Шевченків плач
Пролетіла зозуля понад ставом,
І залишила плач за собою,
Не залишилось світлої слави,
А туга та зневіра від болю.
«»»
Не думалось мені і не гадалось,
Що встану я з могили, полечу
Над Каневом та Києвом і браму
Я адову побачу наяву.
Не думалось мені, брати і сестри,
Що серце мороком покриється моє,
Коли побачу гідність й славу – вщенти,
Колу почую бруду слово зле.
Не те співав я, не про те я мріяв,
Сльозою серця не ті очі промивав,
Продали Матір – Землю чистої Марії,
Народ, ти хто, що свою ж землю зґвалтував?
Яка отрута затемнила очі?
І Діва –Блуд вас чорним поїть молоком,
Куди поділися зіркові світлі ночі?
«Причинна» ожила і ходить над ставом.
Чи я побачу ще колись квітучі вишні,
Хрущів почую і лелеки срібний клекіт?
Не те бажав я милій серці Україні,
Не те хотів я бачити з високої могили -
Людей щасливих, а не хижий з хащів регіт.
О, Матінка-Земля, ти космосом сповита,
Тебе я бачив у пресвітлім сні,
Тебе любив, ти - вишня соковита
Для тих, хто як і я, тебе любив.
Мій заповіт я забираю у могилу,
Хай інший хто над вами політає,
А світла, чиста і правдива Україна
На вищих теренах спасеться і дітей осяє.
2025р.