09.01.2020 16:03
for all
60 views
    
rating - | no usr.
 © Меньшов Олександр

Щоденники Франсиско де Міранди

Щоденники Франсиско де Міранди Частина 1

Себастьян Франсіско де Міранда (Sebastian Francisco de Miranda y Rodriguez) - національний герой Венесуели, борець за незалежність як цієї країни, так і США; відомий військовий та політичний діяч, письменник. З 1812 року - головнокомандувач збройними силами Венесуельської республіки (генералісимус) з диктаторськими повноваженнями.

У 1785 році Міранда поїхав до Англії, а потім зробив поїздки по столицях Європи: побував у Греції, Італії (Флоренція, Рим), Єгипті, звідки прибув до Російської імперії. Побував у Херсоні, Криму, Києві, Москві, Санкт-Петербурзі. Всі свої враження від подорожей знайшли відображення в його щоденнику, главу про Херсон з якого я зараз і викладаю.

Отже, Херсон кінця 18 сторіччя.

Уривки з "Щоденників Франсиско де Міранди"


Глава. Херсон



7 жовтня [1786 р]

Рано вранці погода прояснилася. Ми приготували гарячий сніданок і о десятій підняли вітрила, при слабкому північно-західному вітрі. До чотирьох пополудні перебували приблизно в п`яти милях від Херсона, і через відсутність вітру на берег були висаджені люди, які вчотирьох за допомогою каната тягнули судно. Таким чином, до приходу темряви дісталися до карантинного барака, в 30 милях від пристані Глибокої.

Здавалося, треба було провести ще одну ніч на борту, але з`явився комендант і вельми чемно запропонував зійти на берег, надавши мені в якості житла будинок, де все шибки були вибиті, а двері не замикалися. Милостиво були надані стілець, свічник та сальна свічка. Виручив лише мій матрац.

8 жовтня.

На ранок прийшов згаданий комендант Гіоргі Бау – грек за національністю, кавалерійський лейтенант на російській службі, – аби дізнатися, чи є у мене якісь листи, паспорти і таке інше. Я віддав йому ті, що мав на ім`я генерала Репнінського, імператорського консула Розаровича, негоціанта пана Ван-Шутена і так далі, разом з моїми паспортами.

Трохи згодом зайшов поговорити зі мною французький комерсант пан Ру, який також тільки-но потрапив у карантин. Він по-сусідськи запропонував свої послуги, і я провів певний час у його суспільстві, так само як і в компанії капітана Мельхіорі, якого теж зустрів тут.

Увечері трохи почитав і – спасибі моєму худому матрацові та придбаному у Відні кожушку.

9 жовтня.

Вранці мене відвідав віце-консул імперії, наговорив купу милих речей від імені пана Розаровича, прикутого до ліжка приступом подагри, а також пана Ван-Шутена, який з`явився ввечері та в найщирішій манері запропонував свої послуги. Він запевнив мене, що якби командувачем залишався Репнінський, то карантин тривав би дуже недовго, але новопризначений генерал Текелі – людина іншого складу. Хороші новини для того, в чиєму розпорядженні лише тоненький матрац на підлозі та калюжа застояної води біля дверей, при відсутності шибок і будь-якого захисту від холоду, який вже досить ґрунтовно дає про себе знати.

10 жовтня.

Сьогодні перебралися в той будинок, де жив Мельхіорі, який повернувся на свій корабель. Але він не набагато краще, не кажучи вже про ризик скрутити собі шию при вході, піднімаючись на перекладину, на кшталт курки.

Отримав від пана Ван-Шутена стіл зі стільцями і неабиякий запас вин, чаю, цукру, масла, рому, сиру, оселедців, окостів, лимонів і такого іншого. Так що в результаті об`єднання моїх приписів з припасами пана Ру положення в цьому сенсі дещо покращилося. Мій грек Нікола зважився скласти нам компанію, і ми добре повечеряли, весело провівши час.

Спання на підлозі та у вогкості викликало у мене легкі болі у попереку.

11 жовтня.

Сьогодні прийшов оглянути це житло якийсь пан з митниці, який пообіцяв завтра обов`язково вставити шибки, але я завбачливо велів принести паперу і взявся до роботи. Наші частування помірні, й пан Ру дуже товариський. Він довго жив у Лондоні та вільно говорить англійською.

Вкрай захоплений читанням «Порнограф, або Думки з приводу регулювань проституції» пана Ретіфа де ла Бретонна. Боже мій, які знання з цього предмета, котрі стосуються давнини та сучасності! А різні спостереження, що містяться там, надзвичайно цікаві. «Мімограф, або Протестантський театр», «Гінеграфи, або Жінки-протестантки» того ж автора, безсумнівно, цікаві книги. Обід за присутності нашого Ніиколи був чудовий, а головним за столом був пан Ру – істинний епікуреєць.

13, 14, 15, 16 17, 18, 19 і 20 жовтня.

Весь день і частково вечір був зайнятий тим, що записував у щоденник ті фрагменти, які через швидкість пересування або хворобу змушений був зберігати тільки у вигляді коротких позначок.

Погода стоїть ще помірна – на наше щастя, бо для лагодження вікон ніхто так і не з`явився, і лише вставили два скла в спальню, де я ночую. Тут повно пацюків, просто лихо, і безліч змій, які повзають усюди... Чорт би забрав цю мерзенну в`язницю!

Троє греків, щойно прибулих в карантин, підкупили сержанта варти й провели три дні в Херсоні, про що комендант поста навіть не знав. Але врешті-решт це стало відомо, їх схопили та повернули назад до карантинного бараку. Сержанта розжалували в рядові, а солдат прогнали крізь стрій. Тепер спираючись на досвід я ще більше переконаний у безглуздості облаштування карантинів за методом, який застосовується на даний час у всій Європі.

21, 22, 23, 24 і 25 жовтня.

Невтомно сидів над щоденником. Мені наніс візит пан Ван-Шутен разом з англійським шляхтичем, який приїхав з Риги. Цей приятель не припиняє постачати нам провіант, так що в цьому відношенні все йде чудово, і друг Ру – справжній епікуреєць – отримує всю можливу вигоду, для загальної користі.

