві на Чорному морі, але маємо порадити їм також стати до оборони та прийняти грізний вигляд». 

Розуміючи роль де Сеґюра при петербурзькому дворі, абсолютно не варто дивуватися, що збоку Росії до французів ставились насторожено, адже готуючись до війни з Туреччиною російський двір усіляко приховував свої наявні сили та наміри. Бували випадки, як писав де Сеґюр, що навіть «іноземцям, які бажали їхати в Херсон, Крим і взагалі в області, які керовані Потьомкіним, відмовляли у видачі паспортів і коней. Ламет виявив намір їхати в Константинополь через Херсон. Йому не дали рішучої відмови, але князь [Потьомкін] просив, щоб я умовив його [Ламета] відкласти це зачинання. «За нинішніх обставин, – сказав він мені, – ця поїздка може не сподобатися імператриці. Вона повірила б тоді хибним підозрами, які їй вселяють щодо французів, і це зашкодить нашим старанням схилити її до дружби з вашим двором. Між Портою і нами по-справжньому немає розриву; але так як обидві сторони озброюються, то імператриці було б неприємно знати, що французький полковник, якого вона приголубила, проїхав через всі наші військові пости прямо в турецький табір. Зрозуміло, в якості міністра я готовий видати вам потрібні папери, якщо ви неодмінно цього вимагатимете; але як друг я раджу вам уникати всього, що може зашкодити взаємної згоди…»

Російська імперія продовжувала усіляко схиляти Францію на свій бік у протистоянні з Портою. Як відмічав де Сеґюр, Петербург переконував його у тому, що Росія прагне звільнити причорноморські землі, аби, створити там незалежні держави. Потьомкін, зі слів французького посла, казав йому, що хоче «Молдавію і Валахію [зробити] незалежними та звільнити ці християнські країни від меча лиходіїв і від грабежів розбійників». В цьому ж запевняла посла і сама Катерина ІІ, яка «ставила за мету не підкорення Константинополя, але створення грецької держави з завойованих областей, з приєднанням Молдавії та Валахії, для того щоб звести на новий престол великого князя Костянтина».

Проте французький двір не зовсім довіряв цім планам Петербурга, хоча що стосується самого де Сеґюра, то він (виходячи з його записок), так чи інакше схилявся до того, аби «співпрацювати» з росіянами. І між тим, певні моменти викликали у нього тривогу. В одній з бесід з Потьомкіним він знову відчув «двоякість» між тим, що декларує Російська імперія, і тим, що вона насправді планує. Ось уривок тієї розмови:

«За кілька днів … князь Потьомкін натякнув мені про союз, який, на його думку, можна і треба було створити між Росією і Францією. Користуючись цією нагодою, я сказав йому:

–Перш за все потрібно б переконатися в справжніх намірах російського двору і дізнатися, чи відмовиться він щиро від думки про руйнування держави, безпека якого важлива для багатьох значних держав.

–Нехай так, – відповідав Потьомкін, – якщо вже ви неодмінно хочете зберегти чуму і вважаєте, що християнська держава або грецькі республіки будуть менш сприятливі для вашої торгівлі, ніж горді, свавільні та зарозумілі мусульмани. Але, принаймні, ви б мали погодитися на те, що турків треба стіснити у більш природних, пристойних їм кордонах для уникнення війн, які постійно очікувані від них. 

–Розумію, – відповідав я. – Вам потрібен Очаків і Акерман: це майже те саме, що вимагати Константинополь. Це означає – оголосити війну нібито для того, щоб довести, що ви бажаєте зберегти мир.

–Зовсім ні, – заперечив він. – Але якщо на нас нападуть, ми візьмемо винагороду таку, яку захочемо…»

Ця бесіда вкотре відкрила очі де Сеґюру на задуми російського двору. І тим не менш, не можу не відмітити, що посол поступово «напитувався» та «переймався» ними. Ця «прихильність» добре помітна і у самому стилі написанні «Нотатків». Серед іншого – нав’язування думки збоку Росії, що на захоплених нею землях Причорномор’я не було цивілізації, як такої, а лише існували «запорізькі козаки, розбійники та вороги усілякої праці, а тепер оселилися люди мирні та працьовиті». Тому не дивно, що де Сеґюр періодично заявляв про своє непогодження з діями власної держави щодо приготувань Росії до війни. «Шуазель звичайно бачив у всьому тільки погану сторону і часто тривожився марно», – писав посол у своїх «Нотатках». Або таке: «Мені здавалося дивним, що Шуазель не припиняв турбуватися і скаржитися та старанно спонукав турків до озброєння, тим часом як я вже послав йому депеші, щоб заспокоїти його».

