Життя за сценарієм
з рубрики / циклу «Фантастика»
"За чудовим сценарієм можна зняти погану картину, але ніколи ще не вдавалося зробити навпаки"
Олександр Червінський
За спиною бармена мерехтіло всіма кольорами веселки об`ємне зображення поточної дати — 31 грудня 2514 року. Сьогодні був переддень Нового року — мабуть, найдавнішого свята, що досі збереглося на Землі. Голографічні іскристі сніжинки повільно кружляли навколо нечисленних відвідувачів, підкоряючись приємному ритму м`якої мелодії.
Сидячи на високому стільці перед стійкою, Піт із жалем думав про те, що нинішня зустріч із Джоном, найімовірніше, стане останньою. Чесно кажучи, вони і взагалі-то не повинні бачитися як друзі. Адже Джон Бентон за сценарієм був його антагоністом, тобто найлютішим ворогом. Проте правда полягала в тому, що Джонні був, мабуть, єдиним з усіх персонажів його оточення, з ким Пітеру Грею було цікаво і приємно спілкуватися. Ех, якби не ці безглузді закони, що наказують кожному жити строго за сценарієм, вони могли б у повсякденному житті товаришувати відкрито. Натомість доводилося приховувати взаємну симпатію, лише зрідка потайки зустрічаючись у невеличкому затишному барі під назвою "На краю Всесвіту", де з якоїсь нез`ясовної причини не були встановлені камери спостереження. Як припускав Піт, вочевидь, господар сплачував комусь "нагорі" — звідси, до речі, і досить-таки високі ціни. Але ніхто із завсідників не нарікав, цінуючи можливість розслабитися і хоч трохи побути самим собою...
Дуже давно відгуркотіли останні війни. Понад чотириста років тому освоєні планети об`єдналися в Союз Держав, столицею якого одностайно визнали Землю. Тоді, втомившись від політичних інтриг, військового протистояння та безглуздого кровопролиття, народи обрали нових лідерів, які розробили й ухвалили конституцію людства… чи то якась дивна випадковість, чи неймовірна примха Всесвіту — але всі ці лідери виявилися пристрасними шанувальниками голлівудського кінематографа. Ніхто й не помітив, як закони сценарію для кіно перетворилися на Конституцію людства — основний закон, який мав вищу юридичну силу. Він проголошував наступне: "Людське життя — це ланцюг подій, у якому причини і наслідки не завжди зрозумілі, що призводить до непередбачених конфліктів і трагедій. Щоб уникнути небажаних ситуацій, усе в житті людини має бути логічно пов`язане: одне випливає з іншого; все зайве, що не має стосунку до дії, має бути відсічено. Логічна послідовність дій зі щасливим фіналом — це і є сюжет життя людини".
Спочатку всі гаряче прийняли закон. Після похмурого періоду тотальних воєн люди хотіли миру, спокою і щастя. Ніхто й оком не встиг моргнути, як настала… диктатура кінематографа. Починаючи з двадцятип’ятирічного віку, дев’яносто відсотків життя кожної людини проходило під прицілом тисяч всюдисущих об’єктивів. І лише десять відводилося для суто особистих потреб, які кожен був вільний використовувати за власним бажанням, природно, не порушуючи закону. Тих, хто надумав бунтувати, безжально піддавали жорсткому остракізму. Куди поділися вигнанці, ніхто не знав та й не наважувався питати.
Дехто намагався мляво заперечувати, що роль антагоніста, тобто негативного героя, не може привести його до щасливого фіналу. На що було отримано роз’яснення, що по завершенні своїх недовготривалих негативних ролей усі антагоністи отримають нові — позитивні. Таким чином буде дотримано право кожного на особисте щастя.
Так непомітно приватне життя кожної людини перетворилося на одну з численних сюжетних ліній нескінченного серіалу під назвою "Життя людства", де всі ролі були заздалегідь розписані.
Для суворого дотримання закону було створено Управління планування особистого життя, скорочено — УПОЖ. У народі казали просто Управління — і всі розуміли, про що йдеться.
УПОЖ призначило Пітеру Грею приятеля-соратника — млявого, слабохарактерного Неда Хвостовські, чиї розмови віддавали химерною книжковістю, а в очах хлюпав океан байдужості.
