Внесок українських учених у розвиток електрозварювання
Є. О. Патон
По-справжньому в нашій країні роль зварювання проявилась в період індустріалізації. Без її застосування не вдалося б небаченими темпами побудувати, наприклад, Дніпрогес та ряд інших великих будовництв... Саме тоді великий учений та відомий мостобудівник Євген Оскарович Патон зумів раніше за багатьох оцінити все те, що може дати зварювання народному господарству. 1929 року він організував у Києві при Академії наук України першу в Україні зварювальну лабораторію. Перед нею була поставлена ясна та чітка мета: широке дослідження можливостей застосування зварювання замість клепки у різних галузях промисловості та особливо в індустріальному будівництві, створення нових зразків зварювального обладнання, впровадження цієї прогресивної технології у виробництво.
Електрозварювальна лабораторія Є. О. Патона від початку орієнтувалася на тісні зв`язки з виробництвом. На київському заводі «Більшовик» створюється своєрідна філія лабораторії, де проходять перевірку її розробки. На той час багато хто не розумів, навіщо академічній установі займатися заводськими проблемами. Але життя підтвердило далекоглядність Є. О. Патона, який глибоко усвідомив, що саме в тісному зв`язку науки з виробництвом – запорука технічного прогресу.
У січні 1934 року було ухвалено постанову про організацію у Києві в системі Академії наук України Інституту електрозварювання (ІЕЗ). Першим його директором було затверджено його засновника Євгена Оскаровича Патона (1870-1953). Ім`я Є. О. Патона інститут носить із 1945 року. Сьогодні офіційна значиться назва, як Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона НАН України.
Патон Євген Оскарович
Під його керівництвом та за безпосередньої участі в інституті починають проводитися дослідження міцності зварних конструкцій, вирішуються проблеми їх розрахунку, підвищення надійності. З самого початку Євген Патон підкреслював, що зварні конструкції не повинні копіювати клепані, їх треба створювати з урахуванням специфіки зварювальної техніки, з урахуванням впливу зварювального нагріву, через який у металі виникають внутрішні напруги. Потрібно було довести, що вони не є небезпечними для готової конструкції, якщо вона раціонально спроектована і правильно зварена. Ці роботи дали могутню зброю до рук прихильників зварювання проти апологетів клепки, яких було чимало у роки перших п`ятирічок.
Примітно, що загальновизнана нині структура сучасного науково-дослідного інституту із власною проектно-конструкторською та виробничою базою складалася буквально з перших днів створення ІЕЗ. Саме таким задумав і збудував його Є. О. Патон: з проектним відділом, де розробляли зварювальне обладнання, зварні конструкції та машини для їх випробувань, з лабораторіями та власними майстернями.
Все це і дало можливість молодому інституту, його молодим кадрам у роки Великої Вітчизняної війни очолити широке впровадження автоматичного зварювання під флюсом у бронекорпусне виробництво, а також на заводах, що виробляли артилерійське озброєння, бомби, реактивні снаряди, зробивши неоціненний внесок у постачання фронту і насамперед уславленими танками Т-34.
У той час у гітлерівській Німеччині та у наших союзників у виробництві бронекорпусів танків, самохідних знарядь безроздільно панувало ручне електрозварювання. Тільки у нас на основі саме зварювання під флюсом вдалося широко механізувати виготовлення бронекорпусів, збудувати унікальні конвеєри, з яких безперервним потоком сходили зварені «швами Патона» танки та самохідки. У 1944 році на 52 заводах Радянського Союзу, що випускали бойові машини, боєприпаси та озброєння, вже працювало понад 100 установок автоматичного зварювання під флюсом, які ввели в експлуатацію співробітники Інституту електрозварювання.
Прагнення механізувати зварювання поза цехами, безпосередньо на будівельних майданчиках та стапелях, призвело до появи двох оригінальних технологій. Одна з них — зварювання вертикальних швів з так званим примусовим їх формуванням, яке здійснило справжню революцію в будівництві, інша — електрошлакове зварювання, яке започаткувало цілу гамму нині всесвітньо відомих технологій — і суто зварювальних, і суто металургійних.
У перші повоєнні роки створюються основи конструювання апаратури нового типу — зварювальних тракторів. Їхнє застосування дозволило перетворити багато галузей виробництва. На новій основі було організовано виготовлення великогабаритних листових конструкцій, у тому числі суднових, дуже великих резервуарів, судин високого тиску, хімічної та нафтової апаратури, котлів залізничних цистерн. Вдалося вирішити й таке важливе завдання, як механізація зварювальних робіт на будівництві магістральних трубопроводів.
Прагнення підвищити надійність зварних конструкцій послужило стимулом до розробки вже у перші повоєнні роки наукових засад їх розрахунку та проектування. При цьому враховувалися переваги зварювання під флюсом сполучних швів окремих елементів, скажімо, головних балок і зварювання з примусовим формуванням вертикальних монтажних швів безпосередньо в польових умовах. Це дало можливість Є. О. Патону реалізувати давню мрію і приступити до вирішення завдання великого державного значення: спорудження цільнозварних залізничних та шосейних мостів замість клепаних. Вінцем діяльності Інституту електрозварювання у цьому напрямі став знаменитий автодорожній міст через Дніпро у Києві, якому по закінченні будівництва у 1953 році надали ім`я Є. О. Патона. Після цього було споруджено тисячі інших зварних мостів різної конструкції та призначення, але всі вони тією чи іншою мірою включають рішення, знайдені в Інституті електрозварювання в ті роки.
Після смерті Євгена Оскаровича (12 серпня 1953 року) Інститут електрозварювання очолив не менш успішний керівник, його син – Борис Євгенович Патон.
Патон Борис Євгенович
За минулі десятиліття багато в чому змінилася тематика інституту – вона стала багатоплановою; розширилися і його функції – він став головним зварювальної науки і техніки не тільки в Україні, але й за її межами. За 82 роки діяльності Інститутом електрозварювання імені Є. О. Патона НАН України одержано понад 6500 авторських свідоцтв, більше 2600 патентів України, Росії і далекого зарубіжжя, а також реалізовано понад 150 ліцензій у США, Німеччині, Японії, Росії, Швеції, Францїі, Китаю, Індії тощо. Проте схема побудови інституту, стиль роботи колективу, традиції, підходи до вирішення найскладніших завдань не зазнали принципових змін.
У невеликому шкільному рефераті чи доповіді немає можливості навіть перерахувати всі роботи Інституту електрозварювання, виконані за півстоліття.
Золотий фонд Інституту електрозварювання — це, звісно, його кадри. Тут працювали десятки тисяч осіб, у тому числі десятки членів Академії наук, сотні докторів та кандидатів наук, дослідників, експериментаторів, конструкторів, чудових, висококваліфікованих робітників, майстрів та інженерів. Патонівський колектив – відмінна школа для молодих вчених багатьох спеціальностей. З часів Євгена Оскаровича Патона тут люблять молодь, дбайливо вирощують її, створюють усі можливості для творчості.
Законом діяльності колективу патонівців було і залишається поєднання фундаментальних теоретичних та експериментальних досліджень, створення на їх основі принципово нових технологій, здатних перетворювати матеріальне виробництво, зміцнювати економічну та оборонну міць країни.
