Одіозний шлюб по-шведськи, або чи така страшна та Європа
Кор.. Коли ти вирішила їхати до Швеції, то що собі уявляла?
- У ті буремні 90-ті, коли у кишені вчителя історії була тільки пара копійок, я вирішила на запрошення подруги поїхати доглядати за чужими дітьми. Я тоді ще не знала, що там дев’ять місяців похмуро, а літом лише два тижні сонячної погоди … Усе сталося несподівано. Що я знала про Швецію? Мені як історику були відомі такі факти, як договір між Карлом XII та Мазепою, та що Пилип Орлик отримав політичний притулок у Швеції.
Кор.. Що тебе там здивувало: одіозна шведська сім’я, одностатеві пари?
- Чиста природа, доглянуті будиночки без парканів, куди забігають косулі з лісу поласувати тюльпановими цибульками. Лосі, зайці, лисиці, їжаки шпацерують по дорогах з своїми сім’ями.
- Перше враження про жінок - вкрай негативне: страшенно недоглянуті, а мужчини – красені, як з журналу. Потім я звернула увагу, що на найдорожчих машинах їздять пенсіонери, у нас же вони позбавлені найнеобхіднішого. Тобто я зрозуміла, що рай є і на землі. Мене огорнув жаль за наших пенсіонерів, за матерів-одиночок, за мужчин, які приховують доходи аби не заплатити аліментів... Шведські батьки, особливо тати приділяють дуже багато уваги своїм дітям: грають з ними у футбол, читають книги, ходять разом на різні розваги. А анекдоти про шведську сім’ю не відповідають дійсності. Шведи, поки кохають один одного, живуть у шлюбі. Тобто, вони вважають, що необхідно бути вірним, поки ти у шлюбі. Це – приклад чесних стосунків. А коли подружжя за взаємною згодою розлучається, то жінка, мама, яка зазвичай залишається з дітьми, законодавчо може розраховувати на стовідсоткову підтримку держави. Але треба віддати належне шведським мужчинам – вони дуже толерантні у стосунках до своїх колишніх.
А щодо одностатевих союзів, то вони завжди були, тільки це замовчувалося. Але це не означає, що їх має освячувати церква. Моє особисте ставлення до цього різко негативне. Та це явище існує поза нашим бажанням.
Кор.. Яке твоє бачення того, що у Швеції посадовій особі не обов’язково мати вищу освіту?
- Я знаю, що більшість міністрів, політиків у шведському уряді не мають вищої освіти. І не зважаючи на те, як там ідуть справи, думаю, що відсутність статусів радше благо, бо люди знають, що роблять і є високими професіоналами у своїй сфері. Був один такий випадок, коли людина, що не вміла писати-читати, дійшла до рівня бургомістра. І коли журналісти у цьому розібралися, стався соціальний шок у суспільстві, бо незважаючи на це чоловік чудово виконував свої обов’язки. Швеція – країна контрастів. І це – один із них. А ще шведи люблять подорожувати. Вони заробляють для того, щоб побачити світ, бо соціальний захист їм гарантований. Ніхто не замислюється як оплатити послуги лікаря… Діти отримують безкоштовну медичну допомогу до 21 року, звісно ж завдяки відрегулюваній “ робінгудовій” податковій системі.
Кор.. Коли ти вийшла там заміж, опанувала мову, то як змінилося твоє життя?
- Один час я працювала у центрі зайнятості та соціальним працівником, влаштовуючи людей з особливими потребами на роботу. Мені дуже подобалося спілкуватися з різними людьми і допомагати їм влаштовувати їхнє життя. У 1998 році з іншими співвітчизниками заснували при Посольстві України у Швеції українську Недільну школу, де навчали наших діток національній культурі, мові, літературі, звичаям і традиціям. Українців у Стокгольмі дуже мало, легальних - близько тисячі, а нелегальних певно значно більше.
Кор.. І раптом ти почала писати...
- Так, (всміхається) усе почалося, так званого, «зову» предків. Коли я вивчила шведську, збагнула їх культуру, влилася у суспільство і завела справжніх друзів, які до слова дійсно дружать, а не пристосовуються за інтересом, мені необхідно було знайти у цьому всьому себе, а я не знаходила. Стала страшенно сумувати за домом... І так склалося, що якраз у той період не стало мого батька. Його смерть була поштовхом до зближення з Україною. Я вступила на психологію у Львівський національний університет. Ми з чоловіком вирішили купити у Львові дім і частіше приїжджати зі шведськими родичами, які захоплені нашим містом і Україною. І раптом я почала писати, спочатку вірші для доні, коли ми йшли до садочка, вони народжувалися прямо на ходу. А потім публікувалися то там, то сям, а переважно у «Дзвоні». Згодом я дозріла до видання своєї першої книги, «Сонце, вітер і хмаринки» з ілюстраціями відомої львівської художниці Вікторії Ковальчук. А зараз у видавництвах “ Аверс” та “Старий Лев” лежить ще кілька творів. До 20 форуму я видала новітню збірку «Подорож Левчика до Таїланду», разом з молодою художницею Юлією Коштовською. Історія списана з мого сина Андрійка, коли ми відпочивали там, на острові Крабі. Шведські діти усі вміють плавати, пірнати - є така державна програма. А мій син, народжений в Україні не вмів пірнати з аквалангом, не знав і не бачив багатого підводного світу. І то була ціла епопея, яку я передала у віршах. Гадаю, що не один хлопчик чи дівчинка, перечитавши цю поемку, захочуть навчитися плавати та пірнати. Все можна розпочати з басейну, а там і не за горами відпочинок. Мені дуже хочеться, щоб діти надсилали свої враження від книжки на мою поштову скриньку, яка є на форзаці книжки.
Кор.. У тебе чудово склалося життя на Заході, чи не правильніше було б там себе і шукати, повністю інтегрувавшись у їхнє культурне середовище?
- Це складний та болючий процес для мене. На мою думку, це означає втратити себе. А я працюю над тим, щоб втримати обидві половини: ”Чужого навчатись та свого не цуратись”.
