УКЛІН В ПРОЩАЛЬНОМУ СОНЕТІ
Чуття останніх днів, що курличуть журавлями, накликають хвилі роздумів про надбання існуючого світу, що розставляє пастки з кромсаючими душу шпичаками, про вічність дому між зір на небесному планшеті.
Здавалось, ось вона! Ні, знову не те… Поет до останнього подиху намагається відтворити «мелодію без краплі фальші», яку наспівав зоряний соловей натхнення. А ще вважає, що кожен має задуматись, тюрму чи сад зростила душа у словоточі цього світу.
Чарівна мелодія зрощеного саду відлунням лине до нас десь звідти, «де світять зорі». То поет Тарас Іванів вітається з нами і тихо кланяється в прощальному сонеті.