Права жінок в Україні
В Україні жінка de facto є суб`єктом різноманітних правовідносин, але також, на превеликий жаль, і непостійною величиною, адже de jure її правосуб`єктність є неоднозначною, нестійкою та гібридною. Як і в багатьох країнах перехідного типу, її суспільна роль дуже часто пов`язана з епохою, оточенням, класовою приналежністю тощо. Жінки-українки можуть бути і журналістками, і засновницями/інвесторками компаній, і діячками культури, і військовослужбовцями, і політиками, IT-фахівцями, викладачками у вишах, мати реальний чи віртуальний соціальний капітал, власне бачення світу, наукові здобутки, віру, професійний стаж (реальний чи "чорний"), авторитет у різних колах, але багато з них не застраховані від соціального тиску, ейджизму, соціальних чи фінансових криз, дифамації, утисків, навіть сучасного рабства. Жінці в Україні й досі досить важко, виступаючи в суді, довести свою непричетність до кримінальної справи, або бути свідком, якщо раніше її вважали інвалідом (помилково!). Несвідомо чоловіки криміналізують журналістську, правоохоронну чи політичну діяльність жінок, знецінюють їх роль у науці, компетентність у питаннях віри, якщо це не домінуюча віра, так чи інакше створюють умови, коли участь жінки у виборах фальсифікується. Ще "дивовижніше", коли раптом виявляється, що голоси групи повнолітніх людей на районних виборах у центрі міста-героя, міста-мільйонника Одеси потрапляють у кошик неправильного кандидата (дані про подію 2009 р., факти з`ясовані тільки в 2015 р.). Є також типаж героїзованої жінки-"великомучениці", дуже популярний в народі, проте також внутрішньо не повністю автономний. Жінок, які гідні уваги саме як соціальний суб`єкт, помічають, протягом певного часу з ними співпрацюють, і це природньо. З іншої точки зору, фактичні прояви свободи слова не завжди гарантують повної реалізації жіночих прав навіть у медіапроектах. Типовими є випадки, коли діловий партнер "звалює" свої борги на колегу-жінку, приводить до неї ревізію. Це стосується і реального, і онлайн-бізнесу. Особливо "пікантно" виглядає український бізнес, коли його засновник, маючи багато контактів за кордоном та чималий досвід і дійсно високий інтелект або поінформованість, свідомо ставить своїх менеджерів (незалежно від статі) у становище команди батискафу, блокуючи для своїх пересічних співробітників доступ до актуальних даних про довкілля, занадто вільно користуючись їхними контактами і в принципі "консервуючи" всі процеси (а в бізнесі, як відомо, крім продажів та результатів є й іміджева сторона - брендинг, що в усіх великих містах викликає багато усмішок своєю непослідовністю - досить побачити вивіски). Такі прості явища, як вчасний доступ до правильної медичної консультації, чесного банку, достовірних ЗМІ, реально діючої громадської організації на сьогодні є привілеєм середнього класу. Це вже не питання гендеру, але питання нерівності та маніпуляцій, що має позагендерну природу. Саме тут, на рівні середнього класу, в Україні сконцентрована переважна більшість вагомих та складних ситуацій. Рішення по кредитах приймаються часто не з позицій соціальної доцільності, а з позицій етнопрофайлінгу, що є шкідливою та недалекоглядною комбінацією дій власників банків. Незаміжніх дівчат часто називають паразитками, заміжніх жінок - також. Від наявності знань, грошей або зв`язків в однієї чи іншої леді це не дуже залежить - важливим є сам факт її знаходження десь (там, де її утилізували ще не повністю, не вщент). Часто так діють і інші дівчата на місці роботи чи навчання, що є ганебним. У психології слов`ян народження дитини несвідомо вважається "вінцем" жіночності (дані з численних реальних літописів та їх "проекцій" в соціальних мережах у відповідних квазіезотеричних групах слов`янської спрямованості), а автономія, не підкріплена фінансово (інформаційна автономія, мінімальна заангажованість, така собі сферична обізнаність у квадраті), вважається шкідливою. Багато чоловіків, особливо воцерковлених, особливо представників РПЦ (репресивної православної церкви) ставлять під сумнів явище жіночої дружби та співпраці, створюють цілі обманні схеми "знеосвічення" жінок та витіснення їх з фінансової конкуренції. Прояви європейськості (тобто повної чи майже повної фінансової або інформаційної автономії жінок від чоловіків, рівнозначності рішень у справах, цінностей злагоди, процвітання та продуктивності) потребують дуже великої наполегливості, і знову-таки, трактуються чоловіками неоднозначно ("Ти приходиш на лекції з медіаграмотності, програмування чи захисту інформації, щоб хлопця знайти?" - так про подібні інтереси дівчат і досі думають багато людей (їх батьки, однолітки, навіть адміністрація вишів). Елементарні для Західної Європи чи Києва питання академічної мобільності чомусь набагато складніше розв`язати на Півдні України, який, маючи чудовий економічний потенціал в питаннях туризму, відносну об`єктивність у медіа, певні досягнення в дипломатії, часто втрачає дуже багато через недбалість у розподілі ресурсів на освіту, культуру у порівнянні з Києвом.
