03.09.2019 17:01
Без обмежень
29 views
Rating 5 | 2 users
 © Барвінський Євген

Тарас Шевченко на службі у пана Енгельгардта 1829 - 1838

Частина 2

Біографія Тараса Шевченка

Згадали ми, що тоді в московскій держа­ві, де жив Тарас, увесь простий селянський нарід був у кріпацтві — кріпак був прямо невільником свого пана. Щоб з землі свого пана де-небудь відійти чи піти на науку, на все те треба було панського дозволу. Хлипнівский маляр знав, що Тарас кріпак, і вже доходить до того віку, коли ось-ось поженуть його на панщину — боявся прийняти Тараса на науку, бо за утримування у себе кріпаків без дозволу пана була велика кара. Він порадив Тарасові піти у Вільшану та дістати панський дозвіл на папері і тоді аж згодився прийняти його до себе.

Тарас пішов у Вільшану до управителя майна Енгельгардта, Дмитренка і став про­сити карту. Та що ж, Дмитренко зміркував, що Тарас хлопець жвавий та цікавий, і більш розвинений, як його ровесники. А що молодий пан Енгельгардт, полковник царської гвардії в Петербурзі, звелів був набрати для себе справних козачків, то Дмитренко не дав Тарасові дозволу іти в науку до маляра, а казав лишитись у Вільшані та віддав до пекарні, щоб привчився куховарства.

Не важко вгадати, що діялося тоді в душі Тараса, яка хмара журби та суму обгорнула його серце. Здавалося йому, що от-от надія його стати малярем здійсниться — а тут воля пана на все зні­вечила ті золоті надії, загородила дорогу. Він звик до свободи, по своїй волі ходив з села до села — а тут опинився мов на припоні. Але що було робити — проти волі панської ні­чого було вдіяти — він був кріпак, німий невільник, безправний.

Життя Тараса і його доля є прикладом для молодих людей. Всяке лихо, здається, яке можна вигадати, найшло на молоді його літа. Кріпацька неволя, сирітство, сварка, бійка, неспра­ведливе катування, пекло в родині і в хаті, дірява свитка, босі ноги, голод і холод, у дяка в школі голодування і різки, тяжка робота — все що пригноблює чоловіка мов навмисне зібралося разом і впало на Тараса в дитя­чому віці. Але ця біда не підбиває Тараса, він не піддається, не свідомо і свідомо він бореться — він без нічиєї поради, допомоги сам рветься до світла, до науки. Ніхто не навчав його, ніхто не давав йому доброго прикладу, але добре серце саме показувало йому дорогу куди йти. Родина нічого доброго не зробила йому — а він любив її гаряче. Розказують, що раз повелось Тарасові дістати від якогось гостя двадцять копійок за вичищені чоботи. Коли ж відвідав його брат Микита, Тарас дав йому на дорогу всі ті гроші. За цей дар не забув Микита ніколи. „Що то за добра душа була“ - розказував - „Я його колись так бив малого, добре бив, а він віддав мені останні свої гроші“.

В пекарні виявилося, що з Тараса ніяк не буде кухаря. Він мив посуд, шурував котли — а як тільки найшлась хвилина часу — малював, що попало. Скоро Дмитренко звелів під кінець року 1829 надіти на нього дриліхову куртку, широкі шаравари та відіслав до Вільна, де перебував тоді молодий пан Енгельгарт.

Тут став він панським козачком.

Обов`язком козачка Тараса було сидіти мовчки в кутку передпокою, доки не почує панського голосу з приказом подати панові люльку що стояла коло нього або налити склянку води. Всидіти Тарасові мовчки і не ворушитисягоді було сподіватись. Тарасова натура не могла цього втерпіти — сидячи співав він тихцем пісні або малював образи, що висіли по стінах. За цю скорість до малюнків довелося раз Тарасові болюче відпокутувати.

Раз взимку пан і пані поїхали на бал. В домі все затихло, поснуло. Тарас засвітив свічку, розклав свої малюнки та почав промальовувати образ козака. Час летів непомітно — аж тут відкрилися двері і ввійшов дідич з пово­ротом з балу. Мов звір кинувся на Тараса, накрутив вуха і надавав пощечин за те, що як казав, Тарас міг би спалити дім. Та не до­сить на тім — на другий день наказав ще фірманові Сидоркові крепко випороти різками Тараса.

Ця видима охота до малюнків спонукала Енгельгарта, що перебував відтак в Варшаві, віддати Тараса до кімнатного маляра — він зрозумів власну користь, яка може вийти для нього, коли буде мати вивченого кріпака-ма­ляра. За пів року науки навчився Тарас всієї штуки, яку умів його вчитель. А цей був на стільки сумлінний, що прийшов до пана і сказав йому, що в Тараса видимий талант малярський, що треба його віддати до когось іншого вчити, бо його ремесло Тарас вже вивчив зо­всім. За цією порадою віддав Енгельгарт Тараса на науку до портретника Лампи.

