21.03.2014 17:01
для всіх
265
    
  5 | 5  
 © Лілія Ніколаєнко

Матусю, прости...

Матусю, прости! За страждання прости, Україно!

За рани тяжкі, що ятряться на тілі твоїм,

За муки, гріхи, і принижену мову перлинну,

За розбрат синів і негоди ворожої грім!

 

Прости за дорогу тернисту до раю свободи,

Ми знали напевне – туди не пускають рабів!

Ми сіяли віру, чекали на радісні сходи,

А зріс на могилах безсмертний і праведний біль.

 

І падали кулі у серце твоє, ніби зливи.

І тихо стогнала земля у кривавій росі.

Та все ж ми були – хай недовго – так щиро-щасливі,

Єдині та горді, хоч вижили, мамо, не всі…

 

І плинула кача, і плакали зболені душі.

Потоптаний цвіт чобітьми знавіснілих катів.

І відчай-почвара надію знеможену душить,

Та мрії про волю залишаться вічно-святі.

 

Прости, Україно, за сльози гіркі та ридання,

Закопчене небо і спеку пекельну зими!

Ця ніч безкінечна скорилася врешті світанню.

Хоч довго проспали, та інші прокинулись ми!

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 21.03.2014 20:42  Ганна Коназюк 

Тема, яка нікого не може залишити байдужим... Ваша поезія пробрала душу до найвіддаленіших закапелків. Дуже гарно і щиро написано! Дякую за це!

 21.03.2014 18:51  Ірина Червінська-Ман... => © 

Підтримую слова Тетяни Белімової у повному обсязі! ) моє чудово, було би два чудово, то поставила би два, а так - тільки одне...)

 21.03.2014 18:18  Тетяна Белімова => © 

Дуже-дуже... Так щемливо і зболено! І кожне слово правдиве, не вигадане...

 21.03.2014 16:54  Ірина Затинейко-Михалевич 

Велике спасибі Вам за ці зболені слова!!!