Історія створення блискавковідводу
Зазвичай блискавка вдаряє в храми, вежі, дзвіниці, дерева та інші високі предмети. Так як культові споруди в старовину, як правило, були вище інших будівель, то вони найчастіше і стикалися з блискавкою. Особливо багато їх постраждало до появи блискавковідводу. І прикладів цьому в літературі описано безліч. Ось деякі з них.
За одну тільки ніч, 14 квітня 1718 року, під час сильної грози над узбережжям Бретані було пошкоджено 24 церковних шпиля. У 1774 році гроза, що пронеслась над Лондоном, завдала значної шкоди собору Святого Петра, підпалила корабель на рейді, два будинки і зруйнувала обеліск в Сент-Джордж-Філде. 11 січня 1815 року в районі між Північним морем і Рейнською областю від блискавки сильно постраждали дванадцять церковних шпилів.
Широко поширена думка, що блискавка ніколи не вдаряє двічі в одне й те саме місце. Але, як свідчать документи, це не так. Візьмемо дзвіницю собору Святого Марка у Венеції. Підносячись над місцевістю більш ніж на сто метрів, вона, будучи спершу дерев`яною, в 1388 році була сильно пошкоджена ударом блискавки. У 1417 році під час грози дзвіниця майже повністю згоріла. У 1489 року знову горіла від блискавки, а в 1548, 1565 і 1633 роках отримала сильні пошкодження. У 1745 році після наступного удару блискавки вона була зруйнована вщент. Після реставрації дзвіниця знову піддавалася серйозних руйнувань в 1761 і 1762 рр.
З давніх-давен вважалося, що блискавка – це прояв гніву Божого, від якого єдиним порятунком була тільки молитва. Грозові явища були загадкові і незрозумілі. Вчені не могли пояснити причини виникнення і протікання гроз та не мали жодного уявлення про їх природу.
Але в стародавні століття в деяких високо цивілізованих на ті часи країнах Середземномор`я були своєрідні засоби захисту від руйнівної дії блискавок, як інколи нагадували сучасні.
У книзі І. С. Стеколишкова «Фізика блискавки і грозозахисту» (1943 р.) повідомляється про те, що при археологічних розкопках в Єгипті на стінах зруйнованих храмів були виявлені стародавні написи, з яких видно, що 40-метрові (в перекладі на метричні виміри) щогли, загострені зверху і позолочені за наказом фараона Рамсеса III (1198-1167 р. до н. е.) усували грози.
А з одного напису прямо випливає, що встановлені навколо храму бога Сонця Гора в місті Едфу щогли служили для захисту від небесного вогню. Храм Гора споруджений був в 237-57 роках до нашої ери і є чудовим пам`ятником давньоєгипетського зодчества.
У дванадцятій книзі «Талмуда» згадується про спроби захисту від грози житлових наметів:
«Хто між куренями (наметами) ставить залози, той чинить проти заборони наслідувати язичникам; для охорони перед громом і блискавкою робити це дозволяється».
Пройшли століття. І, як це часто буває, багато досягнень древніх цивілізацій, в тому числі і способи грозозахисту, були забуті. Та це й не дивно: духовенство не було зацікавлене в розгадки таємниць природи і розглядало грім і блискавку як покарання Боже, з яким треба миритися, та аж ніяк не боротися.
Однак люди завжди намагалися захиститися від руйнівної дії блискавок. В деяких. місцевостях Європи в разі наближення грози сільські жителі запалювали купи соломи, розташовуючи їх на деякій відстані одна від одної. Вважалося, що полум`я багать є найкращим засобом попередження грози і робить її менш небезпечними. Дим від вогнищ або від пічних труб нібито притягував до себе блискавку. Вважалося, що тепле повітря та ще й з частинками сажі, підіймаючись вгору у вигляді стовпа, добре приймають на себе удар блискавки.
Відганяли грозу і... дзвоном. Але часто від ударів блискавки гинули дзвонарі. У 1784 році в Мюнхені вийшла невелика книжечка під назвою «Доказ того, що дзвонити в дзвони під час грози небезпечніше, ніж корисно». У ній наводилися такі дані: за 33 роки блискавка вразила 386 церковних дзвіниць, убивши при цьому 103 дзвонарів. Саме через це паризькі законодавчі збори в 1786 році заборонило дзвонити в дзвони під час грози.
Деякі високі споруди в Європі були, однак, влаштовані таким чином, що залишалися неушкодженими під час гроз, хоча навколишні будівлі незмінно страждали від них. Так, Женевський собор, побудований в XV столітті і був найвищим в місті, ні разу за весь час існування не уражався блискавкою, а дзвіниця церкви Святої Жервези, набагато менша за висотою, неодноразово зазнавала значних руйнувань. Обстеження собору показало, що дерев`яна вежа його була вся обшита листами жерсті, які з`єднувалися з землею і металевими частинами будівлі.
Стара дерев`яна церква Святого Павла в Лондоні з часу побудови двічі піддавалася ударам блискавок. У червні 1561 року під час грози загорівся шпиль, він був знищений вогнем. На місці дерев`яної церкви архітектор Рен в 1675-1710 роках відбудував новий собор (так званий «шедевр Ріпа»), який в подальшому жодного разу серйозно не ушкоджувався блискавкою. Справа в тому, що собор був покритий металевим дахом, що має по стінах з`єднання з землею.
Чому деякі високі будівлі часто страждали від блискавок, а інші – ні? Ніхто не міг знайти цьому правильне наукове пояснення, поки люди не відкрили явище електрики.
У січні 1746 року Пітер ван Мушенброк з Лейдена винайшов електричний конденсатор – знамениту лейденську банку, в якій можна було накопичувати і деякий час зберігати електричні заряди.
Житель американського міста Філадельфії Бенджамін Франклін звернув увагу на велику схожість між електричними іскрами і грозовими розрядами і встановив загальні їх властивості. Називаючи електричний розряд електричної рідиною, він писав, що остання «... притягається вістрям. Ми не знаємо, чи володіє тією ж властивістю блискавка. Але, якщо всі інші властивості блискавки і електричної іскри, які нам вдалося порівняти, збігаються, чому б не припустити, що збігається і це? Поставимо же дослід».
І дослід був поставлений. Франклін в червні 1752 року провів експеримент і переконався, що його ідея зарядженості грозових хмар електрикою блискуче підтвердилася. Від цього відкриття недалеко було й до втілення в життя ідеї блискавковідводу.
До осені 1752 року на даху свого будинку в Філадельфії Франклін встановив заземлений металевий стрижень. Цей громовідвід був випробуваний при першій весняній грозі 12 квітня 1753 року і блискуче підтвердив своє призначення.
Після 1752 року блискавковідводи почали встановлювати в багатьох містах Америки. Кількість руйнувань і пожеж від ударів блискавки різко зменшилася. Визнали «франкліновскій стрижень» і англійці, встановивши в 1760 році громовідвід на дерев`яному Еддінстонському маяку, потім блискавкозахисні пристосування були встановлені і на багатьох англійських громадських будівлях.
У Франції вперше громовідвід був поставлений в 1773 році на будівлі Діжонської Академії наук.