«Новітня історія: хронологія подій» Поетична творчість – незбагненний, не розтлумачений процес. Звідки приходить натхнення, чому, як і до кого? Усі ці питання хвилювали, хвилюють і хвилюватимуть завжди. Але чи будуть колись відповіді? Навряд… Проте в цьому, мабуть, і полягає чар поезії – у її таємничій, ірраціональній природі.
«ПЕРЕХРЕСТЯ ВІТРІВ І ДУМОК» «Цілую і прощаюсь назавжди» видихає подорожній у рвучкій негоді перехресних вітрів і думок, бо не змінити накреслених листків долі на шляху до вічності.
«РОЗКАЖІТЬ, ТУМАНИ БІЛІ…» Поет не прощається, а говорить «до побачення» стрічкам слів, що молитвами тамують біль душі, дум дощам, голубу-смутку, мріям, міченим любов’ю в долей далечі.
«УКЛІН В ПРОЩАЛЬНОМУ СОНЕТІ» Чуття останніх днів, що курличуть журавлями, накликають хвилі роздумів про надбання існуючого світу, що розставляє пастки з кромсаючими душу шпичаками, про вічність дому між зір на небесному планшеті.
«ЗА ОКРАЄМ СТЕПІВ БЕЗІМЕННИХ» В наслух б’ють попелясті зозулі часу, і поету серед каруселі чужих доріг непросто вибрати Суджену. Ця Суджена – Господня, що манить співом тихим з неба, в ній відчувається потреба, як у диханні.
«ДАМ НАПИТИСЯ МРІЯМ В ПУСТЕЛІ» Іноді Тарас жартома порівнює себе з котом, провидить лиш йому зрозумілі паралелі, конденсуючись осіннім дощем у астральне бачення світів.
«У ЧАСІ БЛАЖЕНСТВА ЗЛИВНОГО» Душа в поезіях Іваніва постає в багатстві образів. Вона тендітним метеликом злітає з оков тіла, і хмаринкою падає в небо з відгомону дзеркал...
«ГАРЯЧИЙ ХЛІБ ДУМОК І СЛІВ ЖНИВА» Життєві сили тримаються на волоску. Передчуваючи, що хтось невидимий в будь-який момент може «скласти машину часу», поет знову й знову привідкриває завісу снів, і метелик душі бринить незвіданим Світлом Духу.
«ДУХОВНІ СТРУНИ СОНЕЧКОМ В ВІКНІ» Чуттям таємничих неземних світів насичені поезії Тараса Іваніва. Доріженька загостреної болем уяви манить у безмежжя між їх полюсами.