В один з таких вечорів названий командувач військами Текелі побував тут, аби з`ясувати, чого не вистачає, але краще так і не стало. А найгірше те, що він позбавив митників можливості дещо підправити, хоча вони вже збиралися це зробити.

26, 27, 28, 29, 30 і 31 жовтня.

Щоденник, і знову щоденник, особливо – заповнення пропусків, які залишилися після Риму. Нарешті вдалося дістати лавку для спання, де я розстелив свій матрац, бо, здається, ці люди дотримуються прийнятого в Польщі звичаю: якщо хто-небудь залишається на нічліг у чужому домі, то повинен приносити власне ліжко. Пан Ван-Шутен продовжує надсилати нам чудову їжу і навіть найкращий токай, без чого ув`язнення було б нестерпним.

Мене відвідав імператорський консул Розарович, який розсипався в компліментах та вибаченнях, що через хворобу не приходив раніше. Він повідомив, що, коли звернувся до Текелі з приводу мене, той відповів, ніби зобов`язаний доповісти в Петербург про погані умови, в яких опинилися ті, хто потрапляє в карантин, але не владний скоротити тривалість перебування там. Начебто... він чекав наказів двору, аби відремонтувати будинок, який знаходиться в стані, не придатному для проживання, подібному нашому! Нещасні грузинські рабині, які тільки-но прибули з Константинополю на вимогу Росії, як її піддані: одна з них при надії, і дай Бог, щоб мати не померла раніше від холоду.

21-го вже випав сніг і підморозило, що робить цю диявольську ситуацію майже нестерпною. Ця усюди проникаюча холоднеча нітрохи не схожа на північноамериканську, порівняно м`яку і терпиму.

В останній з цих днів випустили мого товариша пана Ру, якого о десятій годині ранку, після того як він надушив свій одяг і навіть баули (Бог ти мій, яка безглуздість!), відправили в Херсон. Мене ж, того хто жив поруч і покинув Бююкдере одночасно з ним, ще не відпускають.

З того, чому я навчився у цього славного епікурейця, перше – це як відганяти мух, аби вони не сідали на поверхню будь-якої рідини: треба покласти в неї шматок пробки. А інше – аби, коли ріжуть цибулю, його сік не їв очі, слід насадити на вістря ножа шматочок хліба, і це діє безвідмовно.

Приходив до мене, разом з консулом Польщі, пан Кадоган, який раніше мене виїхав наземним транспортом з Константинополя з наміром оглянути Крим. Але сильне похолодання, яке настало між тим, спонукало його відмовитися від продовження подорожі. Завтра він відправляється назад до Відня в пошуках ліків для свого ока, якого, боюся, може втратити. На польському кордоні йому довелося провести в карантині всього шість днів.

Я піддався серйозній небезпеці учадіти, так як рятуючись від холоду, ми змушені за потребою топити вугіллям, бо грубки подібні до печей для випалу цегли, в яких, аби розігріти їх, потрібно підтримувати вогонь протягом восьми днів. У підсумку, коли ввечері лягав спати, мені стало зовсім погано і занудило. Якщо б негайно не відкрив всі двері та вікна, аби провітрити, то помер би від задухи! «Felix qui potuit rerum cognoscere causas!» [«Щасливий той, хто зумів пізнати природу речей», (лат.)]

3, 4 і 5 листопада.

У ці дні дув південний вітер, так що температура повітря така, як навесні. Чортові перепади!

У мене побував приятель Ру, який скаржиться, що іноземці не користуються в Херсоні ніякими зручностями, навіть якщо мають у своєму розпорядженні потрібну суму грошей. Пан Бау, який справляє враження великого пройдисвіта, розповідав мені байки про дружину лікаря, котра виглядає ставною молодичкою і має тут славу красуні.

6 і 7 листопада.

Цими днями дув жахливий північний вітер зі снігом, обмерзанням і т.д., і був такий мороз, що мало не загинули нещасна рабиня, яка тільки що народила, та її дитина. Я послав їй вина і ковдру – все, що зумів, бо нічим навіть розвести вогонь, так як карантинна шлюпка не може плисти через негоду. Якби випадково не залишилося трохи хліба і рису, до інших незручностей додався б також голод. Хай живуть мудрі розпорядження! Зрештою вночі довелося розламати ящик, який служив мені для інших цілей, і таким чином ми злегка зігрілися. Чи повірить хтось, якщо розповісти про це? Зовні не видно ні душі.

8 листопада.

Сьогодні погода встановилася, і мене відвідали приятель Ван-Шутен та мій компаньйон Ру, які разом з російським офіцером гарнізону прийшли попередити, що завтра вранці я покину це пекельне місце. Дай-то Бог.

Увечері з Глибокої прибув капітан імператорського флоту Мельхіорі, в надії теж виїхати завтра. Він повідомив про надзвичайні холоди та про надзвичайно скрутне становище, в якому знаходяться в тих краях військові та торгові судна.

9 листопада.

Сьогодні о дев`ятій годині ранку принесли мій пропуск, або дозвіл покинути карантинний барак, а незабаром з`явився пан комендант Бау з побажаннями щасливої дороги. Потім я попив чаю і зібрав свій скарб в дорогу... Трохи згодом прибув мій приятель Ру, близько десятої ми вийшли та з чималими труднощами (через сильний мороз) переправилися через річку. Потім довелося цілу годину прочекати на холоді візок, аби відвезти речі на квартиру.

О першій годині дня вирушили до консула Розаровича, який вже розшукував нас вранці. Ми застали його за столом, пообідали разом, після чого ще довго сиділи в гостях. Там я познайомився з паном Аренсом, братом константинопольського [банкіра Аренс, з яким Міранда спілкувався в Стамбулі] і тутешнім віце-консулом імперії. Пізніше попрямували в будинок пана Ван-Шутена, який прийняв мене радо і люб`язно. Пробули там до вечора і повернулися додому, тобто в будинок пана Ру, який зумів влаштувати так, аби ми жили разом. Полагодили ліжка, наскільки було можливо, випили по склянці пуншу і лягли спати.

10 листопада.

