НЕХАЙ ЖИВУТЬ ДІАЛЕКТИЗМИ! ДОРЕЧНІ,

Спочатку повністю процитуємо поезію Олени Кримнець "Розлучниця":

Мене не ганьте, мамо, 

Я без Нього - пустка...

Я чорна, як рілля, 

Гнітюча самота.

Без Нього дні, ой мамо, 

Зáпнуті у хустку -

У вдовинý - байдужно, 

Будні чи свята.

Він мій окраєць сонця.

Він - мій пульс, матусю!

Не треба озирань

На ниций поговір.

Зберіть по крихті серце, 

Дайте притулюся.

Й піду сама до Нього

Людям напозір.

Нехай сичать гадюки:

"Син є і є жінка.

А ця усе псує, 

Повійниця розпусна!"

Але ж без Нього в мене

Віконниці на вікнах, 

Але ж без Нього, мамо, 

Я - лиш темна пустка.

Виділені мною слова і словосполучення - яскравий приклад того, як доречно і вдало використані діалектизми. Хіба же у такому разі зважиться душа гудити подібний текст (поезію!), а тим паче автора. Честь і хвала автору! Чому? Тому що з тими діалектизмами не переборщено, що вони - на місці, навіть не зважаючи на те, що це не монолог або частина діалогу, а є.так би мовити, авторським текстом, хоча й від імені ліричного героя, все одно сприймаються природними, такими, без яких ця поезія й не стала би поезією, принаймні дуже переконливою.