«Річка мого дитинства: ГІРКА ІРОНІЯ» У сімдесяті роки минулого століття ота "річечка" текала по всій Дарниці, десь ховаючись у труби, десь - виринаючи на поверхню. Багатотисячне населення "лівого берегу" тоді не особливо переймалося проблемами екології...
«Подорож до Луцька: дев`ятсот кілометрів - в обидва кінці» Моя подорож до Луцька тривала усього два дні. Лесині місця, Лесин край… Років десять тому я була в Новоград-Волинському – з групою митців. Напросилася до них в автобус – і поїхала. Самостійно. Знайшлися знайомі – з українського радіо. які готували передачу про цю поїздку. Тоді я побувала у хаті, де народилася Леся Українка, послухала екскурсовода… Пройшлася тими стежками, де ходила вона. А нині – нове побачення: мене запрошують до Луцька.
Вулиці міста прикрашають переважно одноповерхові торгові лавки, усміхнені і привітні, власниками і одночасно продавцями яких, як правило, були чоловіки, якi дуже люблять чай мате. П`ють вони його вельми гарячим з скляних стаканів, через металеву трубочку-фільтр. Так як необхідні трави, містяться безпосередньо в склянку, після чого, заварюють окропом.
«Сирія. Масьяф.Житловий квартал та балкони.Нарис» Примітно, але у сирійців нерідко були, радянські дружини.
«Сирія. Гори околиць фортеці "Масьяф". Нарис» Всі гори, околиць міста і фортеці "Масьяф", вкриваються зеленим полотном, прикрашеним дрібними жовтими квіточками і великими яскраво-червоними маками!
«Сирія. Масьяф.ч.1. Нарис» Оживає тут якась мальовнича старовина, з дитинства знайома нам зі східних казок. Ніби ця дивовижна країна, оточена невидимою фортецею, а фактично так є, що обгороджує її від впливу часу та іноземних культур, дбайливо плекає і сберегающая свої таємниці і історію, від чужих цивілізацій і цікавих очей.
Що таке Сирія 1980-1990 -х років? Маки, східні солодощі та звичайно вологий, тропічний, середземноморський клімат, дуже складно переносимий гостями і переселенцями з помірно континентальних широт.
Симбіоз недоторканої природи та простої людської дурості
«Подорожi. Дубай» Дубай – він казковий, знаєш. Трохи рідний, дуже східний, вбраний у злато й прикрашений відблисками вогнів хмарочосів. У ньому кожного дня промінчики сонця лишають безліч автографів на твоїй шкірі, а ввечері місяць пише на ній поему.
Східну поему.
Аграба? Дубай. Аграба.
«Історія Лубен» Взагалі історія Лубен дуже багата і цікава, маленькою публікацією не можна охопити навіть простий перелік основних пам’ятних подій міста. Тому постаралася просто згадати ті факти, які знають всі лубенчани.
Славетне мандрівне тріо продовжує подорожувати незнаним суворим північним краєм, який виявився справжнім Едемом...
Вже знайомий Вам мандрівний дует хамона з мелоном цього разу трансформувався у тріо та взявся досліджувати нові краї на предмет пошуку земного раю.Абсолютно правдива історія про те, що без води і не туди, і не сюди...
«Ічері-Шехер – місто в місті» Можна собі лишень уявити зараз, як все було. Спека – усі 40º, з-за рогу, роззираючись навсібіч, виходить актор Юрій Нікулін в обов’язковому для туристів із Союзу піджаку (бо ж «обліко моралє!»), його нога зслизається на зовсім невипадковій шкірці банану, звучить цілком щире «чорт забирай!» (та сама сакраментальна фраза, яка так зле пожартувала із героєм Нікуліна!), і одразу ж по тому лунає команда: «Стоп мотор! Знято!». Це Стамбул? Це не Стамбул! Це – Ічері-Шехер!
«Баку-Бачі – місто нічних вогнів» Кіч – воронячий смак – стилістичний перебір – естетичне пересичення – стилізація під Дубаї? Все так і не так водночас. Це – Схід, і будь-яка надмірність (надмірність і пересиченість з точки зору європейця) – тут не лише норма, а й бажана заданість життя. Вразити – оглушити – ошелешити – здивувати – зачудувати – ось те єдине правдиве бажання, яке визначає естетичну парадигму бакинського нічного пейзажу. Ми, і я, як жінка, у першу чергу, - вражені! Нас, як кажуть у народі, НАКРИЛО!
«Там, де нас нема» Азербайджан не належить до популярних туристичних маршрутів. Принаймні, поки що не належить. Це відчуваєш ще у Борисполі, коли оголошують посадку на рейс «Київ – Баку», і пасажиропотік спрямовується до останніх, котрі, власне, розділяють летовище від аеровокзалу, шлюзів. Ти із подивом помічаєш, що сам-один (і декілька твоїх супутників) чи не єдиний тут, на борті літака, представник Неньки – України (і загалом представник – іноземець стосовно Азербайджану), а всі решта відлітаючих – це ті, які хочуть повернутися на свою історичну Батьківщину. По прильоті так само помічаєш, що інформації англійською майже немає (не зважаючи на досить недавнє Євробачення), але на щастя, російську тут ще не забули, тож жодних проблем на паспортному контролі не виникає. Спеціальної візи для перебування на території Азербайджану до тридцяти днів не потрібно, тож без жодних перешкод в’їжджаєш на Схід. Гей, Сходе, ми таки дісталися до тебе!