О десятій ранку разом з паном Розаровичем відвідав командувача військами Текелі – хорвата за походженням, який, будучи молодшим офіцером, відзначився відвагою і військовою доблестю у війні з Пруссією, а останнім часом – з Туреччиною. Це людина вкрай небагатослівна, зовні дуже вражаюча. Він запевнив мене у своїй дружбі та повазі.

Звідти рушили до заступника командувача князя В’яземського, але не застали його вдома, так само як і пана Корсакова – начальника фортечних споруд, який відав їх будівництвом, і пана Мордвинова – начальника морського арсеналу і військового флоту.

Обідали у пана Розаровича, де за столом зібралося численне товариство комерсантів, чи, у всякому разі, людей, які називали себе такими, також була присутня його дружина, за походженням гречанка зі Смирни. Увечері повернувся додому, і було до біса холодно.

11 листопада.

Сьогодні сидів удома, так як погода погана і вулиці Херсона стали непроїжджими через бурд не менше фута глибиною. Опівдні Розарович надіслав карету, і я обідав у нього. Громада, яка зібралася там, не розходилась до вечора, а потім мене відвезли додому, де я випив чашку чаю, аби зігрітися, бо холод нестерпний. Коли ллє дощ, вулиці зовсім непрохідні.

12 листопада.

Чекав пана Жана Поля Ван-Шутена, який повинен був приїхати в екіпажі, щоб відправитися в грецьку церкву. Але він так і не з`явився до години дня, і тоді ми пішли прямо до нього обідати. Там було багато гостей, в тому числі генеральний консул Польщі пан Саллоцький та пан Бенсон – англієць за національністю. Просиділи до вечора, а потім вирушили додому.

13 листопада.

Опівдні заїхав пан Ван-Шутен, і ми нанесли візит архієпископу Євгенію Вульгарису, греку за походженням і уродженцю Кефалінії, людині освіченої та надзвичайно ввічливої. Він – автор виданого раніше «Хронологічного нарису древніх народів, що населяли узбережжя Чорного моря». Пообідали у Ван-Шутена. Громада не розходилася до вечора, а потім повернувся додому.

14 листопада.

Не можу знайти слугу, який би мені прислуговував. Приходив один італієць, але виявився непридатним, і довелося його розрахувати. Погода вся гірше: дощова та холодна.

Обідав у Розаровича, де пробув до вечора, а потім, разом з його дружиною, відправилися до князя В’яземського (який, як й інші, негайно завітав до мене), який проявив виняткову люб`язність і який розповів про свої подорожі по Іспанії. Княгиня – сестра О`Рейлі, капітана полку «Ібернія» і племінника прославленого О`Рейлі. У неї дуже привітний характер і надзвичайно приємна зовнішність. Були там також князь Долгоруков та княгиня, його дружина (вона єврейка за походженням, і щоб одружитися, їй довелося хреститися, завдяки чому, та через придане в 50 тисяч рублів, вона стала цілком хороша для цього). Ми повечеряли, та опівночі я відправився додому.

15 листопада.

Сьогодні погана погода, і ходити по вулицях було жахливо. Обідав у князя В`яземського. ВІдбулася партія у віст. Потім повечеряли, і я поїхав з полковником Текут’євим, який служив у Херсоні. Він виявився настільки люб`язним, що відвіз мене додому в своїй кареті.

16 листопада.

Вранці з паном Розаровичем відвідали Старо-Оскольський полк (його командир князь Цицианов), розквартирований на околицях міста. Полковник прийняв нас у своєму бараку, а потім приставив до нас капітана в якості супроводжуючого при огляді решти території. Холод був такий противний, що консул не витримав, і ми повернулися до нього додому обідати.

17 листопада.

Знову погана погода, але все ж разом з паном Бенсоном оглядали фортечні споруди, часом занурюючись у бруд по щиколотку. Відвідали будинок полковника Корсакова, який проявив до нас найбільшу увагу, надавши в наше розпорядження коней англійської породи та слугу, аби супроводжувати нас. Побували також у розташованому там старовинному артилерійському парку, де примітні три бронзові гармати часів Петра Першого (1722 г.), які воістину й в наші дні не відлили б краще та з великим смаком.

Після попрямували до фортечної церкви – невеликої, але цілком пристойної будови. Її пропорції мають вади, так як купол розташований занадто низько. Безліч зображень святих обох статей, бо греки, не визнаючи статуй, насправді підмінюють їх відсутність своєї мазаниною.

Нарешті о першій годині дня ми пішли, та я поїхав обідати до Розаровича, де познайомився з козачим полковником на російській службі на прізвище Денисов, одягненим за формою і з написаним на обличчі почуттям власної гідності, настільки характерним для цієї нації.

Потім разом з усією родиною [консула] попрямували дивитися виступ фокусника, чия вистава тривала до дев`ятої години.

18 листопада.

Вранці заходив власник нашого будинку, помічник начальника митниці, грек за національністю, чиє ім`я Хуан Петрович (веде свій рід від Лонгинов, з міста Еги в Македонії), здався мені людиною вельми приємною і люб`язною.

Обідав у полковника Корсакова, який щосуботи запрошує на обід своїх друзів. Він послав за мною карету, бо було дуже брудно. Там я застав численне товариство, і в числі інших маркіза д`Агессо, удостоєного блакитної стрічки французького ордена. Він прибув з Петербурга і слідував до Константинополя з наміром відвідати Грецію. Ми довго розмовляли про її старожитності, та на мене справили враження його освіченість і привітність. З ним були пан де Курноль (здається, лікар) і пан Фулон (щось на зразок секретаря).

Пан Корсаков показав солдата в артилерійській формі, яка мені дуже сподобалася: каска або шапка в грецькому стилі, виготовлена з латуні, аби витримувати шабельні удари, а також детонатори на плечі. Коротка шпага з широким лезом і вістрям, які служать солдату для різних цілей. Загалом ці війська обмундировані з великим смаком, військовою витонченістю і згідно клімату (на англійський манер).

Обідали під музику чудового полкового оркестру. А потім я розмовляв з паном Корсаковим про військове мистецтво, до якого він, мені здається, має схильність і прекрасно в ньому розбирається. Тим часом інші розважалися грою в карти і лото, що є звичайним проведенням часу в цій країні.

