О, СЯЮЧА ВОЛОДАРКО НЕБЕСНА!
Молитва трипільчанки
О, Cяюча Володарко Небесна!
Богине і Заступнице від лиха!
До Тебе лине в мить журби словесна
І з сліз очей молитва моя тиха.
В Країну Гір, аж за Ріки пороги
Відбув мій милий дещо обміняти
Вже й сніг засипав з чужини дороги…
Чи хоч живий? Скажи! Ти маєш знати.
Серпом я ниву зжала, як щороку,
На двох бо запасла на зиму збіжжя.
О, зглянься, Долі Всевидюще Око!
Верни його крізь снігу бездоріжжя!
За це горнята кращі неодмінно
Я розпишу в безмежності спіралі,
А ще в студену ополонку вкину
Усі мої намиста і коралі!
Нехай замінить дорогі намиста
Очей коханих довгождана втіха.
Володарко Могутня Промениста!
Спаси і заступи його від лиха!
Вдалось чи ні коханого вернути?
Про те нам в Часі не судилось знати.
Лиш археолог прагне щось збагнути
У розписах прадавнього горняти.
