Подих осені
Осінь – це сама незвичайна і романтична пора. Недаремно такий відомий український поет, як Максим Рильський, по-особливому ставився до осені. Вона надихала його, наспівуючи свою таємничу пісню в дощах і вітрах, після яких хотілося оспівувати бачене в поезіях.
Осінь магнетично діє своєю різноманітністю на кожного. То сонце, виблискуючи своїми чистими променями, намагається вселити, що воно несе тепло, і спокій. То нескінченні дощі скидають води на пейзаж за вікном, перетворюючи його в сіру одноманітну картину, де жодна яскрава пляма не може довести, що є надія, і ще буде і весна, і літо. І в цей період раптом, несподівано, знову починає гріти сонце, співають свої ніжні пісні птиці. Що ж це за диво? Це «бабине літо» прийшло. Воно принесло з собою неймовірні аромати винограду і жовтого листя, принесло і літаючі павутинки, які виявилися нікому не потрібними, і мошкару, що зграйками гріється на сонці, щоб завтра згинути.
Подих осені може бути тихим і м`яким, майже солодким, пронизувати холодно і незатишно. Осінь – єдина пора, яка дарує літо, і зиму, і весну водночас. У мене в серці завжди від її подиху селиться смуток і бажання, щоб цей період ніколи не закінчувався.
Приємно відчувати рух часу. Особливо чітко це відбувається саме восени, коли розумієш, що ще трішки і рік пройде. Здавалося б, тільки вчора він почався, був січень, а потім і березень, а зараз вже листопад, і хочеться канікул, хочеться відпочити. І тоді осінь нагадує про холод, і про швидкий прихід морозної зими. Цей підготовчий період прекрасний незвичністю фарб, ароматів і свіжості. Це – осінь!