Коли стемніло, відправився з візитом до архієпископа Євгена, з яким мав тривалу і приємну бесіду на літературні теми. Він показав мені книгу форматом ін-фоліо, тільки що надіслану з Петербурга, яка містила зроблений ним грецький переклад Вергілія, і подарував іншу свою річ під назвою «Роздуми про нинішній критичний фінансовий стан Оттоманської держави», написану дуже розумно і зі знанням справи. Зазначений прелат був професором університету в Лейпцигу.

Потім повернувся додому і перечитав замітки де Тота про татар, які, безсумнівно, становлять найбільш розумну частину його записок.

19 листопада.

Сьогодні мене відвідав преосвященний Євген, і ми розмовляли до дванадцятої. Вирушив обідати до пана Ван-Шутена, де були різні люди, і в їх числі якийсь Кайслер – німець, касир пана Антуана. У нього недавно вкрали гроші, які зберігалися вдома, але він виявив чесність, зізнавшись, що взяли його власні, а грошей Антуана не чіпали. Випадок незвичайний в нашому світі.

Вечір провів у князя В`яземського, де довелося зіграти партію у віст з дамами, а потім подали вечерю, яка тривала до півночі.

За рекомендацією панів Нікельмана та Тортле найняв нарешті слугу – лівонця (якому плачу 10 рублів на місяць на прожиток та інші витрати).

20 листопада.

Обідав з князем та милою княгинею В’яземською, а потім по своєму щоденнику вивчав маршрут і подорожні нотатки, які стосуються подорожі до Константинополя, Греції та у т. д, яку він [В’яземський] думає здійснити в майбутньому році.

До обіду у нас був російський майор, чиї зарозумілість і легковажність незабаром дозволили мені визначити, що він француз (пан де Клодель, з полку Цицианова)... [За його словами], англійці ніколи більше не оговтаються [від понесених втрат]; не настільки дивним було і твердження, ніби Франція, незмінно маючи менші сили (за винятком однієї лише битви), врешті-решт завжди брала гору над ними. Чорт би забрав цих французів!

Увечері був у гостях, а до півночі повернувся додому, аби зробити записи. Та тільки-но приступив, як з`явився мій господар пан Ру, кричачи та спотикаючись, наче в припадку розпачу. Панове Сассіньон і Дофіне, які його супроводжували, також були напідпитку, але Ру абсолютно не міг повернути язика. Вони знову почали розпивати пунш, не даючи мені писати, й один Бог знає, як зуміли дістатися до своїх ліжок. А мій прославлений компаньйон набридав наріканнями з приводу того, що я не побажав піти на обід до Антуана (який особисто запросив мене), проявивши тим самим зневагу до пана Ру, та інші дурниці. Так що довелося відправити його спати, а я вирішив негайно переселитися.

21 листопада.

Вранці пішов до мого сусіда Хуана Петровича, спеціально аби з`ясувати, чи не може він зняти для мене житло де завгодно. Але це виявилося неможливим, так як квартир вкрай мало.

Там зустрів княгиню Джику – вдову князя Валахії та Молдавії, отруєного в Константинополі, звідки вона виїхала до Петербурга. Імператриця призначила їй пенсію в розмірі 2000 рублів, на які княгиня мала намір жити в цій країні. Одна її дочка – як кажуть, красуня – вийшла заміж у Петербурзі за маркіза Маруччі (венеціанського грека з Епіру), а при ній залишилися дві інших дочки, два сини та три племінниці.

Отже, в цьому чарівному хорі німф та ще п`ятьох дочок пана Хуана П. ми обідали, немов у Афінах, правда один я не був греком. Суспільство не розходилося до настання вечора, який я провів у князя В`яземського, куди прийшов разом з паном Петровичем, аби представити його. Вечір там пройшов у приємній бесіді, а потім просиділи за сімейною вечерею до дванадцятої.

22 листопада.

Користуючись сприятливою погодою і хорошим станом бруківки, попрямував до фортеці, та разом з паном Бенсоном якого там зустрів та який прекрасно знає це місце, ми оглянули все, почавши з уже споруджених земляних валів. У цілому вони здалися мені грандіозними, міцними, пропорційно спланованими, за винятком надто коротких ліній оборони, внаслідок чого відстань між бастіонами невелика. Через зливи тільки що звалився пороховий льох. Якість будівельних матеріалів, особливо цегли, здалася мені поганенькою. Корсаков розраховує за два роки повністю завершити будівництво, розпочате близько двох років тому. Споруда повинна мати в окружності трохи більше двох верст.

Потім рушили до будинку, приготовленого для прийому фельдмаршала і першого міністра князя Потьомкіна, якого тут чекають з години на годину. Його [будинок] зовнішній вигляд залишає бажати кращого, бо цей пан [Потьомкін] має звичку не платити працюючим на нього майстровим, а тому всі вони намагаються його уникати. Зал у тому ж будинку призначений для аудієнцій імператриці, коли вона прибуде туди, чудовий, хоча і позбавлений смаку, та і пропорції не дотримано. Поруч розбитий чарівний невеликий садок.

Звідти ми потрапили арсеналу, який знаходиться поблизу, та який оточений укріпленнями, що його прикривають і надійно захищають. Беручи до уваги, що він влаштований зовсім недавно, то дивно, скільки кораблів тут побудовано і можна було б побудувати ще, якби не нехтування колишніх посадових осіб. Стапелі створені самою природою на глинистій мілини, що піднімається вгору від кромки води; а на березі викопано щось на зразок батопорта [затвор сухого доку у формі плавучого водонепроникного ящика, призначений для ізоляції внутрішньої частини дока від річкової або морської води] з достатнім нахилом, таким чином, аби вийшли справжні стапелі, які не потребують будь-яких зусиль і легко закриваються. На них знаходяться в даний момент 80-гарматне судно в початковій стадії будівництва; 66-гарматне, близьке до завершення; 50-гарматний фрегат, чия будівля вже значно просунулася; та інший такій же, правда тільки що розпочатий.