У цього Лампи вчився Тарас цілий рік. Для бідного кріпака настали тепер щасливі дні. Він увійшов між людей вольних і став також вільніше дихати, бо більшу ча­стину дня був свобідний від панської служ­би. Але саме тому, що сходився з віль­ними людьми, з тим більшою силою повертала тяжка думка і згадка про кріпацьку недолю. Він бачив, як свобідно і весело живуть собі інші люди, що є вільні, і не раз думав собі, чому йому не судилось бути на свободі?

Живучи в Варшаві Шевченко навчився по-польськи та ж став він читати також поезії славного польського поета Міцкевича, що відбилось відтак впливом на його власні твори. Але не довгим було його перебування в Варшаві — його пан переселився до Петербурга, а Тараса разом з уією своєю при­слугою забрав з собою. Це було зимою 1831 р. Наука його перервалася, і він знов мусив бути далі козачком в покоях свого пана. Але по році, по-перше тому, що на лакея Тарас був зовсім нездалий, а по-друге, на прохання самого Тараса, віддав його пан знов на науку — цим разом до маляра Ширяєва.

Гірке знов було життя Тараса в нового учителя. Він був чоловік лихий, строгий - учеників бив-побивав та посилав їх робити просту роботу: малювати штахети, дахи, підлоги. Не багато він і задавав собі праці, щоб вивчити своїх учнів, але Тарас, цікавий до всього в Петербурзі, мав нагоду побачити багато прекрасного, що змінювало його розум. Найчастіше ходив він в „Літний сад“, що був оздоблений гарними статуями — туди він ходив кожної вільної хвилини та перемальовував собі статуї на папері.

Тут зустрів він і познайомився з чолові­ком, що чимало вплинув на його майбутнє - з Іваном Сошенком, українцем, що вчився малювати в петербурзькій академії. Він був родом з Богуслава Київської губернії і чув вже дещо про Тараса. Коли ж дізнався, що Та­рас має велику охоту краще вправитися в малярстві, то запросив його, щоб приходив до нього. І став Тарас приходити щонеділі і в свята, розказував про своє життя, та нарі­кав на свою лиху долю. Сошенко слухав цих розповідей, та разом з Шевченком сумував над його тяжкою долею, і придумував, якби то йому допомогти та видобути на світ, але сам був бідний і тяжко працював на кусок хліба. Він розповідав професорам академії про бідного, талановитого хлопця та; познайомив його з сла­вним малярем Венеціяновим і Брюлловим, з пое­том Жуковським. Вплив цих людей на нього був не малий, з ще більшою охотою береться він до малюнків, і тоді ж починає писати поезії. Він починає малювати портрети з нату­ри, а коли його пан раз побачив один з тих малюнків, то почав заставляти його малювати портрети своїх знайомих, та платив йому по рублеві за штуку.

Вплив освічених людей збудив в Та­расові гаряче бажання подальшого розвитку, дальшої науки. Найгарячішим бажанням його було дістатися до академії мистецтв, але для нього, для кріпака вона була недо­ступна, бо там приймали тільки вільних лю­дей. Бачачи, що це бажання не може сповни­тись, він в розпуці серця трохи не збожеволів. Він занедужав тяжко так, що мусили його віддати до шпиталю.

Знайомі і добродії Тараса бачили, що найбільшою прислугою буде дати для нього можливість подальшої освіти — визволити його. Щоб викупити його, треба було багато грошей, тому Брюллов і Венеціянов подалися до Енгельгардта щоб він дарував йому волю. Але йому було байдуже, що такі сла­вні люди звертаються до нього, та зажадав 2500 рублів викупу. Про все те знав Та­рас і з розпуки занедужав.

Тоді добрі люди, його опікуни взялись до діла так, що Брюллов намалював портрет поета Жуковського і пустив його на лотерею. Лотерея принесла потрібні гроші, і за них при­ятелі викупили Тараса 22 квітня 1838 року. Все те сталося. коли Тарас лежав недужий в шпиталі, то ж не відразу могли йому занести цю радісну звістку, бо боялись щоб йому не зашкодило. Спочатку при кінці квітня приніс йому цю звістку Ширяєв. За кілька днів прий­шов Тарас зі шпиталю на квартиру до Сошенка. Радість його не мала меж. Брався до роботи, але робота не йшла — все добу­ває свою відпускну, перечитає її, перехреститься, поцілує і заплаче з радості. Нічого більше не треба йому було для щастя.


Стрепенувся сіромаха

І голий і босий, 

Та на волі — й більш нічого

У Бога не просить.




Рекомендуємо також:

Портрет Василя Жуковського. Художник Карл Брюллов. 1838 р.



Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Суворий

Літературні авторські твори, вірші, проза, публіцистика та інше

Сторінка: 1 з 2 | Знайдено: 7
Автор: Суворий
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Біографія Тараса Шевченка;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;