ВІД БАРБІ ДО ЛЕДІ ГАГА: ТЕКСТ ПОП-КУЛЬТУРИ В ПОШУКАХ ГЕНДЕРУ
Частина ІІСтереотипи маскулінності
Нормативна (панівна, гегемонна) маскулінність – така модель, яка сприймається в суспільстві як норма, культурний ідеал, нормативний соціокультурний канон. Він включає такі ознаки: гетеросексуальність, незалежність (включно з економічною), фізичну силу, раціональне мислення, домінування над жінкою, вміння притлумлювати емоції, сексуальні перемоги.
Чотири принципи нормативної маскулінності сформулював Роберт Бреннон:
- 1. «Без бабства» («no sissy stuff») – чоловік повинен уникати всього жіночного.
- 2. «Великий бос» («the big wheel») – чоловік повинен досягати успіху й випереджати інших чоловіків.
- 3. «Міцний дуб» («the sturdy oak») – чоловік повинен бути сильним і не показувати слабкість.
- 4. «Всип їм гарячих» («give ’em hell») – чоловік повинен бути крутим і не боятися насильства [539, 11–35].
Одним із актуальних маскулінних типів став олігарх. Ольга Бугославська акцентує на тому, що міф про олігарха «…має пряме відношення до проблеми визнання нашим суспільством нової еліти». Зображуючи його, митці схрещують «американську мрію з традиційним російським інтелігентом», наділяючи олігарха шляхетністю, розумом, працездатністю, загалом підносячи до ідеалу: «…Ідеальний чоловік у своєму абсолюті повинен бути олігархом, оскільки саме це становище в максимальному ступені втілює силу й успіх».
Посилений інтерес до цієї постаті засвідчують «матримоніальні» порадники: книги Ксенії Собчак та Оксани Робскі «Zамуж за миллионера, или Брак высшего сорта» та Петра Лістермана «Как запутать олигарха». Міфи про сучасних олігархів підживлюють кінематограф. Російський режисер Павло Лунгін зняв популярну стрічку «Олігарх», базуючись на книзі Юлія Дубова «Большая пайка». Образ протагоніста Платона Маковського є збірним, однак у ньому вгадуються риси покійного Бориса Березовського.
Популярний образ олігарха активно експлуатує сучасна поп-музика (пісні «Хлопці-олігархи» Кузьми Скрябіна, «Руки прочь от олигархов» групи «Отпетые мошенники» та ін.). У російській белетристиці до цього ряду можна зарахувати багатьох персонажів детективної прози Тетяни Устінової.
Ще одним образом, пропагованим масовою культурою, є чоловік-егоїст.
Ще в недавній час у суспільній свідомості слова «егоїзм», «індивідуалізм» були наділені негативними конотаціями. У новочасній культурі відбувся ціннісний переворот: егоїзм став поведінковою моделлю, модою і просто брендом. Спробами подолати негативний стереотип егоїста виступають специфічні прикладки, розповсюджувані медіа: «здоровий егоїзм», «шляхетний егоїзм», «позитивний егоїзм», «розумний (раціональний) егоїзм».
Словом «егоїст» називають ресторани, нічні клуби, боулінг-центри, спа-салони, парфуми, музичні альбоми й окремі пісні. Егоїстичний світогляд насаджує глянцева преса зі сторінок таких видань, як «Еgo», «Generation Эгоист», «Егоїст» зі слоганами на кшталт: «часопис для тих, хто себе любить». Так, наприклад, часопис «Его» позиціонує себе як «стильний журнал для успішних чоловіків, у фокусі яких мода, нові тренди і власний світ».
До егоїзму як важливої цінності апелює реклама, як-от відомий ролик компанії «Данон» зі слоганом «І нехай весь світ зачекає…». Образ егоїста як «героя нашого часу» презентує телебачення, приміром у реаліті-шоу «Останній герой», «який іде по людях заради власних інтересів».
До егоїста близький модний чоловічий тип – метросексуал. Термін, запроваджений в 1994 році британським журналістом Марком Сімпсоном… на позначення сучасних чоловіків будь-якої сексуальної орієнтації, які мають яскраво виражений естетичний смак і витрачають подеколи багато свого часу і грошей на вдосконалення свого зовнішнього вигляду і способу життя. Термін «метросексуал» – протилежність терміну «мачо». Метросексуали – прихильники всього витонченого, піклуються про свою зовнішність, відвідують косметичні салони, слідують моді».