Простий випадок: в 2006 р. в ОНУ ім.І.І.Мечникова штатний академічний фахівець з багаторічним стажем протягом року викладав філологиням з 1-го курсу latina vulgaris, тобто не академічно-складну, а спрощену латину. Навіть у бібліотеці та ресурсному центрі цього вишу вже значно пізніше, у 2014-17 рр. було важко з`ясувати, що мав на меті професорсько-викладацький склад університету IV рівня акредитації, пропонуючи цю персону в якості одного з викладачів досить важливої мови. Тут не потрібно шукати слід іншої держави - лише стабільну звичку зневажати студентів, не палати своєю справою, яка проявлялася в діях і бездіяльності цього викладача. До інформаційної війни на рівні корпорації ведуть саме такі стежки - довіра до авторитета, який свідомо "закриває" альтернативні інформаційні канали, неуважність багатьох, яка призводить до непоміченої некомпетентності чи неповної компетентності одного. Так і створюється нерівність іншого характеру, дуже типова для України - майнова та інформаційна нерівність між жінками, що може призводити до ускладнень у командній роботі навіть за наявності спільної мети. Так само проявляється і дисбаланс у показі важливих подій - як правило, в Україні цілком одобрюється участь жінок у мистецтві (цьому приділяється велика увага в ЗМІ давно і традиційно, саме цю галузь зазвичай підносять іноземні фахівці), а ось щодо інших сфер, у них важливими часто є не компетентність, вік чи гендер, а близькість до вже існуючої "еліти", і значно складніше досягти результатів у бізнесі чи громадській діяльності. Як розраховувати коефіцієнт соціальної мобільності для України (а цей показник давно вивчається в Великобританії), якщо навіть про свої статки, свій бізнес, свою родину люди масово надають один одному хибні дані, а подекуди і не знають цих даних у повному обсязі?
За час мого проживання в Одесі запалали та згасли понад 5 телеканалів. "Реорганізація" супроводжувалась обшуками, хибними обвинуваченнями журналістів, екстремальним досвідом, блокуванням приміщень як телеканалів, так і адміністративних будівель. Реакція міської ради? Правильно, запросити ще більше гостей з-за кордону з непевними намірами, щоб вони, засновуючи бізнес (здебільшого туристичний) поступово замилювали очі свідомим українцям та українкам або людям, які так себе ідентифікують. В програмі навчання на денному відділенні філологічного факультету це не було вказано. Відповідальність студенток у цьому випадку - навчатися, мати результат, але саме педагог має розуміти, з яких джерел він збирає інформацію, маючи повноваження на рівні факультету і видаючи свій підручник. Тобто 10-ка найкращих на потоці (ті люди, які навчалися по 10 годин поспіль в сумі з домашнім завданням та додатковими курсами) не мала гідного довгострокового практичного результату з предмету, який є важливим і для наукового бачення світу, і для світського спілкування. Понад 100 000 переглядів має ще один цікавий англомовний ролик. `Women, know your limits!". У ньому змальована ситуація, коли на прийомі за участі аристократів дівчина включається до дискусії про золотий стандарт в економіці. Вечір безнадійно зіпсований, адже чоловіки уявили, що у них є своя інформаційна територія, і стали докоряти жінці її свободою думки та слова. З іншої точки зору, якби жінки навчилися домовлятися між собою в питаннях фінансових та культурно-організаційних, мали свою знакову систему при спілкуванні на теми, які чоловіки вважають історично своїми, чи допомогло б це їм? Адже час доводить, що хоча істина гендеру не має, але в певних професійних сферах чоловіки маніпулюють частіше, ніж жінки.
