Оптичне мистецтво «Оп-арт» як синтез науки і мистецтва
Що ж зближує науку та мистецтво? Насамперед, наука і мистецтво – дві грані одного й того самого процесу – творчості.
Образотворче мистецтво та оптика з давніх-давен пов`язані одна з одною. Ще в IV столітті до нашої ери Евклід у книзі «Оптика» виклав античне вчення про перспективу як метод зображення просторових об`єктів на площині. Розробкою теорії перспективи займалися визначні художники епохи Відродження. При цьому вони широко використовували уявлення про світлові промені. В образотворчому мистецтві широко використовують поняття світлотіні та особливості сприйняття кольору.
Людина сприймає реальну форму предмета завдяки відбитих від цього предмета світлових променів. У розподілі відбитого світла існують певні закономірності, завдяки чому предмет сприймається об`ємно. Проте, відомі численні випадки невідповідності зорового сприйняття об`єкта до його реальних властивостей, це явище називають оптичною ілюзією (від лат. «illusio» – обман).
Ілюзії властиві здоровому зоровому апарату та не усуваються при багаторазових спостереженнях; вони виникають через недосконалість ока як оптичного приладу та особливостей обробки мозком зорової інформації. Коли ми щось бачимо, то зазвичай впевнені в тому, що наше зорове сприйняття правильне. Інакше висловлюючись, ми довіряємо зору. Але, довіряючи зору, ми часто виявляємо при практичній перевірці, що наше судження про предмет чи явище виявляється оманливим, хибним. Досвід вчить, що у багатьох випадках не можна надати точної оцінки баченого, обмежуючи себе лише зоровим сприйняттям. Наприклад, ми часто припускаємося помилок, коли намагаємося визначити на око розміри предмета, розташування його частин чи предметів один від одного.
Стиль оп-арт чи оптичне мистецтво
Коли ви тільки починаєте прокидатися і знаходитесь в цей час на межі сну та реальності, чи замислюєтеся про те, що зараз бачите? Це сталося уві сні чи на яву? Приблизно такі ж відчуття складаються у людини, що дивиться на твори у стилі оп-арт. Де починається реальність та закінчується ілюзія?
Оп-арт – один із видів кінетичного мистецтва, він має не лише ілюзорність руху, а й ілюзію зміни кольору та форми. Картини у цьому жанрі завжди абстрактні. Оп-арт – напрямок у мистецтві XX ст., яке набуло широкого поширення в 1960-х роках.
Геометричні малюнки на картинах художників оп-арту перетікають з одного в наступний, рухаються в різних напрямках, і ніби оживають, зависають, починають світитися, мінятися місцями, коливаються, пульсують, стискаються. Гра з чергуванням кіл, граней, ліній, відрізків та кольорів видозмінює простий малюнок у загадкову та цікаву головоломку, сенс якої хочеться розгадати
Спираючись на певні психологічні особливості зорового сприйняття, художники застосовують у роботах ефекти зорових ілюзій.
Психологи кажуть, що людське око інстинктивно прагне зібрати хаотично розкидані плями у цілісну систему. А представники оп-арту намагаються «обдурити око, викликати неправдиву реакцію, показати неіснуючий образ. Як викликати помилковий образ за допомогою обману очей, як перетворити статичні форми на рух і є завдання оп-арту.
Основоположниками стилю оп-арт можна назвати Віктора Вазарелі (1906-1997рр.) та Бріджет Райлі (нар. 1931р.). Вазарелі – угорський талановитий художник, скульптор та графік. Бріджет Райлі – сучасна англійська художниця, королева оп-арту.
Наша свідомість прагне організувати видиме оку зображення безладно розкиданих кольорових плям у простий образ. Оп-арт, навпаки, використовуючи строгі геометричні побудови, руйнує цілісність сприйняття, демонструючи особливості нашого зору.
Оп-арт втілився у вигляді архітектурних споруд та монументального декору, вплинув на моду, на інтер`єрний та ландшафтний дизайн, промислову графіку, рекламу та сферу розваг.
Підбивши підсумки, можна сказати, що образотворче мистецтво не відокремлене від фізики та її закономірностей. А ця доповідь підтверджує, що всі науки, як і процеси у природі, взаємопов`язані між собою.