Подругою або за сценарними визначеннями "об`єктом" за рішенням Управління стала така собі Кітті Адамс — недалека, примхлива білявка, яка мучила його своїм постійним ниттям і невдоволенням з будь-якого приводу. Її єдиним щирим захопленням були нескінченні вечірки під гуркіт смиканих ритмів.
Нудна рутинна робота в ремонтному доці космічних човників, блякле оточення, сірі будні — все це пригнічувало і дратувало Піта. Єдиним променем світла в темному царстві його життя став, хоч як це дивно, ворог-антагоніст Джон Бентон. З ним було легко і приємно. Можна було спілкуватися на будь-які теми. Джонні виявився чудовим оповідачем і уважним слухачем. Він багато знав і водночас мав власні судження, які не завжди збігалися з офіційними. Пітові подобалося у вільний час покопирсатися в архівах громадських бібліотек (як по-старому називали кристалотеки інформації). На свій подив він переконався, що і Джон тут частий гість.
Для класичної зовнішності лиходія Джону не вистачало потужної статури. Він радше здавався тендітним, хоча при цьому мав напрочуд хрипкий грубуватий голос. Та ще ця дивна тяга до прикрас — Джонні носив на шиї золотий обруч із самоцвітами... Утім, після кількох зустрічей Пітер перестав звертати на це увагу — йому було просто добре й цікаво в товаристві свого офіційного ворога.
На жаль, дивне занепокоєння, що опанувало його останнім часом, спонукало Пітера на вчинки, котрі загрожували перевернути все його життя догори дриґом. Це було пов`язано з великим ризиком: він вирішив кинути виклик існуючій системі.
У нетрях громадських бібліотек Піт несподівано натрапив на коротеньку згадку про зону вільних поселень, що іменують себе Новою Землею, розташованих за туманною хмарою астероїдного поясу на краю системи зірки Бетельгейзе. Ці поселення виявилися вельми важкодоступними для служби безпеки Управління. А сміливі люди, що влаштувалися там кілька століть тому, навідріз відмовилися підкорятися закону Союзу Держав. Вони вважали за краще жити так, як багато століть до того жили їхні предки — самі обираючи собі друзів, закохуючись, виховуючи власних дітей, творячи і відстоюючи у природи своє право на існування. Через надзвичайну віддаленість і важкодоступність спроби придушити заколот силою успіхом не увінчалися. Тоді було підписано угоду про взаємне невтручання у внутрішні справи й обмежену економічну співпрацю. Річ у тім, що на планетах Нової Землі виявилися величезні родовища пластичної марцелінової руди, вкрай необхідної для виробництва багатопрофільних роботів, які підготовляють нововідкриті планети для подальшого заселення. А жителям Нової Землі якраз потрібні були такі роботи, які вироблялися лише на материнській планеті, для благоустрою своїх власних світів.
Так і вийшло, що дві системи, які не визнавали одна одну, змушені були підтримувати економічні зв`язки за допомогою автоматичних вантажних кораблів, що доставляли роботів на Нову Землю, а назад — марцелінову руду.
Піт у душі був романтиком і мріяв про справжнє, повноцінне життя, насичене реальними подіями і переживаннями. Він не хотів бути другосортним актором у нудному блідому серіалі, тому зважився на втечу...
- Привіт, друже! — пророкотав за спиною знайомий голос.
Пітер обернувся, злегка ляснув Джонні по плечу і радісно вигукнув:
- Де ти так довго пропадав? Я вже зачекався!
Джон влаштувався на сусідньому стільці і, замовивши собі мартіні, запитливо втупився в приятеля:
- Ну, що сталося?
Піт підняв склянку з віскі, подивився крізь неї на пульсуючий вогник за спиною бармена, зітхнув і рішуче вимовив:
- Я відлітаю.
- Куди?
У голосі Джона пролунала розгубленість. Він явно не очікував таких слів від приятеля.
- Розумієш, Джонні, я знайшов деяку інформацію про Нову Землю...
- Можеш не розповідати, я прекрасно обізнаний про вільні поселення на околиці Бетельгейзе. Але, наскільки мені відомо, ти не можеш туди полетіти, втім, як і будь-який інший громадянин Союзу Держав. Пасажирського сполучення до Нової Землі не існує. Та й влада не допустить жодних контактів з її мешканцями — ти ж знаєш.