Отже, думаю, що поїздка Катерини на південь, до Херсону, окрім оглядин територій, носила і цілком практичну ціль, а саме – замуліти очі як своїм союзникам (тому ж Йосифу ІІ, аби переконати його у своїй міці та отримати підтримку на свою користь), так і супротивників, змусивши їх вплинути на думку Туреччини щодо можливого протистояння з Петербургом. 

Помпезність, з якою була організована ця поїздка, сильно занепокоїла султана, який, під час присутності Катерини в Херсоні, вислав до Очакова турецьку ескадру, «що складалася з 4 кораблів і 10 фрегатів». Це сильно роздратувало царицю та її придворних. Як писав потім французький посол: «Несподівана поява турецької ескадри в гирлі Дніпра і приїзд кількох французьких офіцерів до Очакова порушили серед російських міністрів і придворних незадоволення, яке зростало до обурення. «Як зрозуміти це, – говорили вони, – що саме в той час, коли тільки що підписаний був дружній трактат з Францією і французький посол супроводжує імператрицю, яка оказує йому увагу і довіру, ми бачимо, що французькі інженери займаються влаштуванням артилерії, флоту і приготуваннями до війни у ворогів наших!»

На що де Сеґюр змушений був відповісти, що він «зважився вжити з свого боку всі можливі засоби, аби охороняти безпеку Оттоманської імперії. Нічому дивуватися, що, незважаючи на ваші мирні запевнення, які, звичайно, щирі, Порта вживає розсудливі заходи. Уявіть себе на їхньому місці... Якби султан приїхав до Очакова з своїми візирами, з могутнім союзником, з грізним флотом і 150 000 армією, то, зрозуміло, це вас б дещо стурбувало; ви стали б насторожі та почали б зміцнювати Херсон і збирати війська».

Що до поїздки взагалі, то де Сеґюр, як між іншим і деякі інші посли, відмітили певну штучність побаченого. «Часом, відмічав він, – на берегових рівнинах Дніпра маневрували легкі загони козаків. Міста, села, садиби, а іноді прості хатини так були прикрашені квітами, розписаними декораціями та тріумфальними воротами, що вид їх обманював погляд, і вони представлялися якимись дивними містами, чарівно створеними замками, прекрасними садами». І між тим, поїздка принесла очікувану користь Російський імперії, адже той же французький посол у своїх записах почав приводити неймовірні цифри побаченої «могутності».

Отже, нижче викладено уривки про подорож Катерини ІІ до Херсону, але вже очима Луї-Філіппа де Сеґюра.

«... Нам потрібно було пропливти 446 верст від Києва до Кайдака, де починаються пороги і де ми мали пересісти в карети та їхати до Херсона… Наше плавання було успішне. Іноді тільки нас затримували вітри, що дули в протилежному напрямку. 30 квітня ми щасливо прибули до Кременчука… Незважаючи на те що річка ставала все ширше, плавання наше ускладнювалося. Часто протилежні або занадто слабкі вітри прибивали нас до островів або зупиняли на мілині; іноді ми змушені були стояти на якорі цілу добу. Але вид незнайомих місць, приємність поїздки через країну, де недавно ще жили запорізькі козаки… скорочувало час так, що незначні зупинки на цьому далекому шляху доставляли нам розвагу. Навіть імператриця, здавалося, була так задоволена собою і нами, що з досадою чекала швидкого закінчення нашого плавання. Вона повинна була поспішити, щоб не змусити довго чекати імператора [австрійського імператора Йосипа ІІ], який тоді, за відомостями, що дійшли до нас, вже прибув до Херсона… Тим часом перешкоди та затримки на шляху множилися, нетерпіння государині зростало, як раптом ми отримали звістку, що імператор на інший день після приїзду в Херсон виїхав звідти та поспішив до Кайдаку, від якого ми були недалеко. Імператор мав намір виїхати назустріч царській галері. Але Потьомкін, який відправився вперед у Кайдак, попередив про це імператрицю, внаслідок чого вона зійшла на берег, залишила майже всіх нас на галерах, сіла в карету, поспішила назустріч імператору і зустріла його біля самотнього козацького хуторка, де монархи пробули кілька годин і разом вирушили в Кайдак, куди й ми приїхали на наступний день, 8/19 травня вранці…

