Від повітряної кулі до сучасних літаків
Людство з давніх-давен прагнуло реалізувати мрію про політ. У VI столітті в Китаї був задокументований політ людини з використанням повітряного змія, в IX столітті в Кордовському халіфаті було здійснено перший керований політ на дельтаплані, а в Європі в XV столітті проекти літальних апаратів розробляв Леонардо да Вінчі, але жоден з них не був реалізований на практиці. Активно підкорювати повітря людство почало наприкінці XVIII століття, як у Європі з`явилися перші аеростати — повітряні кулі.
Легші за повітря
У 1783 р. Жан-Франсуа Пілатр де Розьє та маркіз д`Арланд вперше пролетіли 8 км на повітряній кулі розробки братів Монгольф`є, наповненій гарячим повітрям. Після цього некеровані аеростати, тобто повітряні кулі, які переміщуються по волі вітру, не тільки стали популярною розвагою в Європі, але й успішно використовувалися у військових цілях під час Громадянської війни у США та Франко-Прусської війни у Європі. У XIX столітті вчені зосередилися на створенні керованої повітряної кулі (дирижабля) – і в 1852 француз Жиффар здійснив перший політ на дирижаблі, оснащеному паровим двигуном. З появою двигуна внутрішнього згоряння дирижаблі почали активно використовуватись як для транспортного сполучення, так і у військових цілях.
Вершиною розвитку дирижаблів стали «цепеліни» – сигароподібні повітряні кораблі з жорстким корпусом, усередині якого були балони з воднем, що забезпечувало гарну підйомну силу. Завдяки їм Німеччина вступила у Першу світову війну з найпотужнішим повітроплавним флотом: цепеліни могли подолати відстань у 2–4 тис. км зі швидкістю до 90 км/год та обрушити на ворога тони бомб. Період між двома світовими війнами став «золотим віком» дирижаблів: гіганти, часто обладнані розкішними каютами, ресторанами та прогулянковими палубами, могли здійснювати трансконтинентальні перельоти та нести тони вантажів. Однак вони мали меншу швидкість і низьку бойову ефективність у порівнянні з літаками, що швидко розвивалися. Це і призвело до заходу ери дирижаблів напередодні Другої світової війни. Ще однією проблемою на той час було використання вибухонебезпечного водню, що призвело до низки катастроф, включаючи катастрофу однієї з найбільших пасажирських дирижаблів «Гінденбург» 1937 року. Сучасні аеростати використовують для створення підйомної сили безпечніший гелій і застосовуються, в першу чергу, в розважальних та наукових цілях.
Основу будівництва літаків – апаратів важчих повітря, чия підйомна сила створюється за рахунок потоку повітря, що набігає на крило, – створили експерименти з планерами на рубежі XIX-XX століть. Багато винахідників того часу застосовували різні конструктивні рішення для досягнення керованого польоту, але загальновизнаний успіх прийшов до братів Райт. Американці Орвілл та Вілбер Райт зуміли вирішити цілий комплекс проблем, пов`язаних з конструкцією планера, двигуна та механізмів керування літаком, і 17 грудня 1903 р. у Північній Кароліні здійснили перший задокументований політ літака. Приблизно в цей же час, у 1907 році, у повітря піднявся і перший пілотований гвинтокрил, сконструйований Полем Кореня.
Майже відразу літаки почали оцінюватися з погляду військового застосування, а Перша світова війна, що почалася незабаром, дала потужний поштовх розвитку військової авіації. Наприкінці 1914 р. Ролан Гарро поєднав кулемет із головною віссю літака, що дозволило ефективно вести вогонь під час польоту, і невдовзі над Європою розгорнулися перші повітряні бої. У 20-30 роки все активніше застосовується алюміній замість дерева як основний матеріал корпусу, розвиваються пілотажно-навігаційні прилади, а також стрімко розвиваються літакові двигуни – аж до появи перших реактивних двигунів у 1930-х роках. Друга світова війна зажадала як удосконалення конструкцій літаків, а й методів їх виробництва — до кінця війни їх виробляли десятками тисяч на рік. Ця виробнича база стала основою стрімкого розвитку комерційної авіації у післявоєнний період.
Ера реактивної авіації
Першими серійними комерційним реактивним літаками стали американський Avro C102 Jetliner (1949) і британський De Havilland Comet (1951), причому «Комети» почали використовуватися на комерційних рейсах британської авіакомпанії BOAC вже в 1952 році.
У 1956 році радянський «Аерофлот» став першою авіакомпанією у світі, що здійснювала регулярні перевезення на реактивних літаках Ту-104. А з появою Boeing 707 та Boeing 747 комерційні перевезення стали по-справжньому масовими. 1975 року «Аерофлот» почав виконувати рейси на Ту-144, першому надзвуковому пасажирському літаку, а 1976 року British Airways розпочали трансатлантичні рейси на надзвуковому літаку «Конкорд». Втім, століття надзвукової пасажирської авіації виявилося недовгим і припинилося до початку XXI століття. Широке застосування реактивні надзвукові літаки знайшли у військовій сфері – від винищувачів до бомбардувальників дальньої дії.
Сучасний літак Boeing 747