- Так, але це, якщо йти офіційним шляхом...
Джон криво посміхнувся і з ледь відчутною ноткою жалю вимовив:
- А хіба існують ще якісь інші шляхи?
Піт обережно озирнувся на всі боки і, понизивши голос, зі змовницьким виглядом тихо прошепотів:
- Можна потайки втекти...
- Але якщо Управління дізнається, то тобі не минути лиха!
- Ха! Про те, що я замислив, не знає ніхто, крім тебе. Якщо мені вдасться проскочити контрольний сектор і дістатися до Нової Землі, то я стану вільною людиною!
- А я?!
Джон Бентон вигукнув це з якимось відчаєм, і Піт здивовано втупився в приятеля, який зніяковіло опустив очі.
- Розумію тебе, — зітхнув Грей. — Але не можу запропонувати втекти разом зі мною. Адже знаєш, що буде, якщо нас спіймають.
- Так, повне стирання пам`яті і... загалом, перетворення на овоч...
- Саме так! А я не хочу, щоб ти постраждав через мене. Ти мій справжній друг, і дорожче за тебе в мене нікого немає.
- Повір, Піте, що я відчуваю те саме...
Зависло незручне мовчання, і Пітер несподівано запропонував:
- Джонні, знаю, що не маю права пропонувати тобі взяти участь у цьому небезпечному заході, але... якщо ти вирішиш приєднатися до мене, то я буду щасливий...
В очах Джона спалахнула іскорка радості, і він, не замислюючись, відповів:
- Із задоволенням піду за тобою, мій... дорогий друже!
- Що ж, у такому разі сьогодні рівно опівночі ми залишимо Землю на автоматичному вантажному човнику. У цей момент усі святкуватимуть настання Нового року, тож, сподіваюся, що і служби контролю виявляться безтурботними, і ми непомітно прослизнемо на борт човника.
Джон стурбовано насупився.
- Так, можливо, це спрацює. Але... навіть у надсвітловому космічному човнику політ до Нової Землі займе кілька місяців. А я не думаю, що в автоматичному вантажному човнику передбачена система життєзабезпечення і взагалі...
- Я знаю, що тебе бентежить, але повір, я все дізнався і підготував, — урочисто оголосив Пітер. — По-перше: усі автоматичні вантажні човники — це старі розвідувальні катери, обладнані для екіпажу з п`яти осіб. Просто системи життєзабезпечення, що включають регенератори повітря, води і синтезатор їжі, відключені за непотрібністю...
- Саме так, відключені й невідомо, чи придатні вони для роботи...
Анітрохи не бентежачись, Пітер поблажливо посміхнувся і продовжив:
- А по-друге: мені вдалося заздалегідь з`ясувати, який космічний човник стартуватиме саме в сьогоднішню новорічну ніч...
- І...
- Під час мого чергування, потайки потрапивши всередину, коли човник поставили на профілактичне обслуговування в ремонтний док, я кілька разів ретельно перевірив усі системи... вони працюють бездоганно!
Останні слова пролунали, мабуть, дещо голосніше, ніж слід було, і в бік друзів із зацікавленням озирнулися кілька завсідників бару. Джон заспокійливо поклав долоню на руку Пітера.
- Що ж, це прекрасно, — пробурмотів він. — Але не варто волати про це на весь Всесвіт.
- Так, мабуть, ти маєш рацію, — зніяковіло погодився Пітер. — Але я не зміг приховати своєї радості з приводу того, що ти полетиш зі мною. Адже в мене нікого, крім тебе, немає.
- Та й мені тут нема з ким прощатися, — усміхнувся приятель.
Присунувшись один до одного, Пітер і Джон почали тихенько уточнювати план дій на кілька годин, що залишилися...
* * *
Коли космічний вантажний човник, завершивши підпросторовий стрибок, увійшов у робочий режим польоту, спрацювала автоматика, пробуджуючи двох пасажирів, які спали в рятувальних модулях.
Пітер із задоволенням потягнувся, розправляючи плечі і дивлячись на те, як Джонні вибирається зі свого модуля, розгублено озираючись на всі боки.
- Ну ось, друже, тепер ми вільні! — вигукнув він. — Наш космічний човник перебуває за межами юрисдикції Союзу Держав, і незабаром ми опинимося на Новій Землі.
