НЕХАЙ ЖИВУТЬ ДІАЛЕКТИЗМИ! ДОРЕЧНІ,
або Продовження теми як то там "народ говорить"
(Відгуки можна надсилати на
idudovas@ukr.net)
Спочатку повністю процитуємо поезію Олени Кримнець "Розлучниця":
Мене не ганьте, мамо,
Я без Нього - пустка...
Я чорна, як рілля,
Гнітюча самота.
Без Нього дні, ой мамо,
Зáпнуті у хустку -
У вдовинý - байдужно,
Будні чи свята.
Він мій окраєць сонця.
Він - мій пульс, матусю!
Не треба озирань
На ниций поговір.
Зберіть по крихті серце,
Дайте притулюся.
Й піду сама до Нього
Людям напозір.
Нехай сичать гадюки:
"Син є і є жінка.
А ця усе псує,
Повійниця розпусна!"
Але ж без Нього в мене
Віконниці на вікнах,
Але ж без Нього, мамо,
Я - лиш темна пустка.
Виділені мною слова і словосполучення - яскравий приклад того, як доречно і вдало використані діалектизми. Хіба же у такому разі зважиться душа гудити подібний текст (поезію!), а тим паче автора. Честь і хвала автору! Чому? Тому що з тими діалектизмами не переборщено, що вони - на місці, навіть не зважаючи на те, що це не монолог або частина діалогу, а є.так би мовити, авторським текстом, хоча й від імені ліричного героя, все одно сприймаються природними, такими, без яких ця поезія й не стала би поезією, принаймні дуже переконливою.