Цей ролик вільно поширював відомий та професійний викладач міжнародного права ще з одного з вишів. Звісно, при його рівні досягнень та дійсно високої кооперативності (а він у своїй сфері робить більше, ніж від нього вимагає його кафедра офіційно) навіть він не може або не бажає змінити ситуацію постійної етнічної упередженості, що в Одесі стосується одних груп населення, а в Києві - інших. Коли йдеться про великий прошарок державних службовців чи транснаціональну корпорацію, швидкість мислення відповідальних осіб часто затьмарює стратегічне бачення ситуації. Свобода інформації має стати стрижнем будь-якої корпоративної культури. На її базі можна вибудовувати співпрацю, а якщо керівник не слідує цьому принципу сам (тобто не робить офіційних заяв, кількість корпоративів у компанії переважає кількість тренінгів, HR-сегмент не модернізується), що вже говорити про його партнерів чи підлеглих? Ця неофобія не є типовою рисою всього українського бізнесу, але істотно його псує. Це стосується журналістики, тренінгового бізнесу, IT - сфери (частково). На превеликий жаль, інформаційно-медійний світ Одеси керується не тими людьми, які зацікавленні в збагаченні його україномовного сегменту. Одеська "консерва" - це ще не American melting pot. Багато англомовних проектів, які в Одесі існують на гроші молоді та організацій, які нею опікуються - певні журнали для хіпстерів, де зображені різні явища суспільно-естетичного життя - є досить ефективними, але існують недовго, залишаючи по собі приємну згадку.
Це всього лише низка пов`язаних між собою великих та малих підприємств, які дійсно добре збагачуються, але стикаються з тим чи іншим рівнем незбалансованості всередині країни (міграційної, культурної, фінансової, інформаційної). Крім цього (і це важливо!), Одеса розважальна (саме розважальний контент переважає в офіційних одеських ЗМІ) домінує над Одесою академічною, демонстрації громадських активістів та виступи політиків мають переважно хаотичний характер, без прискіпливої підготовки та чіткої низки вимог. Медійні маніпуляції, що паплюжать Одесу, стають нестерпними. Так, можна на пальцях перелічити активістів та активісток, які виступають за здорову економіку (в тому числі економіку знань), дійсно розуміють суть явища "інфобізнес" та усвідомлюють, чому його небезпечно закривати, у своєму прагненні досягти доброчесності не доходять до комуністичного популізму, не грають у теорії змови, а відкрито проголошують свою позицію по відношенню до інформаційної сфери, міжнародних відносин та ролі IT в сучасній економіці та житті людей. У порівнянні з Києвом, який до мислення заохочує, Одеса приймає лише стандартизовану думку на різні питання. Так побудоване саме місто - гедоністами для гедоністів, без заглиблення, уточнення, деталізації, з загадками міжетнічної взаємодії, де грубість "корінних" російськомовних накладається на глуху непокору двох найцікавіших категорій суспільства - україномовних інтелектуалів (поважних мейнстрімників та дисидентів) і експатів, які шукають культурну альтернативу і не всюди знаходять її.