Емансипаційні стратегії масової культури
Попри панування традиційних моделей фемінності й маскулінності, у масовій культурі спостерігаються емансипаційні стратегії.
Найчастіше фемінізм та емансипація трактуються в медіа карнавально. Згадаймо відому пісню групи «Віагра» «My Emancipation» (2008). Її текст досить радикальний: героїня планує завтрашню втечу від чоловіка, символічний акт визволення, який надасть свободу і смисл її життю: «Завтра будет равноправие, правое дело, не мешай – // Это мой последний шанс, My Emancipation».
Однак у кліпі Алана Бадоєва виконавиці: Альбіна Джанатаєва, Меседа Багаудінова і Тетяна Котова – грають дружин олігархів, які, втомившись від вічного очікування й ігнорування чоловіків, здійснюють зухвале пограбування банку, як справжні спецагенти, ламають усі системи доступу, але уникають покарання, зваблюючи ще й поліцейських наостанок. Так жінка, яка прагне емансипації, у кліпі постає мало не злодійкою та авантюристкою.
Більш пряму та агресивну проповідь ідеї маємо в піснях популярної співачки Бейонсе, яка сама в інтерв’ю раз у раз називає себе «феміністкою» і наголошує: «Найважче у світі бути жінкою, тому що на нас висить стільки відповідальності». Одна з пісень Бейонсе – «Run the World (Girls)», у перекладі – «Правте світом, дівчата». Текст уславлює самостійну та незалежну жінку, професіонала з університетською освітою, яка заробляє більше чоловіка, живе в розкоші завдяки своїй праці, але при тому встигає народжувати дітей. «Please accept my shine» – звертається співачка до чоловіків, «прийміть мою досконалість як даність». Причому феміністична ідея виявляється складником національної для американців: «Моє переконання зможе збудувати націю». У кліпі на цю пісню бачимо агресивний гурт дівчат із Бейонсе в образі варварської королеви на чолі, які наступають на лаву чоловіків-спецназівців, а у фіналі сама співачка зриває генеральський бедж у старого солдата і чіпляє його на себе.
Ще одна ікона поп-культури – Леді Гага – також небайдужа до гендерної проблематики в піснях і громадській активності. У публічних виступах вона активно захищає права ЛГБТ-спільноти, виступає проти порушення прав геїв в американській армії, захищає їхні права в Росії. Пісенна лірика Леді Гага побудована на обігруванні ідеї Інакшості. Вона втілюється через образ монструозності: співачка називає себе «Матір’ю Монстрів», а її прихильники – «маленькі монстри». Символом стає «лапа монстра», причому на концертах її пропонується «підняти вгору». Це символізує звільнення й розкріпачення, самоствердження людей, які чимось відрізняються від панівної норми – сексуальністю, кольором шкіри тощо.
Гага обігрує образ чудовиська в багатьох кліпах і лайв-шоу. Однак особливо вирізняється її ідеологічна пісня «Bоrnthisway», «Народжена такою», де вона пропагує цінності прийняття себе: «Неважливо, чи ти гей, чи бісексуал, чи звичайної орієнтації, чи ти мулат, чи зі сходу – ти на правильному шляху, дитинка, бо народжена такою. А Бог не робить помилок». Отже, інакшість-монструозність постає в її творчості як приваблива стратегія виживання для всіх, хто «не такий».
Таким чином, сучасна масова культура є безконечно варіативною в плані гендерних ролей, моделей і стереотипів. У ній дивовижно сплітаються традиційне й модерне, патріархальне та емансипаційне начала. Вона відбиває актуальні соціокультурні тенденції: фемінізацію чоловіків (метросексуали), мілітаризацію жінок (стерви). Однак заразом вона є потужним інструментом впливу на молоде покоління, інструментом маніпуляції свідомістю. Тому важливо виховувати опірність і критичне ставлення до її знаків, брендів і трендів. Утім, справедливо й інше: через символіку поп-культури можна апелювати до юнаків та дівчат, вести з ними розмову про гендер зрозумілою для них мовою.