Я ознайомився з якістю роботи та матеріалів, які дуже непогані. Яка чудова деревина! Конструкція здалася мені точною копією англійської, а кораблі набагато краще наших і французьких. Військові судна доставляються звідси в Глибоку за допомогою камелів [парні понтони, які використовувалися для зменшення опаду корабля і для проводки його по мілководдю], бо глибина річки до зазначеного порту становить сім футів. Тим часом буде споруджено канал, призначений також для потреб торгівлі; його проект розроблений, а будівництво почнеться в наступному році. На це вже відпущений мільйон рублів, а глибина складе 14 футів.

Начальник арсеналу та Управління капітан 1-го рангу пан Мордвинов – людина дуже здібна, і хоча молода (йому 33 роки), встигла побувати в Англії і з великою користю об`їздити майже всю Європу, досягнувши неабиякого успіху. Шкода, що при такому складі характеру він не відрізняється міцним здоров`ям. Подібним же талантом, задатками і нахилами володіє полковник Корсаков, з тією ще перевагою, що удосконалював свою освіту в Шотландії... Обидва вони – люди, які зробили б честь самій найліпшій нації на землі.

Дуже втомившись, поїхав обідати до Розаровича, де після частування розмовляв з німецьким купцем паном Руттером, і той зі знанням справи розповів мені про Крим, куди недавно їздив.

Увечері був у князя В`яземського, де зібралося численне товариство. Провів там час до години ночі, причому виявив, що князь і княгиня Долгорукова надзвичайно ввічливі, й у них не бракує освіченості. На противагу їм дружина коменданта пані Соколова висловлюється коротко і виділяється своєю тучністю. А їй, як кажуть, всього 26 років. Князь В’яземський, в присутності дам, рекомендував мені позалицятися до неї та наставити неабиякі роги її чоловікові. Всі засміялися, а мене подібна порада покоробила.

23, 24 і 25 листопада.

Виїжджав до шляхетного товариства, то туди, то сюди. Зазнало аварії судно капітана Пацці, що стояло на якорі поблизу і розбите плаваючими крижинами, так що весь вантаж затонув. У суботу разом з князем і княгинею В’яземськими обідав у Корсакова, де громада, музика та інше трохи відрізнялися від того, що було в попередні дні. Потім стали грати в карти, і я скористався моментом, аби поговорити про війну з цим освіченим офіцером [Корсаковим], після чого відправився до архієпископа, а потім додому.

26 листопада.

Разом з Ван-Шутеном, який зайшов за мною, побували в церкві, де не бракувало публіки. Хорова музика (єдина допустима тут) досить приємна. Я увійшов до святая святих, аби бути присутнім на літургії. Бог ти мій, який же нечупара священик, який служив обідню! Він був у чоботях, здатних викликати огиду і спаскудити навіть конюшню, – такі вони брудні та загиджені. Навпаки, архієпископ Євгеній, який перебував там інкогніто, виглядав таким охайним і благопристойним! Його лисина (коли він знімав митру) і борода надавали торсу закінченого грецького вигляду, і здавалося, що переді мною точний оригінал тих мармурових статуй, які нам залишили прославлені античні майстри Греції.

На закінчення відвідали пана де Сассіньона, а також Тепер – друге за значенням з тутешніх торгових закладів. Ще один візит нанесли генеральному консулу Польщі пану Саллоцькому, бо здоров`я бідолахи сильно похитнулося. Потім обідали у Ван-Шутена, де провели час до настання темряви. День завершився звичайної вечіркою у князя В`яземського.

27, 28, 29 і 30 листопада.

Сидів вдома за листами, рекомендуючи князя В`яземського моїм константинопольським друзям пану Хейденстаму, графу Людольфу і пану Брентано (подарував йому також «Літературну подорож по Греції» пана Гіса, записки барона де Тота, критичні твори Пессонеля і т.д., за що він дуже дякував), а ще сповістив їх про мій приїзд сюди та про те, що, оскільки річка вже почала замерзати, ризикую застрягти тут на всю зиму.

29-го обідав у Сассіньона, а потім поїхали з моїм приятелем Ван-Шутеном подивитися на один з штучних курганів, які часто зустрічаються в цій країні: їх називають як по-російськи, так і по-польськи «могила», що означає «поховання». Прийнято вважати, ніби козаки таким чином віддавали почесті своїм ватажкам, споруджуючи на ідеально гладенькій рівнині пагорби, помітні здалеку. У деяких виявлені скелети, що підтверджує існування подібної традиції. Той, який я бачив, знаходиться поблизу від фортеці (так що його вже мали намір зрити), досягає у висоту приблизно чотирьох-п`яти туазів [старовинна французька міра довжини, яка дорівнює 1, 95 м] над рівнем моря і має конусоподібну форму (зразок тих, які до сих пір можна бачити на рівнині Марафон). З його вершини на заході ми могли побачити на обрії п`ять інших, таких же на вигляд і тієї ж конфігурації. Поляк, який мене супроводжував, запевняв, ніби в Польщі є безліч подібних курганів, розкиданих по території, яка колись належала козакам.

Потім – до князя В’яземського на чашку чаю. Там приємно провели вечір у розмові з паном Мордвіновим про визначні пам`ятки Італії, котрі він споглядав, володіючи тонким смаком і необхідними знаннями. Князь же показав мені дві невеликих витончених копії – «Перської Сивіли» Герсіно та чудовий витвір Домінкіно з флорентійської галереї.

1 грудня.

Вирушив обідати до князя і княгині В’яземських, а потім з князівським ад`ютантом паном Зельхорстом – молодим пруссаком років 22-х – відвідав полки, розквартировані на околицях. Перш за все ми зайшли, аби передати привіт від князя В`яземського, до полковника пана Найдхарда (німцеві за національністю), який забезпечив нас офіційним письмовим розпорядженням начальника варти. Той вельми ввічливо і чемно показав нам все – як всередині, так і зовні.

У Росії полк – це, по суті, невелике селище з усім необхідним, щоб існувати самостійно, а коли накажуть, відразу ж виступити в похід. Немає такої роботи з механічної частини або в будинку для виконання якої тут не було б власних майстрових, що відбираються по мірі прибуття новобранців командирами рот на свій розсуд. І найдивніше те, що кожен навчається ремеслу, не маючи іншого вчителя, крім палиці, готової обрушитися на його спину, якщо він не навчиться і не зробить того, що велено. Але незрозумілим чином названий засіб діє безвідмовно.

