Чому вночі ми майже не розрізняємо кольори
Ільдіко фон Кюрти «Тариф на місячне світло»
Зір – це великий дар, а здатність розрізняти кольори – справжнє диво, якому ми часом не надаємо значення.
Тим часом цей складний механізм досі так і не вивчений до кінця – і багато таємниць, що стосуються зору, постійно мучать розум кращих представників людства. Одним із таких питань стало з`ясування причин, чому людина не може розрізняти кольори вночі у темряві.
Початок серйозного дослідження було покладено Ісааком Ньютоном, який довів, що білий колір є з`єднанням різних відтінків і описав свої відкриття в «Лекціях з оптики» та в «Новій теорії світла та кольорів». Під час дослідів учений пропускав білий колір через скляну призму і побачив, що той складається з цілого спектра відтінків — від червоного до фіолетового, причому один колір плавно переходив в інший (це явище прийнято називати дисперсією, а саму кольорову смужку – світловим спектром).
Кожен колір заломлюється при переході з одного середовища в інше по-різному: червоний – найменше, фіолетовий – більше. Без цього заломлення очі бачили би лише білий колір.
За те, як ми розрізняємо кольори та відтінки (і це ми чудово пам`ятаємо з уроків фізики 9 та 11 класів) відповідає довжина світлової хвилі: фіолетовий несе найкоротша з усіх видимих світлових хвиль, червоний – найдовша. Як зазначає в енциклопедії «Все про все» Аркадія Лікума, велика частина кольорів, які ми бачимо, включають кілька світлових хвиль різної довжини. Коли сонячне світло потрапляє на якийсь предмет, частина хвиль відбивається, частина починають поглинатися матеріалом, з якого воно було зроблено.
Те, як ми сприймаємо кольори, описав у своїй книзі «Око і мозок. Психологія зорового сприйняття» відомий дослідник зорової системи та співвітчизник Ньютона Грегорі Річард Ленгтон.
За колірне сприйняття людини відповідальні три різні білки, які можуть реагувати на різні довжини хвиль (у більшості ссавців таких генів два, тому вони мають двоколірний зір). В оці людини знаходиться понад 135 млн світлочутливих клітин (фоторецепторів), які поділяються на високочутливі палички та менш чутливі колбочки. Колбочки дозволяють розрізняти відтінки за денного кольору — саме вони забезпечують колірний зір. А за те, як ми бачимо в сутінках, відповідають палички (цих клітин, до речі, переважна більшість), тому ми здатні розрізняти у темний час доби лише білий, чорний та сірий кольори.
Коли око бачить якийсь предмет, нервові клітини посилають команду в головний мозок з зорового нерва, головний мозок інтерпретує ці імпульси і формує повну картинку предмета, що спостерігається. У темряві не відбувається відображення світлових променів від об`єктів, нервові клітини сітківки ока не посилають у головний мозок зоровими каналами інформації, і ми не можемо диференціювати предмети так добре, як удень. До речі, люди, які не розрізняють кольорів (які страждають на колірну сліпоту), як правило, краще бачать у темряві.
Цікаво і той факт, що сонце, що є одним з головних джерел світла, світить білим кольором, а промені, що прориваються крізь земну атмосферу, розсіюються, і вдень воно нам здається жовтим, а на сході і заході сонця помаранчевим або навіть червоним. Однак якщо дивитися на нього з Космосу, воно біле, тобто поєднує у собі всілякі частоти видимого світла, а решта — це дивовижна робота такого унікального та дуже складного механізму, як наші очі.
