Мить у картині художника - живе вічно. Есе
Процес написання картини, подібний народженню поезії. Тому, перш за все, картина повинна бути живою! У кожної картини повинна бути Душа. У цьому і полягає основна ідея сучасного напрямку у художньому мистецтві "Правопівкульний живопис".
Його ще називають інтуїтивним живописом. Вперше подібна техніка описана у книзі "Правопівкульне малювання", видання 1979 року, автор Бетті Едвардс. З якою особисто я і сучасні майстри даного художнього напрямку, взяли найголовніше, суть чого полягає у його назві. На відміну від академічного живопису, правопівкульне малювання, передбачає "відключення" лівого півкулі мозку. Для цього навіть розроблені спеціальні вправи. Якими особисто я ніколи не користувалася, повністю заперечуючи теорію, що людину можна змусити малювати Душею!Це можливо тільки відчути!
Як це, запитаєте Ви? Для того щоб зрозуміти процес створення картини, потрібно осягнути процес навчання правопівкульного малювання. На мій погляд, одним з провідних майстрів, ведучих тренінги по даному виду мистецтва, Наталка Йорк (Наташа Йорк), щодо переважно живопису гуашшю, надзвичайно талановито пише і заряджає такою енергією учасників майстер-класів, що хочеться жити і творити! З чого починається урок? З повного занурення! Майстер пише картину, паралельно пояснюючи свої дії, а учасники їх повторюють. Звичайно, тут потрібна сміливість і довіра викладачу! Через кілька годин, у всіх учасників виходить своя картина. І не в якому випадку завдання не полягає у точному копіюванні пейзажів! Це Ваше творіння, Ваш пейзаж, живий світ, який Ви створили, у цьому цінність живопису даного напрямку. У процесі написання картини, необхідно час від часу відходити на кілька кроків назад і дивитися на неї здалеку, бо тільки так можна оцінити композицію, і відчути, що картина починає народжуватися, оживати, дихати. І як тільки Ви змогли відчути цю мить, будьте впевнені що таємниця інтуїтивного живопису Вам відкрилася!!! І от у картині оживає світ, степовий вітер, Благодать і теплі промені сонця, і такі картини особливо ціни тому, як їх очевидці відчувають світ, життя і Душу, якою наділена ця картина... І при цьому людина щаслива.
Мить у картині художника, живе вічно!!! Хочу відзначити, що будучи у пошуку нових сюжетів для живопису, я переглядала сотні старовинних фотографій. І ось до якого висновку я прийшла, мить у фотографії, не живе вічно, вона помирає... І тільки творець (художник) може дати йому життя. І подібно до того, як поетичний вірш може бути "живим" або формальним, тобто "мертвим" (про що я докладно кажу у статті "Радикальний ідеалізм у ліриці чи проза?"). Так само і не кожен художник здатний написати живу картину... проте на відміну від поетів, серед художників таких меншість.
Пам`ятаю, коли я була дитиною, у дідуся була картина, на якій був зображений ліс і ставок. Не знаю, що відчував автор при написанні цього сюжету, але мені дивлячись на неї, чомусь ставало страшно, проходили роки, а я продовжувала відчувати жах при вигляді цієї картини, та й по сей день моє ставлення до неї не змінилося. Тоді я ще не знала, що автором цієї картини був відомий представник академічного живопису І. І. Шишкін. Особисто в мене його творчість не просто не викликає бажання опинитися у створених ним творах мистецтва, а бігти, як можна далі від цього красивого, але не живого, бездушного світу його картин, кой породжує відчуття неминучості, замкнутості простору, ніби то творець не вдихнув у них життя. Нехай пробачить мене геній Івана Івановича та шанувальники його творчості.
Що стосується портретів предків, коли я писала портрет М. В. Гоголя, у мене з`явилося чітке відчуття того, що вони дивляться на цей Світ крізь картини, а ми дивимося в їх Душі. І у портретах, що вийшли з під пера живописця, натури живі, що у свою чергу, не притаманне характеристиками фотографії. Коли ми осягаємо творчість поетів чи художников, ми заглядаємо в їх Душу. І тому чи переважає у автора Духовний початок, залежить наявність життя і Душі у його творах. Подібно до цього, коли художник пише портрет, він осягає не тільки зовнішній образ свого ліричного героя, але і внутрішній, його почуття, сумніви, епоху... Приміром, коли я писала портрет Й. В. Сталіна, він дивився на мене з полотна, такими добрими очима, з прихованою у них посмішкою мудрості, і тоді я зрозуміла, що ми ще багато чого не знаємо про нього. І цю впевненість підкріпив спогад про те, що у кінці життя, Сталін повернувся до Бога і планував відновлення Храмів, зруйнованих "Червоної релігією".
Лики праведных грустны,
Возвращаясь из мрака столетий.
Тенью солнечной, яркой весны,
И нарциссовых, ярких соцветий.
Теплый ветер шумит в этом мире,
И гармония жизни тиха.
Там, где Гоголь обедал в трактире,
И Оксана ждала жениха.
Сталин смотрит с улыбкой
Вслед далеких веков…
Что же было ошибкой,
Тенью сбывшихся снов?..
И потомки взирают
В Души тех, кто ушел.
Тайны предки алкают,
Видя правнуков взор.
Світ картин - велика загадка. Кілька років тому, я читала історію відвідувача одного з дивовижних картинних галерей, в якій застосовані сучасні технічні засоби і спецефекти, таким чином, що любитель мистецтва, відчуває непідробне відчуття того, що він проникає у полотно і подорожує по картині. Мені було дуже цікаво читати про почуття і захоплюючі прогулянці у старовинній картині. Справедливим буде поставити питання, чи кожен здатний створювати живу, первісну поезію чи живопис? За багато років вивчення лірики, спроб проникнути у суть її походження, з упевненістю можу сказати, не кожен. Так, первозданний вірш - твір, написаний справжнім натхненням, автор віддає свої почуття поезії, дарує читачеві... А після численних правок (істотних переробок) вірш можливо буде ідеальний й досконалий по техніці, тільки він вмирає при цьому... Це як народження дитини, що народжується єдиним цілим, і наділеній Душею... А окрема категорія авторів, зовсім не здатна створювати первозданні вірші, вони буквально мучаться над твіром... Збираючи його по частинах, подібно "дітищу" Франкенштейна з однойменного роману, тому вони бездушні, і читач, і критик - це відчуває.
Все ж майстерність без таланту - у більшій частині, безглуздо. Що стосується живого, одухотвореного живопису, скажу відверто, у даний момент я не володію потенціалом досвідчених спостережень для дослідницького висновку, маючи невелику практику викладання правопівкульного малювання. Коли я запитувала у дітей молодшого шкільного віку, чи вони відчувають, що їх картина оживає, думки учнів розділялися, причому у хлопчика, який на перший погляд не виявляв особливого інтересу до навчання, картина оживала раніше, ніж в інших дітей. Що підтверджує той факт, що дане мистецтво незалежно від логічного мислення і здібностей до навчання у цілому.
Я вважаю, вищевказаний висновок, можна віднести до будь-якій сфері мистецтва: літератури, живопису, театру, балету... До слова сказати, єдиним спектаклем, який доставив мені справжнє задоволення, була постановка драматичного гуртка, в якому грали старшокласники "Молодильні яблука", така щирість була у цих акторах...
