16.01.2013 00:00

для всіх

284

3 | 3

 © Тетяна Чорновіл

ЗА ОКРАЄМ СТЕПІВ БЕЗІМЕННИХ

з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»

В наслух б’ють попелясті зозулі часу, і поету серед каруселі чужих доріг непросто вибрати Суджену. Ця Суджена – Господня, що манить співом тихим з неба, в ній відчувається потреба, як у диханні. В передбаченні миті, коли душа «зорями зіп’є волю», спогади «озерного краю дитячих мрій» захлинаються гіркотою знедоленого рідного краю, який прийдеться залишати:

Це є той материк,

У якому язик

Чужий меч під гортань відтина.

Коли передчуття невідворотного тривожить птахом, що скричав вві сні, що згадати між снів і променів видінь? Про біль хворобливого тіла, чи про біль за біди стражденного рідного народу, який залишається в «домі обшарпаних надій»? Істина відкривається тому, хто тане в вічність.