Напередодні нашого приїзду в Херсон ми переїхали річку Кам`янку, яка колись служила кордоном між ногайськими татарами та козаками. Після поїздки по 400-верстной степовому простору нас несподівано і приємно вразив вигляд Херсона. [Прошу звернути увагу на цифри, які будуть приведені де Сеґюром далі]. Але і без цієї обставини ми не могли не дивуватися, побачивши стількох нових величних будівель. Ми побачили майже вже закінчену фортеці, казарми на 800 000 чоловік (!), адміралтейство, усі речі, арсенал, що містить в собі до 600 гармат (!), два військові кораблі та фрегат, споряджені до спуску, публічні будівлі, що споруджуються в різних місцях, кілька церков прекрасної архітектури, нарешті, ціле місто, вже торгове, з 2000 будинками та лавками, повними грецьких, константинопольських і французьких товарів; в гавані його заходили та стояли до 200 купецьких судів. Якщо приєднати до цього 18 000 робочих, блискучого війська, присутність кількох іноземних дипломатів і мандрівників у країні, надбаної Росією тільки з часу Кайнарджийського миру, якою зайнялися недавно і тільки три роки перед тим звільненої від татарських набігів, то можна собі уявити, якою мірою видовище це тішило самолюбству імператриці, та зрозуміло здивування присутніх і захват, з яким вони звеличували обдарування і подвиги Потьомкіна. 

Правда, що чарівність було швидкоплинною, і здивування наше дещо охололи через розмірковування. Розглянувши Херсон поблизу і детально, ми помітили, що його місце розташування погано вибрано, що кораблі взагалі не можуть підніматися по Дніпру інакше, як без вантажу, а військові судна, тут побудовані, не можуть вільно спускатися по річці без допомоги камелій. Не було ні набережної, ні пакгаузів для товарів, судові місця були погано влаштовані та робили свої справи повільно і погано, нарешті, випари боліт і острівців біля міста шкідливо діяли на здоров`я жителів.

Я зважився повідомити Потьомкіну ці зауваження, які чув від багатьох купців. Щоб виправити становище, князь припускав влаштувати порт у 30 верстах нижче по Дніпру, заснувати карантин, побудувати набережну і магазини, перетворити суди та осушити окружні болота. Він уже витребував і отримав гроші, потрібні для деяких з цих робіт. Але висушка боліт мені здавалася неможливою; для цього потрібно було винищити весь очерет, необхідний для топки та дахів будинків у цьому краю, де на відстані декількох сотень верст не було і лісу.

Перші дні нашого перебування в Херсоні були вжиті на роз`їзди по місту, на парадні прийоми, обіди, на яких бувало до 120 гостей, концерти та бали. Імператриця запросила нас обідати з нею на дачі, верстах у 15 від Херсона.

Наступного дня ми були присутні з нею під час спуску 120-гарматного корабля, іншого, 66-гарматного, і одного фрегата. Наступного дня при дворі був парадний бал, у палаці, побудованому не надто міцно, але витончено…

У Каневі бачив я государя [австрійського імператора], позбавленого влади та значення, але оточеного величчю і блиском, властивим великим монархам. За дивною протилежністю, в Херсоні побачив я могутнього імператора, що відрізнявся простотою зовнішності, скромного і привітного, ворога всякої примусовості. Він допускав і сам заводив розмову про все, без будь-яких претензій блищати чимось, крім великого знання, ґрунтовних суджень і освіченого розуму. Коли Катерина хотіла представити мене Йосипу II, він сказав їй: «Тут я тільки граф Фалкенштайн, а тому мені самому слід увійти до посланника Франції»… В цей же час прибув до Херсона неаполітанський дипломатичний агент пан Галло під приводом висловити імператриці дружність свого двору, але, власне, він мав на меті оглянути Херсон і визначити кошти для вигідного вживання торгових пільг, які неаполітанський уряд зміцнив договором.

