Безперервне зростання

Світ запрограмований, багатошаровий, антиутопічний, штучний. Безодня ненависті та самотності, над якою здіймається довжелезний список сумнівних правил. Пошуки істини та справжнього "я".

У найвідомішій книзі японського автора Кадзуо Ісігуро - романі-антиутопії "Не відпускай мене" йдеться саме про такий світ.

У світі цієї книги є кілька верств суспільства, люди в яких формуються на основі різних цінностей. Волонтери - випускники школи Хейлшем - саме з категорії яскравих, талановитих, але вразливих людей. Їхня ідентичність сформована постійним моральним навіюванням сміливості, життєстійкості, альтруїзму, працелюбності - але не яскравого індивідуалізму та незалежності. Вони ходять групами, спілкуються тільки на задані теми, слухають лекції своїх вчителів та намагаються втекти. Вони відчувають якусь несправжність у тому, що відбувається.

Як це схоже на справжню ментальність нетипового японця! Зі своїм жорстким моральним кодексом, небажанням комусь зашкодити, увагою до свого та чужого особистого простору, завуальованим ідеалізмом ці діти стають особливо важливими для держави та суспільства.

Небагато з них беруть участь у конкурсах мистецтв. Ще менша кількість перемагає. Клони, тіні, залежні. Вони звикли давати передбачувані відповіді на складні питання. Вони втрачають свої тіла поступово, а їхні емоційні світи ніхто і не поновлює - це послуги для середнього та вищого класів. Перемога в конкурсі творів мистецтва - одна з небагатьох нагод вирватись з хаосу та одноманітності життя, тому, звісно, його герої роблять усе належне, аби себе зберегти та проявити оригінальність у творчості.

Від цього не змінюється колір стін у школі-інтернаті. Від цього не змінюється приховано зневажливий тон виховательки. Від цього не падають мури між людьми, але з`являється надія.

Вони також занурені в свої любовні історії, які мало кому цікаві. У них є воля та небажання бути витісненими з історичного простору. У них є ідеали, плани, мрії та дещо інша проекція - ті, з кого їх ліпили. Вільні люди.

Холодна та суперечлива книга. Роман, у якому за приватну власність, гідність, народження власної дитини доводиться боротися. Штучність, відтворюваність, залежність від традицій, контрольованість таких шкіл ззовні та блискучий світ грайливих, самостійних, яскравих, фінансово незалежних людей, який вдається побачити лише похапцем під час window-shopping.

Ікігай (сфера професійної пристрасті та особливого інтересу) Кадзуо Ісігуро - це зображення світу людей. Він подає нюанси повсякденного та традиційного спілкування так, що вони викликають подив. Він розповідає про соціальні конфлікти так, що читач занурюється в когнітивну пастку співпереживання. Він створює саспенс (тривожний настрій) та фокусує увагу дослідника або рядового читача на прогалинах історії, явищі стирання особистості людини.

Після ознайомлення з книжкою постає питання, чи дійсно з фізичної точки зору ми є непоправно різними? Чи є щось, якийсь біологічний, генетичний фактор, якийсь класовий маркер, який відділяє одну людину від іншої, клас від класу? Є ген толерантності до алкоголю, є ген невмирущої, легкої краси та ніжної шкіри, є ген сильного голосу, витривалості, про все це пишуть британські науковці (чому так безлико та абстрактно, чому без імен?), але чи існує ген гостинності та довірливості? Чи існує ген продуктивності? Завдяки чому, крім примх історії, люди в різних куточках Землі потрапляють у різні життєві умови?

Постає практичне питання важливості знання геному людини. Звісно ж, багато компаній вже це про нас знають, а коли ми самі будемо знати (і не тілько про фактор етносу, а ще й про ген соціальної мобільності?)

Цьогоріч Ісігуро став лауреатом Нобелівської премії з літератури. Це підсумок його багаторічної праці. Це ще одна яскрава сторінка історії Японії - нашого стратегічного партнера. Це нагадування про місію письменника та непередбачуваність життя.

Скільки ще цілком реальних фантастичних романів ми побачимо?

Арігато гадзаімас!

Одеса, 05.10.2017