Азербайджан не належить до популярних туристичних маршрутів. Принаймні, поки що не належить. Це відчуваєш ще у Борисполі, коли оголошують посадку на рейс «Київ – Баку», і пасажиропотік спрямовується до останніх, котрі, власне, розділяють летовище від аеровокзалу, шлюзів. Ти із подивом помічаєш, що сам-один (і декілька твоїх супутників) чи не єдиний тут, на борті літака, представник Неньки – України (і загалом представник – іноземець стосовно Азербайджану), а всі решта відлітаючих – це ті, які хочуть повернутися на свою історичну Батьківщину. По прильоті так само помічаєш, що інформації англійською майже немає (не зважаючи на досить недавнє Євробачення), але на щастя, російську тут ще не забули, тож жодних проблем на паспортному контролі не виникає. Спеціальної візи для перебування на території Азербайджану до тридцяти днів не потрібно, тож без жодних перешкод в’їжджаєш на Схід. Гей, Сходе, ми таки дісталися до тебе!