- А мені ще й досі не віриться, — невпевнено пробурмотів Джон. — Погодься, Піте, що це була абсолютна авантюра... навіть зараз мені здається, що ось-ось відкриється люк, і сюди увійдуть представники Управління планування особистого життя...
- Забудь про них назавжди. Тепер ми вільні люди і зможемо жити так, як забажаємо. Ми станемо громадянами Нової Землі. Там ми зможемо знайти своє справжнє кохання, а не призначене нам Управлінням, створити сім`ї і жити, як нормальні люди. І, до речі, тепер ми зможемо товаришувати відкрито, не побоюючись...
- Можливо, і не тільки товаришувати... — несподівано пролунав м`який жіночий голос.
Пітер Грей розгублено замовк, дивлячись на приятеля, який у цю мить знімав із шиї золотий обруч, на якому весело, немов яскраві лампочки, перемигувалися самоцвіти. Щойно обруч роз`єднався на дві половини, обличчя Джона Бентона зникло, а замість нього приголомшеному Пітеру відкрилося миловидне личко кароокої дівчини.
— Ти... ви хто? — здивовано прошепотів Пітер.
— Моє справжнє ім`я — Джейн, і я... кохаю тебе!
* * *
На далекій Землі головний координатор Управління планування особистого життя задоволено зітхнув і відсунувся від голографічного монітора, в якому гарна дівчина підійшла до розгубленого молодого чоловіка і зніяковіло пригорнулася до нього.
— Шефе, ваш сценарій виявився абсолютно чудовим! — захоплено вигукнув Рой Паттерсон, перший заступник головного координатора. — Такої захопливої історії мені ніколи раніше не доводилося бачити!
— Скажімо так: це не зовсім мій сценарій, — м`яко виправив підлеглого сивочолий огрядний чоловік. — Я абсолютно випадково помітив відхилення від затвердженого сценарію, коли виявив, що молода співробітниця відділу розподілу ролей, Джейн Бентон, викрала один із програмованих імітаторів зовнішності та керований синтезатор голосу, які були вбудовані в прикрасу у вигляді золотого обруча.
— Але я не розумію досі, навіщо їй це знадобилося?
— Усе дуже просто, Рою: романтична дівчина не могла змиритися з думкою, що їй нав`яжуть за сценарієм життя людину, яку вона не любить. Єдиний, хто може цього уникнути — антагоніст. Щоб стати ним, Джейн примудрилася замінити свій індивідуальний код і отримати статус чоловіка-антагоніста...
— А… розумію — це єдиний спосіб залишатися без пари. Але чому саме антагоніста-чоловіка?
— Тут уже набувають чинності незрозумілі почуття... — координатор добродушно посміхнувся. — Вийшло так, що дівчина закохалася в Пітера Грея, група якого була практично повністю укомплектована. Залишалася відкритою лише вакансія антагоніста-чоловіка. Тому Джейн змінила зовнішність і голос, щоб мати змогу хоч так перебувати поблизу свого об`єкта кохання...
Рой із недовірою подивився на шефа і задумливо промовив:
— Дивно, що Пітер Грей до останньої хвилини ні про що не здогадувався...
— Нічого дивного. Джейн грала свою роль настільки щиро й органічно, що я й сам повірив би, не знаючи правди. Я лише трохи допоміг їм і дав трохи свободи дій. До речі, дуже корисно надавати хорошим акторам можливість імпровізувати.
— Так, шефе, я схиляюся перед вашою майстерністю і прозорливістю...
Раптово заступник, немов схаменувшись, швидко озирнувся на екран, де цілувалися Пітер із Джейн, і розгублено вигукнув:
- Стривайте, але ж тепер вони вийшли з нашої юрисдикції! Ми вже не зможемо їх повернути!
- А навіщо? — втомлено зітхнув головний координатор. — Мені здається, що останнім часом людство занадто загралося в кіно...
- Про що це ви? — не зрозумів Рой Паттерсон.
- Про справжні почуття, про сміливі, часом нерозумні вчинки і, звісно ж... про справжнє кохання, яке непідвладне жодним сценаріям!
- Не розумію... адже це позбавлено будь-якої логіки.
- Забудьте про логіку, якщо спалахує кохання! Коли-небудь, Рою, коли воно вас торкнеться, ви зрозумієте...