Похідні вози, артилерійський парк та інше – все в найкращому вигляді, так само як і коні, котрі складають полкове майно. Кожна рота розміщується в бараці, де у нас навряд втиснулися б 40 чоловік. Посередині знаходиться плита з духовкою для випічки хліба, яка одночасно служить піччю, аби обігрівати приміщення. Немає стійки для зберігання зброї і взагалі нічого подібного. Проте приємно бачити в який охайності містяться рушниці, спорядження та обмундирування. Останнє видається лише раз на два роки.

Полк складається з двох батальйонів і має чотири бронзових гармати тридюймового калібру (полк Корсакова – 12-дюймові) типу короткоствольних мортир. Батальйону надаються два прапора, які разом з військової скарбницею повинні завжди перебувати в будинку командира полку.

Платня, як видно з отриманих даних, сама мізерна, а тому солдат рідко їсть що-небудь крім хліба з сіллю. Я попросив дати скуштувати цю їжу, і чорний хліб здався мені надзвичайно кислим (втім, кажуть, він не шкідливий). І трохи зовсім сирої капусти, дещо приправленою оцтом. Незважаючи на цей убогий раціон, люди виглядають здоровими та міцними. Коли солдат трудиться на громадських роботах, він отримує додатково п`ять копійок (рубль дорівнює ста копійкам). Як тільки настає його черга нести службу, він береться за зброю, а замість нього працює інший. Таким чином він по черзі то стає під рушницю, то орудує мотикою.

Багато одружених, і такі споруджують собі хатинку (на зразок печери), де туляться з сім`єю, немов щури. Десь там є люди, які трудяться в кузнях, столярних майстернях і т.д. Офіцери кожної роти живуть разом у розділеному перегородками бараці, розташованому навпроти солдатської казарми. Всі ці будівлі або глинобитні, або саманні, або дернові. Дах у них солом`яний, а її каркас зроблений з міцного дерева. Православні не могли обійтися без церкви, і в ній стільки святих обох статей, що у кожної людини є свій власний, чиє зображення зберігається в ротному ковчезі.

Оскільки день був чудовий, ми ще відвідали госпіталь, який знаходиться приблизно на відстані однієї милі від міста. Він непогано спланований та побудований, але через огидний запах, який відчувається всюди, повітря всередині затхле і здається мені навіть смердючим. Чистотою і порядком госпіталь не відрізняється. Як мені повідомили, з кожного полку сюди направляють солдатів, яким не вистачає місця в казармах, і на сьогоднішній день таких налічується, крім хворих, від 300 до 400 осіб.

Потім ми заглянули до будинку, де влаштовуються бали; влада ж мала намір використовувати його в якості готелю. Він дуже підходить для цього, але не знайшлося нікого, хто побажав би взятися за таку справу, бо, як стверджують, російські офіцери ніколи не платять. Після вечері у князя пив чай і грав у лото. В цей час з господарем будинку, що грав за іншим столом у карти, трапився напад і почалися конвульсії. Довелося перенести його в ліжко. Полежавши три або чотири години, він повністю отямився. Всі гості негайно ретирувалися, і я, побувши досить довго з княгинею, теж пішов.

Вдома застав панів Ру і Нікельмана, які відважно розпивали пунш, причому перший був уже сильно п`яний. Я залишив їх веселитися, а сам ліг спати – єдине, що мені залишалося.

2 грудня.

Пішов до князя, аби разом з ним відправитися обідати до Корсакова, але вони [княже подружжя] не змогли піти, так як трохи прихворіли. Мені подали екіпаж, і я поїхав один. Там зазвичай було людно, звучала музика, а потім, зігравши партію в лото з господинею дому та кількома офіцерами, я в тій же кареті повернувся до княжого будинку, де в обраному суспільстві просидів за вечерею до години ночі.

3 грудня.

Обідав у князя в численній компанії дам і високопоставлених офіцерів, а після чаю, відмовившись від гри в карти і лото, наніс візит пані Розарович.

Там я провів час у бесіді з якимсь Мак’юзі – італійцем, який очолював італійську колонію в цій країні. Але на сьогодні з 1300 осіб ледь залишилося 250, а їх керівника мало не повісили... Інших поселенців – греків, німців і т.д. – спіткала, з незначною різницею, та ж доля, так що в Криму живуть тепер лише близько 300 грецьких сімей, а в Херсоні – 6. З 400 тисяч татар, які населяли, як кажуть, Крим раніше, збереглося всього 30 тисяч, інших же змусили тікати не стільки релігійний фанатизм, а головним чином погане поводження з ними російських офіцерів, та випадки насильства над жінками, які для мусульманина суть найсвятіше.

Стверджують також, ніби росіяни спустошили країну [Крим], вирубуючи навіть фруктові дерева і зносячи будинки та мечеті, аби забезпечити себе дровами. Якийсь адмірал-шотландець, на ім`я Макензі, для випалу вапняку нібито використовував у якості палива вирублені плодові дерева.

Мій докучливий компаньйон пан Ру наспівував непристойні пісеньки дочкам Розаровича, дівчатам 14 і 15 років, не зважаючи на їх невинність і ставлячи під загрозу добру репутацію. Будь проклята чортова французька натура і чорт би побрав того, хто звів мене з невихованою і нестриманою людиною.

4 грудня.

Сидів вдома і писав, а пополудні вийшов пошукати якесь житло, бо перебувати разом з таким типом, як Ру, вже просто непристойно. Зі мною ходив з цією метою пан Петрович, але так відразу ми нічого не зуміли знайти. Потім відправився до князя, і той, випадково дізнавшись, чим я займався, вельми наполегливо запропонував мені апартаменти у себе в будинку; це запрошення я прийняв, аби позбутися від настільки мерзенного суспільства. Повернувшись додому виявив нахабну записку пана Ру, внаслідок чого пішов ночувати до пана Петровича, аби взагалі ноги моєї більше там не було. Ця людина пригостила мене вечерею і всіляко обходила. Я отримав по заслугах за те, що порушив дане собі слово ніколи не фамільярничати з французами.

5 грудня.

