ВТЕКЛА БУЛО ЯЛИНКА

— Що це за ялинку ви мені поставили, таку незграбну й колючу?!. — вередувала Марічка перед батьками. — Казали, що вона буде пухнастою і ніжною… Як це: ялинка і… «ніжною»? А де у неї рот, що ніжності мені говоритиме?

— Та ти стільки образливого їй наказала, що ми побоюємось, якби ялинка не втекла від тебе, — застеріг доньку тато, дивлячись як лісова красуня, справді, норовить утекти з кімнати доньки.

І таки втекла.

Марічка — в сльози.

А мама:

— Побігли, Марічко, за нею! Можливо, ще доженемо… Ти тільки вибачишся перед нею, якщо хочеш повернути додому.

На щастя, лісову красуню догнали. Марічці так соромно стало через те, що своєю нетактовністю змусила її втекти з теплого помешкання батьків. Тож, спокутуючи свій гріх, Марічка вела ялинку додому, тримаючись за її, як з’ясувалося, зовсім неколючі зелені голочки.

— А ще я тебе наряджу, немов справжню королеву. І тато з мамою допоможуть, — запевнила дівчинка ялинку.

Як поверталися додому, матуся Марічки тільки радо посміхалася, допомагаючи двом жаданим істотам — Марічці та ялинці — долати снігові замети.

Далі текст на ту ж тему мовою тіпа народ говорить:

ЙОЛКА ЗДІЙСНИЛА ТІПА ВТЕЧУ

– Шо це за йолку ви для мене поставили? Вона ж, в натурє, галіма і глючна. Повний абздольц! – пиндючно волала Марічка шнуркам в акваріумі. – У мене від неї депресняк! Гунділи, що вона буде класною та ніжною. Як це: йолка і... «ніжною»? А де у неї хавало і гемби? Чим вона, блін, говоритиме? І нашо було так мудохатись?..

– Чьо ти гоніш? Про шо базар конкрєтно?.. Та ти офіногєнно такого йолкє набузіла, шта ми баємось, штаби она не здійснила тіпа втечу. Конкрєтно! – оговтував свою гьорлу предок, дивлячись як лісова хапавка намилілась смицца.

І таки смилась.

Марічка – у випендрьож.

– У, блін, злиняла!..

А її газдиня:

– І шо за такий прікол от нашєй йолкі?! Вальтонута, чи шо? Ну нічєво. Айда за нею, Мані! Попробуєм догнать. Ти тільки їй не здійснюй конкретний втик. Не наїжджай, якшо хоч повернути її до нашої халупи! Врубілася в тєму?

І шастанули за йолкай вдвох, аж з набриком.

Не довго брикались за нею, догнали. Марічці, блін, так соромно стало, тіпа аж стидно було: через свою галімость змусила, в натурє, втекти з теплої конури предків. Тож, спокутуючи свій гріх, Марічка вела йолку на хауз, вчепірившись своїми клешнями у конкретно неколючі зелені голки.

– А ше я тебе оприбамбасю, будто крутую свєтскую лєвицу. І шнурки в акваріумі допоможуть, вони справжні гегемони. Без балди балакаю! – гундосила Марічка, витираючи соплі.

Вона, блін, вискочила за йолкой, як треба не одягнувшись, в натурє.

Повертаючись, мамка Мані тільки радо либилася, допомагаючи двом конченим брьохати сніговими заметами і примовляючи:

– Ішь ти, йолка, наша йолка! Ну й трафунок атчебучила!

(С л о в н и ч о к: шнурки в акваріумі – батьки вдома; предки – батьки; абздольц – завал, кранти, вигук відчаю; оприбамбасю, від слова прибамбаси – прикраси; трафунок – випадок).