Час, коли Одеська міськрада була відкритою для представників і представниць молоді - це 2005-2010 рр. Тоді під егідою кількох ГО проводились відкриті зустрічі депутатів з виборцями, журналістами, журналістів між собою та всіх разом з митцями. Тут (у ситуації з викладачем латини) не потрібно шукати слід іншої держави - лише стабільну звичку зневажати студентів, не палати своєю справою, яка проявлялася в діях і бездіяльності цього викладача. До інформаційної війни на рівні корпорації ведуть саме такі стежки - довіра до авторитета, який свідомо "закриває" альтернативні інформаційні канали, неуважність багатьох, яка призводить до непоміченої некомпетентності чи неповної компетентності одного. Ще певна категорія чоловіків, вдаючись до маніпуляцій та "інформаційних воєн", стирає згадки про участь жінок у певних подіях (e.g. Євромайдан), а також їхню мотивацію. Мотивація була різною. Тобто навіть одна й та сама особа, беручи участь у подіях, які для когось були революційними, а для когось - реформаторськими, могла мати кілька основних цілей: Збереження свого бізнесу, його захист від обшуків (йдеться про IT, а також про виші та приватні мовні школи) Встановлення справедливості в питаннях кредитування. Освітлення подій у незалежних онлайн-ЗМІ Пізнання своєї країни з соціокультурної точки зору Захист онлайн-продукту, отримання royalty (виплат за авторство), і це не має нічого спільного з "проплаченими мітингами". Це відбувається вже на рівні телеканалів. Баланс у поданні цих фактів дивним чином залежить від фінансування каналу, а тих ресурсів, які несуть відносно якісну інформацію, на сучасному телебаченні в нашій державі 5-6. Незважаючи на 25 років політичної незалежності України, навчитися зверненням "пані", "панянка", "шановна" та іншим тактовним зверненням до особи жіночої статі, чоловікам радянського штибу (крім киян та львів`ян) досить важко. Це особливо відчувається на Півдні країни. Тут україномовність сприймається як дивацтво, що призводить до поступового виїзду дівчат-патріоток на Північ України чи на Захід Європи. Більшість компаній свою документацію ведуть російською, а україномовні, хоч і є затишними та продуктивними, зазнають частіших переїздів, реорганізацій тощо. Типовий цикл існування українського медійного стартапу - від 1 до 5 років. Винятки можливі, але маловідомі, і тоді інтереси бізнесу переважають над інтересами приватних осіб, яких виснажує певна конфігурація корпорації з непрозорими рахунками, нестійким правом власності та "телефонним правом" - як це буває в колл-центрах різних компаній.
Прочитавши понад 500 біографій видатних українців та українок, я дійшла висновку, що в сучасному світі обом статям не завжди легко себе проявити. Статистично ж в Україні жінка, хоч і має високу апріорну повагу з боку своїх колег по роботі (вихованість партнерів, яка проявляється на рівні вербальних формул), але це не завжди виражається в сумі заробітної плати або ставленні до запропонованих жінками ідей. Кадрові рішення в Україні - тема містична. Якщо проводити певну презентацію 100 разів різним людям з різних верств населення, то дуже часто вони не відповідають по суті, якщо йдеться про інновації. Часто вони бувають і відверто шоковані, адже в країні з великою кількістю аграрного населення раптом з`являються потужні IT-компанії з великим інновативним потенціалом. Якщо ж говорити про глобальніші речі (практичне врахування знань та сміливості жінок та дівчат-підприємців та журналісток), то на це здатні одиниці. Дякувати Всесвіту та ноосфері, ці люди є.
Цей рейтинг є дуже суб`єктивним, але ось список прав жінок, які порушуються найчастіше:
1.Право на справедливий суд - за нинішніх умов майже недосяжне або неякісне.
2. Право на зміну професійної ідентичності, тобто соціальну мобільність - важко уявити, потенційно це можливо, але частіше реалізується низхідна, ніж висхідна. Сюди і мовна мобільність, якщо так можна її назвати. На тему цих явищ можна прочитати книгу Ігоря Калінаускаса - там є цікаві схеми роботи з емоціями. Емоції усвідомити не завжди просто.
3. Право на здоров`я та належний рівень життя - в родинах "з іміджем і таємницями" воно має свої особливості та нюанси, тобто від "пречудово" до "жахливо" один крок.
4. Право на освіту та підвищення кваліфікації - це потенційно можливо, але за наявності людей, для яких наявність кваліфікованої та відкритої до змін особистості, а не просто кадрової одиниці буде частиною руху до прогресу.
5. Право на особистий простір, захист інтелектуального продукту - важко, адже досі багато людей не повністю усвідомлюють, що це.
6. Право на інформацію - реалізується фрагментарно, як і в багатьох посттоталітарних країнах. В нашому Департаменті освіти "потонула" безліч фактів, і саме тих фактів, що характеризують місто добре - про знання, про олімпіадників, про цікаві конкурси тощо.
Одеса, 14.10.2017