Спозаранку разом з моїм добрим господарем випив свій шоколад і потім розпорядився принести мій багаж, аби потім доставити його до будинку князя В`яземського, де призначені мені покої вже встигли протопити. За столом сиділи вдвох з княгинею, оскільки її чоловік, так само як і всі старші офіцери гарнізону, з нагоди іменин імператриці, дня Св. Катерини, обідали у командувача військами генерал-лейтенанта Текелі (хорвата за національністю), і там були вимовлені 12 тостів, що супроводжувалися гарматними салютами.

Після обіду наш князь з рядом інших офіцерів повернулися додому напідпитку і розповіли нам, що Текелі випив не меншими від них (цей добрий старий чашками поглинає в неймовірній кількості горілку з чаєм, але погано йому не стає). Першу заздоровницю проголосили на честь імператриці, другу – на честь великого князя і російської царської родини, а потім за кожного з присутніх генералів, за офіцерів за родами військ, за офіцерських дружин, яких звали «Катерина». Полковник князь Цицианов, чия дружина теж носить це ім`я, судячи з залпів артилерії його полку, пив за здоров`я до другої години ранку.

Повертаючи Ру його підлу записку, я доклав до неї відповідь, сповнену презирством.

6 грудня.

Погана погода, і тому я залишався вдома, читаючи та насолоджуючись приємним суспільством.

7 грудня.

Вранці полагодив одяг, який тут прийнято носити, аби надіти його в дорогу. Термін приїзду князя Потьомкіна (який знаходиться в Кременчуці) настільки невизначений та ненадійний внаслідок загадкового мовчання цього божества, що я вже вирішив більше не чекати його та відправитися в Крим.

Після обіду поїхав в княжій кареті з візитом до княгині Джіка, чий будинок розташований на території фортеці. Вона зустріла мене надзвичайно ласкаво. Ми пили чай, а потім я попрямував до архієпископа Євгена і довго розмовляв з ним на літературні теми.

8 грудня.

Весь день провів у себе в кімнаті, роблячи записи в щоденнику. Князь двічі заходив до мене, пропонуючи піднятися нагору, але, цілком вгамувавши голод за 25 копійок, заплачених одному греку, я наполягав у своїй рішучості.

Я звелів доставити сюди кибитку, куплену для подорожі за 15 дукатів (або 45 рублів), з тим, аби її оглянули та підготували в дорогу. За допомогою солдат знайшов людину, яка зробить все це дуже ґрунтовно, дуже швидко і за помірну плату, тоді як там, у будинку Ру, не міг знайти нікого, і все мені вселяло огиду. Сьогодні вперше після прибуття в цю країну надів черевики, бо через мороз і погані тротуари всі тут постійно ходять у чоботях.

9 грудня.

Снідав з моїми господарями (вчора вранці у князя повторився такий же напад, про який я згадував раніше). Каретний майстер сказав мені, що полагодив кибитку і вона цілком справна.

О першій годині дня я разом з князем і княгинею вирушили обідати до Корсакова, де застали традиційне суспільство, звучала музика і т.д. Я запитав полковника [Корсакова], як вчать цих музикантів, котрі дійсно цілком пристойно виконують будь-який музичний твір на різних інструментах. Він відповів, що в російських військових частинах єдиним «учителем» або способом навчання звичайно є палиця.

Розмовляв там з одним італійцем, уродженцем П`ємонту паном Поджо – офіцером на російській службі (раніше – у кримського хана) і ад`ютантом генерал-поручика Самойлова (племінника князя Потьомкіна) – який тільки що прибув з Петербурга, аби підготувати квартиру для свого начальника, котрого нещодавно було призначено сюди командувачем. Це означає, що, оскільки зараз немає війни, старий ветеран Текелі вже більше не потрібен і фаворит хоче скористатися милостями, які імператриця побажала б надати в зв`язку зі своїм приїздом. Названий офіцер повідомив також, що від`їзд государині до Криму призначено на 2 лютого наступного року за старим стилем, а князь Потьомкін залишається в Кременчуці, причому ніхто навіть не знає, куди він звідти попрямує. Ця людина [Поджо], за його словами, перебував у Криму при татарах, побуває в Константинополі, Греції та т.д. У нього струнка фігура і гарні манери.

Потім послідували ігри та у звичний час подали чай. Я зіграв з дамами партію в лото, яка тривала приблизно до дев`ятої, і разом з князівським подружжям поїхав додому. І дивна річ – через густий туман кучер посеред міста збився з дороги, і ми насилу змогли відшукати наш будинок. Просиділи до десятої, потім я пішов до себе в кімнату почитати.

10 грудня.

Сьогодні, в неділю, будинок був сповнений старших офіцерів гарнізону, зобов`язаних у такі дні та у свята наносити візит ввічливості своїм командирам, причому належить бути одягненим відповідно до статуту, суворо за формою. Частиною її є шарф або перев`язь на прусський лад, і не можна заперечувати, що в цілому ця форма пошита з великим смаком, хоча виглядає скромно.

Вони засвоїли також манеру віддавати почесті найбільш знаменитим воєначальникам, привласнюючи їм, за традицією римлян, прізвиська в пам`ять про найвидатніші бої, де ті відзначилися, як наприклад, Орлову – «Чесменський», Румянцеву – «Задунайський», Долгорукову – «Кримський». Нагорода, куди більш коштовна, ніж будь-яка інша, яку можна придумати.

Відбувся банкет на 30 з гаком персон, всі – офіцери гарнізону. Я не вийшов до столу, так як весь день був вкрай зайнятий, роблячи записи в щоденнику. Увечері до мене спустився князь і запропонував піднятися нагору, аби разом повечеряти, але я залишився при своєму рішенні, і о десятій годині ліг спати.

11 грудня.

Після сніданку вийшов нанести прощальні візити. Перш за все – імператорського консулу, пану Ван-Шутену (якого не застав удома), Корсакову, і попутно заглянув до грецької церкви. Оскільки сьогодні день Св. Андрія, там відбувалася урочиста служба (у них календарна різниця в 11 днів порівняно з нами, так що настільки вони відстають), на якій я із задоволенням був присутній. Потім – до Мордвинова, і довго розмовляв з ним та його дружиною, молодою 22-річною красунею (дочкою англійського маклера з Ліворно), а о першій годині дня вирушив обідати до Ван-Шутена і розповів йому про подію з пустоголовим Ру.