17 травня ми вирушили з Херсона в Кизикермен [тепер Берислав], що знаходився на правому березі Дніпра, в 75 верстах від Херсона... Тут ми переправилися через Дніпро. Після виходу на протилежний берег імператриця була зустрінута сім`ями знатних татар, які з`явилися з привітанням і пішли слідом за государинею. Звідси до Перекопу ми поїхали ногайським степом. На цій безлісної рівнині тільки в одному місці видно сліди людської праці: це давній білокам`яний міст над невеликою річкою, що зветься Колончаком. Татари, як араби, складаються з декількох орд, з яких одні живуть у кримських містах, а інші кочують по степу зі своїми численними стадами. Коли країна ця була завойована росіянами, велика частина цих кочових орд покинули її і рушили на Кубань, і тому ми застали тільки невеликі їхні стани; намети, табуни коней, стада і верблюди дещо оживляли одноманітний вигляд… На другий день ми досягли вузького Перекопського перешийка, що відокремлює Чорне море від Азовського…»



  • Якщо Вам сподобався чи був корисний цей текст і Ви хотіли б віддячити або фінансово підтримати дописувача Меньшов Олександр за минулі чи майбутні зусилля, можете перерахувати довільну суму коштів, що Вас не обтяжує, за вказаними нижче реквізитами:
  • Ми Вам дуже вдячні та наголошуємо, що кошти перераховуються безпосередньо автору публікації. Інтернет-проект "Проба Пера" жодної фінансової винагороди з переказу коштів не отримує.





 2019 р.




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 17.01.2020 13:50  © ... => Тетяна Ільніцька 

Згоден, кидайте. Обов язково почитаю
zmey-ryba@i.ua 

 17.01.2020 09:13  Тетяна Ільніцька => © 

Олександре, оце не в брову, а в око. Мені свого часу довелося примусово "перекладати" книжку "Записки Западного Закубанья" (завдання кафедри, якого через молодий вік не змогла уникнути). Волосся ставало сторч... Як жорстоко поводилися російські окупанти з корінними народами... Як маєте бажання - перекину Вам цей текст, там чимало документів, що свідчать про етнічні зачистки. Невипадково ж потім на ті землі українців переселяли, спершу винищивши там іновірців. Утім, як бачимо, методи РФ ті самі. Минуло понад 200 років, але нічого не змінилося.
А щодо Херсону -- назва вельми немила... Але ж нема закону про "деколонізацію", на жаль(((( 

 16.01.2020 14:23  © ... => Тетяна Ільніцька 

Скоріш за все було. На давніх мапах на його місці зображене поселення, яке я і вимовити токлом не можу - Bellihowiza, або Bilihowiscie , чи Bilehowisce (де як). Можливо це насправді Вільховичи, або Білі сховища. Важко сказати напевно. У англійців у "Географії Германа Молла" [A System Of Geography] (1701 р) написано, що в "Очаківський Тартарії" є три головні міста - Очаків, Качубєєв та Б(В)ільховічі (останє, зазначено, розташоване на річці Борисфен, у місці впадання в нього Малого Інгульця)...

 16.01.2020 09:04  Тетяна Ільніцька => © 

Не довіряв французький посол росіянам і правильно робив. Коли бачу ім`я рос.імператриці, що зруйнувала Січ і закріпачила козаків - завжди здригаюся. Розумію, що Ви навели історичні відомості з іншою метою. Якось мені довелося читати дуже розлогу біографію графині Браницької, яка була першою фрейліною імператриці. Відчуття, що потрапив у шапці-невидимці у ворожий стан, плюс щелепу губиш, коли читаєш, скільки обходився побут двору.

Про Херсон цікаво. Яка була назва поселення, що було на місці Херсону давніше? Чи не було значного чогось?

 15.01.2020 21:51  Каранда Галина => © 

Цікаво 

Публікації автора Меньшов Олександр

Літературні авторські твори, вірші, проза, публіцистика та інше

Сторінка: 1 з 1 | Знайдено: 3
Автор: Меньшов Олександр
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Цикл Terra Incognita. УКРАЇНА. Херсонський край.;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;