Пообідавши, найняв бігунки та поїхав оглянути «Сад імператриці», який Корсаков велів розбити в трьох верстах звідси. Офіцер, який чергував там, з великою люб`язністю показав мені все, і немає сумніву, що будучи посаджений в рівнинній місцевості, цей сад влаштований зі смаком та знанням справи. Оранжерея, або теплиця, де є різні екзотичні рослини, також міститься в повному порядку.

У сутінках дістався додому, відчуваючи озноб. Пили чай, до дев`ятої грали в лото (я виграв шість рублів), а потім вечеряли. Ці дроги – єдиний існуючий тут різновид найманих екіпажів – надзвичайно рухливі та дешеві (за поїздку в будь-яку частину міста платять п`ять копійок), хоча відкриті та не захищені від бруду, який летить з-під коліс.

12 грудня.

Вирушив до генерал-губернатора і командувача військами пана Текелі, аби просити його видати паспорт і розпорядитися щодо моєї поїздки до Криму. Оскільки цей поважний старець (він носить вуса, за якими ретельно доглядає) навряд висловлюється якоюсь іншою мовою, крім своєї рідної хорватської, то в якості перекладача мене супроводжував ад`ютант князя [В`яземського] пан Зельхорст. Його превосходительство прийняв мене надзвичайно люб`язно, а трохи згодом надіслав паспорт до мене додому, куди я повернувся залагодити деякі справи, пов’язані з майбутнім від`їздом.

Після обіду за звичкою грали в карти, і я звернув увагу на майора і полковника, які з великою незворушністю програвали в ломбер (а це наймодніша гра) за один присід від 100 до 300 рублів. Вечір пройшов як завше.

13 грудня.

О десятій годині з`явився молодий Корсаков – майор артилерії і брат полковника – щоб повести мене до артилерійського парку, який розташовується в двох з невеликим верстах звідси. Ми, звичайно, скористалися каретою, так як вдарив мороз і страшно похолодало. По дорозі я помітив на близькій відстані ще два могильника, або поховання, на зразок тих, про яких згадував раніше.

Після прибуття в парк, де налічується близько 30 гармат, нас повели в підрозділ, який знаходиться поблизу від артилерійських гармат (в їх числі була добре відлита прусська гармата). Охайність, бравий вигляд і міцна статура тутешніх солдатів, безумовно, привертають особливу увагу. У часових поверх форменого одягу були надіті звичайні кожухи з баранячого хутра, суконні накидки, а на руках – рукавички (як прийнято в цій країні), без чого було б неможливо витерпіти холоднечу.

На зворотному шляху зайшли до полковника Корсакова, який був у себе в кабінеті, і він дав мені свої замітки, які стосуються Криму та Кременчука. Потім... він познайомив мене з планом фортеці, де я виявив деякі суттєві відхилення від принципів і заповідей пана де Вобана. Головне з них стосується оборонних ліній, які Корсаков робить набагато коротше і в межах практичної досяжності рушничного вогню, бо цю зброя противник ніколи не може вивести з ладу, і воно тим ефективніше, чим ближче розміщено. Куртина, правда, виходить коротшою, але тільки й лиха!

Так само розміри бастіонів перевершують передбачене згаданими правилами, а фортечні рівчаки краще пристосовані до оборони силами наявних військ, аби ворог не міг утворити фронт більшою протяжністю, ніж протистоїть йому; та до того ж перевагою була і можливість захищати фланги, куртини і т.д. Все це свідчить про талант виконавця, який дійсно справляє враження людини ґрунтовної. Він показав мені також план міста, на мій погляд, досить добре виготовлений.

З настанням темряви ми нарешті розпрощалися, я повернувся додому в його кареті (було до біса холодно) і провів час до півночі в приємному товаристві однієї лише князівської пари.


14 грудня.

Через нестерпний холод і снігу ми цілий день не виходили. Пообідали вдома, у сімейному колі, а під вечір з`явилися гості – місцевий купець, уродженець Женеви пан Фабр з дружиною. Він людина неотесана, французького складу, а вона молода і непогана, але малоосвічена. Нещодавно з ними трапилася вкрай неприємна пригода: перебуваючи разом з одним другом і матір`ю дружини в заміській садибі, на деякій відстані звідси, вони раптово зазнали нападу грабіжників-козаків. Чоловік кинувся бігти та сховався в коморі (або на горищі), кинувши напризволяще дружину та інших. Друг же, який намагався чинити опір, був побитий і поранений. Пані Фабр зв`язали руки та ноги, і Бог знає, що ще з нею зробили, так само як і з матір`ю...

З ними прийшов начальник тутешньої митниці пан Гібаль, француз з голови до ніг (той самий, що під час мого перебування мою карантині особисто обіцяв полагодити вікна). Він завів розмову про музику, і раптом його осінило послати за своєю скрипкою. Принесли скрипку, і наш 50-річний гість побажав акомпанувати княгині. Але, чорт забирай, як він фальшивив та скреготав! Настільки погане проведення часу завершилося, коли цей музикант зволив нарешті замовкнути. Після відходу цих людей ми до одинадцятої години насолоджувалися товариством князівської пари Долгорукових.



2019 р.

Публікації: Меньшов Олександр

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Сторінка: 1 з 1 | Знайдено: 3
Автор: Меньшов Олександр
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Цикл Terra Incognita. УКРАЇНА. Херсонський край.;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 18.01.2020 14:46  © ... => Каранда Галина 

Мета була - отримати від Росії грошей для боротьбі Венесуели проти Іспанії. Але Міранда досяг лише того, що Катерина ІІ пообіцяла послати невелику ескадру до берегів Венесуели. Проте і того не зробила.
А взагалі Міранда найнявся на службу до петербургського двору. 

 18.01.2020 14:20  Каранда Галина => © 

Цікаво... якщо такі умови проживання людей з грошима, то можна лише дивуватися, як бідні взагалі вижили...
А за чий кошт він катався?
А мета поїздок - набратися вражень і матеріалу для книг?? Бо якось не помітила, щоб хтось щось корисне взагалі робив... всі тільки обідають одне в одного в гостях та балакають...